Велика п’ятниця. Розп’яття Ісуса (Мт 27:1−38; Лк 23:39−43; Мт 27:39−54; Йо 19:31−37; Мт 27:55−61)

Час прочитання: 14 хвилин

Lectio (читання)

«Як же настав ранок, усі первосвященники і старші народу скликали раду на Ісуса, щоб Його вбити. 2. І зв’язавши Його, повели та й передали правителеві Пилатові. 3. Тоді Юда, який Його зрадив, побачивши, що Його засудили, розкаявся і повернув тридцять срібняків назад первосвященникам і старшим. 4. Згрішив я, – сказав, – видавши кров невинну”. Ті ж відповіли: Що нам до того? Ти побачиш!”. 5. Тоді він кинув гроші у святиню, пішов геть та й повісився. 6. Первосвященники ж взяли ті гроші й кажуть: Їх не годиться класти до скарбоні, бо це ціна крови”. 7. Порадившись, вони купили за них ганчарське поле, щоб ховати там чужинців. 8. Тому це поле й досі зветься Полем Крови. 9. Тоді здійснилося слово пророка Єремії, що каже: “І взяли вони тридцять срібняків, ціну Того, що був оцінений синами Ізраїлю, 10. і дали їх за ганчарське поле, як Господь мені звелів був”. 11. Поставлено Ісуса перед правителем, а правитель спитав Його: Ти цар юдейський? Ісус відповів: Ти кажеш”. 12 . Та коли первосвященники і старші Його обвинувачували, Він не відповідав нічого. 13. Тоді Пилат каже до Нього: Хіба не чуєш усього, скільки то свідкують на Тебе?”. 14. А Він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався. 15. На свято звик був правитель відпускати народові одного в’язня, якого вони хотіли. 16. Був же тоді визначний в’язень, що звавсь Варавва. 17. А коли вони зібралися, Пилат каже до них: Кого бажаєте, щоб я вам відпустив: Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?”. 18. Знав бо він добре, що вони з зависти видали Його. 19. І коли він сидів на судилищі, його жінка прислала йому сказати: Нічого не роби праведникові тому, бо я цієї ночі вві сні багато витерпіла заради нього”. 20. Та первосвященники і старші намовили народ просити за Варавву, а Ісуса – видати на смерть. 21. Заговорив правитель і сказав їм: Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Ті відповіли: Варавву”. 22. Каже до них Пилат: А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос? Усі відповіли: “Нехай буде розіп’ятий!” 23. Спитав він: “Що злого вчинив Він?” Вони ж іще більше заходилися кричати: Нехай буде розіп’ятий! 24. Пилат, бачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, взяв води й умив перед народом руки та й каже: Я не винний крови праведника цього, ви побачите”. 25. Увесь же народ відповів, кажучи: Кров Його на нас і на наших дітях! 26. Тоді він відпустив їм Варавву, а Ісуса, бичувавши, видав на розп’яття. 27. Тоді вояки правителя, взявши Ісуса у Преторію, зібрали на Нього всю чоту 28. і, роздягнувши Його, накинули на Нього червоний плащ 29. і, сплівши вінець із тернини, поклали Йому на голову, а тростину дали в праву руку. Потім, припавши перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: Радуйся, царю юдейський! 30. І плювали на Нього, брали тростину й били Його по голові. 31. А коли насміялися з Нього, скинули з Нього плащ, надягнули на Нього Його одіж і повели на розп’яття. 32. Виходячи ж, вони зустріли одного чоловіка з Киринеї, на ім’я Симон, і примусили його нести хрест Його. 33. Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто сказати Череп-місце”, 34. дали Йому випити вина, змішаного з жовчю, але Він, покуштувавши, не хотів пити. 35. Ті ж, що розп’яли Його, поділили Його одежу, кинувши жереб. 36. А потім сіли, щоб Його стерегти там. 37. Над головою в Нього прибито напис, за що Його засуджено: Це Ісус – Цар Юдейський”. 38. Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч».

«Один із повішених злочинців зневажав Його, кажучи: Хіба Ти не Христос? Спаси Себе і нас! 40. А другий, озвавшися, скартав його і мовив: Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? 41. Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого”. 42. І додав: Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у Своє Царство”. 43. Сказав (Ісус) до нього: Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо Мною в раї».

