Середа м’ясопусного тижня. Практична любов, яка випливає з віри (1 Йо 3:21–4:6)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Любі! Коли серце не винує, то ми маємо довір’я перед Богом, 22. і що б ми не просили, одержуємо від Нього, бо заповіді Його бережемо й чинимо те, що Йому вгодне. 23. А ось Його заповідь: Вірувати в ім’я Його Сина Ісуса Христа й любити один одного, як Він дав був нам заповідь. 24. Хто Його заповіді зберігає, той і перебуває в Нім, а Він у ньому; і ми знаємо, що Він у нас перебуває, від Духа, що Його Він дав нам. 4:1. Любі, не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога, багато бо лжепророків прийшло у світ. 2. З цього спізнавайте Божий дух: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов у тілі, той від Бога. 3. А кожен дух, що не визнає Ісуса, той не від Бога, але антихриста, про якого ви чували, що він прийде, та й тепер уже у світі. 4. Ви, діточки, від Бога, і перемогли їх, бо більший Той, Хто у вас, ніж той, хто у світі. 5. Вони від світу, тому й говорять по-світському, і світ їх слухає. 6. Ми – від Бога. Хто знає Бога, слухає нас; хто ж не від Бога, не слухає нас. З цього спізнаємо дух правди й дух омани».

Коментар до тексту

У першій частині цього уривку (1 Йо 3:21–24) св. Йоан Богослов пояснює адресатам свого послання, що справжня віра виявляється в любові до ближніх, навіть якщо це вимагає великої ціни (пор. 1 Йо 2:7–11). Апостол переконаний, що християни як Божі діти, живучи в любові та довірливій молитві, завжди можуть розраховувати на підтримку Небесного Отця (вв. 22). Йоан навчає, що віра бере свій початок у прийнятті факту Божого Воплочення в Ісусі Христі й зростає в наслідуванні життя Ісуса через любов до наших ближніх (в. 23). А життя за прикладом Христа уможливлює поглиблення стосунків з Ісусом та дію і провід Святого Духа (в. 24). У другій частині уривку (1 Йо 4:1–6) апостол зосереджується на роздумах про те, яку роль відіграє Святий Дух у житті віруючої особи. Йоан пояснює, що Святий Дух відкриває християнам значення Воплочення Бога у Христі, тому ті, які заперечують факт, що Бог став людиною саме в Ісусі Христі та що саме Ісус є Божим Посланцем – Помазаником (євр. Месією, гр. Христом), через Якого Бог хоче врятувати світ, є лжепророками й Божими противниками, таких людей св. Йоан називає «антихристами».

Meditatio (розважання)

«А ось Його заповідь: Вірувати в ім’я Його Сина Ісуса Христа й любити один одного, як Він дав був нам заповідь». Довірити Христові своє життя й любити своїх ближніх – два основоположні принципи життя всіх християн. Щоб довірити Христові своє життя, потрібно усвідомити, що Він − Бог, Який зі Своєї превеликої любові став людиною в Ісусі Христі задля нашого спасіння. Для того, щоб це спасіння стало можливим, Ісус віддав Своє життя, перетерпів Страсті й на третій день славно воскрес із мертвих. Тому вірити в Ісуса означає довіряти Ісусові, відповідати вдячністю Тому, Хто задля мене не пошкодував власного життя.

Віра є природним відрухом результату зустрічі з Богом. Можна навіть сказати, що віра − це очікуваний наслідок досвіду Бога, і цей досвід завжди говорить про одне-єдине, про те найважливіше, навколо чого крутиться все наше життя, – про любов, яка перевершує наші мрії і сподівання. У досвіді цієї любові ми впорядковуємо наші цінності й орієнтири, відсікаємо другорядне і якось дуже природно зосереджуємося на найважливішому, схиляємося до вічного, прекрасного, Божого. Тільки справжній досвід Бога може звільнити нас від згубного егоїзму та дає змогу побачити світ поза межами власного комфорту й обмеженого «я».

Наслідком такого внутрішнього звільнення, частиною цієї внутрішньої свободи є наша любов до інших людей. Тут можемо зауважити чітку закономірність: якщо нас діткнула Божа любов, ми вже не зможемо жити тільки для себе. Божа любов динамічна, вона спонукає особу до розвитку, який не буде можливий, якщо ми не вийдемо поза власне «я», якщо не відкриємося на інших людей. Отже, наше становлення як осіб та зростання у Христі бере початок у досвіді Божої любові, усвідомленні вражаючого факту, які ми цінні та дорогі для Нього. А продовження духовного росту відбувається тоді, коли ми відповідаємо на цю любов, тобто даруємо її іншим людям. Так пов’язані віра і любов. Проте все завжди починається з любові…

Oratio (молитва)

«Бо Господь любить правду і не покине Своїх вірних» (Пс 37:28).

Contemplatio (споглядання)

Св. апостол Павло наголошує, що «віра чинна любов’ю» (Гал 5:6). Подібно каже і св. апостол Яків: «Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Гал 2:26). Тому християнство без служіння ближнім, без терпеливої, практичної любові є насмішкою над усім, що зробив для нас Христос, цинічним театром, у якому актори не бояться топтати найсвятіше…

3 коментарі до “Середа м’ясопусного тижня. Практична любов, яка випливає з віри (1 Йо 3:21–4:6)”

Залишити відповідь до Андрій Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.