«Ті ж, що проходили повз Нього, лихословили Його й похитували своїми головами, 40. кажучи: “Ти, що руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш знову, спаси Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди-но з хреста!” 41. Так само й первосвященники насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: 42. Інших спасав, Cебе спасти не може! Він цар Ізраїлю: нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього. 43. Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить Його нині, якщо Він Його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий”. 44. Так теж і розбійники, що були з Ним розіп’яті, ображали Його. 45. Від шостої години темрява настала по всім краю аж до дев’ятої години. 46. А близько дев’ятої години Ісус скрикнув міцним голосом, вимовляючи: “Елі, Елі, лема савах-тані”, тобто: “Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?” 47. Деякі з тих, що там стояли, почувши це, казали: Він Іллю кличе. 48. І негайно один із них підбіг, узяв губку і, намочивши її оцтом, настромив на тростину і дав Йому пити. 49. Інші ж казали: Лиши, побачимо, чи прийде Ілля Його рятувати”. 50. А Ісус, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. 51. І роздерлася завіса Храму надвоє, від верху аж до низу, і земля затряслася, скелі порозпадались; 52. гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, 53. і вийшовши з гробів по Його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились. 54. А сотник і ті, що стерегли з ним Ісуса, бачивши землетрус і те, що сталося, вельми налякалися і мовили: Це справді був Син Божий!».

«Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в суботу тіла на хресті, бо був Великдень тієї суботи, то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. 32. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був із Ним розіп’ятий. 33. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що Він уже мертвий, то голінок не перебивали Йому, 34. лиш один з вояків проколов Йому списом бік. І потекла негайно ж кров і вода. 35. І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували. 36. Бо сталося те, щоб Писання здійснилось: Кістка Його не буде поламана”. 37. А й інше Писання каже: “Споглядатимуть на Того, Кого прокололи».

«Було ж там багато жінок, які дивилися здалека; вони слідом ішли за Ісусом із Галилеї і Йому прислуговували: 56. між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведея. 57. Як же настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса; 58. Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло. 59. Йосиф узяв тіло, загорнув Його в чисте полотно і 60. поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. 61. А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці».

Коментар до тексту

Читання дня займає майже цілу 27-му главу з Євангелія від Матея, яка двічі доповнюється короткими свідченнями євангелистів Луки та Йоана. Це, на перший погляд, довге читання, насправді містить набагато більше тем, ніж можна було би представити у рамках цієї лаконічної розповіді. Кожне речення тут дуже важливе. За кожною фразою стоять мільйони ситуацій з історії людства, які сходяться тут у напружений опис страхітливої та болючої драми. У певному сенсі ця історія сюрреалістична: здоровий глузд постійно запитує: «Невже це не сон? Чи людина справді так низько впала? Чи Бог може аж так Себе упокорити? Може Його Любов і справді безмежна і незбагненна?». Історія Страстей Ісуса дуже промовисто відкриває нам правду про Бога, а також про те, ким є людина, якщо у її серці немає місця для Нього. Найстрашніше в цій історії те, що людина може не розуміти ні першого, ні другого – ні величі Божої любові, ні глибини та потворності власного падіння. Саме у цьому і полягає вся трагедія Страстей Ісуса Христа. Усе відбувається у запаморочливому тумані гріха: зрада одного з найближчих учнів та його спотворене розпукою розкаяння; заскорузлість та закритість на Бога релігійних еліт; фарс та імітація суду первосвященниками, які отримали свої посади за хабарі, заплачені окупантам-римлянам; кон’юнктура та цинізм Пилата; озвіріла ненависть та нечутливість до чужого болю юрби, здавалося б, простого народу; вибір Варрави; повна деградація одного із розп’ятих розбійників; жорстокість римських вояків. І серед усього цього пекла бачимо смиренну та люблячу особу Ісуса Христа, який переживає страшну самотність та усе те, що наш травмований гріхопадінням розум не в силі осягнути. Читаємо про Симона Киринейського, на якого звалюють чужий хрест, інтуїтивне тривожне прохання дружини Пилата, розкаяного розбійника, несподівану віру сотника, люблячу вірність і відвагу жінок із Галилеї та матері Ісуса (Йо 19:25−27), відважний і шляхетний вчинок Йосифа з Ариматеї та Никодима, що любив приходити до Ісуса вночі (Йо 19:39).

Якщо б ми ніколи не читали цілої Історії спасіння, то роздумуючи тільки над розповіддю про Страсті Ісуса в Євангеліях, нам важко було б відповісти, чому Бог так сильно любить людину. На це неможливо дати повну відповідь – читаючи Євангеліє, ми знаходимо тільки натяки, які, наскільки це можливо, привідкривають цю велику тайну. Однак, вчитуючись у розповідь про цих небагатьох світлих постатей на хресній дорозі Ісуса Христа, хочу вірити, що Бог бачить щось подібне у кожній людині…

Meditatio (розважання)

«Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч». Один із моїх найулюбленіших авторів, який відкрив для мене силу та життєдайність Божого Слова, − Ніколас Томас Райт назвав книгу про Розп’яття і Страсті Ісуса «The Day The Revolution Began» («День, коли почалася Революція»). Роздумуючи над значенням розп’яття Ісуса, цей автор постійно наголошує, що у той момент, коли був розп’ятий Христос, світ назавжди став іншим місцем. Назавжди змінилося наше розуміння Бога та людини у Божих очах. Назавжди Творець Вселенної поєднався з людством у немислимий до цього часу спосіб.

Кожен з нас, роздумуючи над Страстями Христа, на рівні підсвідомості сприймає цей незбагненний Божий акт як вияв найбільшої солідарності з усіма невинними жертвами упродовж століть. Ми боїмося думати масштабніше, тому трохи редукуємо Божу любов до тих, кого здатні любити ми самі. Проте факт, що Ісус дав Себе розіп’ясти, дозволив застосувати до Себе екзекуцію, яка в Римській імперії призначалася тільки для чужинців, збунтованих рабів та політичних злочинців, розширює ширину, висоту та глибину Божих горизонтів любові. Ніхто з порядних людей того часу в пристойному товаристві ніколи не згадував про розп’яття (навіть якщо ці люди, перебуваючи на державній чи військовій службі, давали сотні і тисячі наказів про розп’яття!) − доброчесні та культурні люди, на їхню думку, просто не могли бути розп’яті. Про це не говорили також і тому, що розп’яття мало знищити пам’ять про людину, перестерегти від солідарності з нею та унеможливити наслідування поведінки страченої особи. Такою, між іншим, була ціна т. зв. «Римського миру»[1].

Ісус, який вибрав дорогу справжнього миру і ніколи не закликав до насильства, був розп’ятий поміж двох політичних заколотників. Він не ділив людей на гідних Його солідарності і тих, які того не вартують або на це не заслуговують. Ісус настільки глибоко опустився в пекло наслідків нашого заколоту проти Бога та, висячи між небом і землею, настільки був діткнутий стражданням через найстрашнішу екзекуцію, яку люди винайшли, щоб завдати болю одне одному, Він так сильно відчув увесь жах богопокиненості, що, як мала дитина, молився словами 22-го псалма: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (Мт 27:46; пор. Пс 22:2). У цій страшній історії для Ісуса, який ніколи не вчинив гріха, найстрашнішим було відчуття віддаленості від Небесного Отця. Найгіршим для нас є брак усвідомлення цієї прірви і, як наслідок, присутність у нашому житті речей, які перетворюють його на страхітливе існування, повне суперництва, егоїзму, захланності, похоті, злоби, які увінчуються смертю. Ісус увійшов у цю реальність і розділив з нами смерть, щоб ми ніколи більше не перебували у цьому полоні.

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твою безмежну любов…

Contemplatio (споглядання)

До перших християн Коринту, місію серед яких через їхнє гріховне життя вважають найкращою місією усіх часів і народів, великий учень Ісуса – апостол Павло писав: «Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, – 23. ми проповідуємо Христа розп’ятого – ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, 24. а для тих, що покликані, – чи юдеїв, чи греків, – Христа, Божу могутність і Божу мудрість. 25. Бо нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрости, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор 1:22−26).


[1] Детальніше про це можна прочитати у Р. Бокэм, Т. Харт. У подножия креста. Размышления о свидетелях драмы. Пер. с англ. Коллоквиум. Черкассы 2007 С. 79-91

3 коментарі до “Велика п’ятниця. Розп’яття Ісуса (Мт 27:1−38; Лк 23:39−43; Мт 27:39−54; Йо 19:31−37; Мт 27:55−61)”

  1. С Миколая, СНДМ

    Отець, вітаю Вас з професійним Святом! Спасибі, що так щедро годуєте Божим Словом! Нехай Дух Божий надихає Вас!Здоров’я Вам, і радісного Воскресіння!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *