П’ята неділя Великого посту. Господь, який служить (Мк 10:32-45)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними. І дивувались вони й, ідучи за Ним, страхалися. І взявши знову дванадцятьох, почав їм говорити, що має статися з Ним: 33. “Оце йдемо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде виданий первосвященникам та книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам; 34. і насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб’ють, Він же по трьох днях воскресне”. 35. Яків же та Йоан, сини Заведея, підходять до Нього та й кажуть Йому: Учителю, хочемо, щоб Ти нам зробив те, чого попросим. 36. Він же їм відповів: Що хочете, щоб Я зробив вам? 37. Зволь нам, – ті Йому кажуть, – щоб ми сиділи один праворуч, другий ліворуч від Тебе у Твоїй славі. 38. Ісус же сказав їм: Не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещусь? 39. Ті Йому відповіли: “Можемо”. Ісус сказав їм: “Чашу, яку Я п’ю, питимете, і хрещенням, яким Я хрещуся, хреститиметесь. 40. Сидіти ж праворуч від Мене чи ліворуч − не Моя річ вам дати, а кому приготовано. 41. Почули про те десятеро, тож обурились на Якова та Йоана. 42. Тоді Ісус прикликав їх і сказав їм: “Ви знаєте, що ті, яких уважають князями народів, верховодять ними, а їхні вельможі утискають їх. 43. Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, 44. і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. 45. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служити, лише щоб служити й віддати Своє життя як викуп за багатьох”».

Коментар до тексту

Уривок Мр 10:32-45 містить два взаємопов’язані тематичні компоненти: Ісус утретє дуже детально провіщає Свої Страсті та Воскресіння і (10:32-34) і навчає учнів, хто може бути першим у Божому Царстві (10:35-45). Останній вірш уривку – 10:45 – це своєрідна серцевина розуміння особи Ісуса в євангелиста Марка та квінтесенція цілого Євангелія загалом. Ісус навчає, що Його смерть та воскресіння − це Божий спосіб привести усе у світі до задуманого порядку. Честолюбні учні виразно демонструють нерозуміння слів Ісуса, а відповідно − Божих задумів. Щойно після Воскресіння їхнього Учителя вони вважатимуть за найбільшу честь наслідувати Його життя у всьому.

Meditatio (розважання)

«Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служити, лише щоб служити й віддати Своє життя як викуп за багатьох». Цей вірш є стрижневим для цілого Євангелія від Марка і своєрідним богослов’ям у мініатюрі – картиною найвеличнішого життя, яке коли-небудь знав світ (таку ж головну роль відіграють окремі вірші і в інших євангелистів: Мт 28:18-20; Лк 19: 9-10; Йо 10:10). Називаючи себе «слугою» і стверджуючи, що Його місія полягає в тому, щоб «віддати Своє життя як викуп за багатьох», Ісус ототожнює себе із страждаючим Слугою з Іс 53:10-12. Місія Слуги була призначена для всього народу Ізраїлю (Іс 41:8; 43:10; 44:2, 21; 49: 3), але через своє відступництво він не зміг її виконати (42:19). Тому той, хто виконає це завдання, відродить Ізраїль і принесе світло язичникам (Іс 49:5-7; 52:13-53:12). Імовірно, перед Христом ніхто не застосовував цього уривку щодо Месії, тому Ісус намагається наповнити уявлення учнів новим змістом про Його месіанську місію.

Про «багатьох» згадує також апостол Павло: «Та не так воно з провиною, як з даром ласки. Бо коли через переступ одного померло багато, то тим більше ласка Божа і дар через ласку одного чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилились на багатьох» (Рим 5:15). Можливо, «багато» – це алюзія до Іс 53:11, де сказано, що страждаючий Слуга виправдає «багатьох», принісши Себе в жертву за них. Тут, по суті, йдеться про усіх людей, яким Бог в Ісусі Христі служить ціною життя Свого Єдинородного Сина. На початку опису Тайної вечері, перед тим, як Ісус обмив ноги апостолам, Йоан Богослов дуже містко сказав: «Полюбивши Своїх, що були у світі, полюбив їх до кінця» (Йо 13:1).

У короткому описі суті місії Месії (Мк 10:45) відкриваємо такий образ Бога, у який через наш щоденний досвід життя багатьом дуже важко повірити. Ми звикли, що ті, хто на горі, не служать, вони панують, наказують, керують, приймають пошану… На превеликий жаль, навіть багато християн саме так сприймає владу, яку отримує для служіння. Цей вірш Євангелія відкриває нам серце Бога, Його логіку, Його порядок, який Він заклав у світі. Без такого підходу до життя, без подібного виміру у стосунках ми будемо приречені на хибну дорогу, яку Біблія називає дорогою смерті (а інколи дуже гострим словом «прокляття»), а св. Йоан Павло ІІ означив як культуру смерті. Через служіння усім нам аж до абсолютного особистого кенозису Господь уможливлює нам причастя справжнього життя та вказує шлях, як це життя утримати в собі через служіння іншим.

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твоє повсякчасне служіння та приклад, як Тебе наслідувати…

Contemplatio (споглядання)

Для наших подальших роздумів наведу декілька думок Отців Церкви про цей уривок. «Текст навчає, що ми не можемо просити привілеїв у Царстві без готовності померти за Нього (Йоан Золотоустий). Сини Заведея не помилилися в тому, що вони були особливими реципієнтами Його любові, однак помилялися в уявленнях, що це можливе без ціни (Йоан Золотоустий, Беда). Тільки через особисте упокорення можна увійти в славу Господа (Августин). Історія мучеників показує, що багато з них були беззастережно готові пити чашу з Господом, щоб постраждати й померти за правду (Полікарп). Мучеництво є одним із видів хрещення, у ньому діє любов Отця через Сина, щоб поховати старе, гріховне життя й підняти віруючого до нового життя через Святого Духа (Йоан Золотоустий). Як Христос воскрес без зусиль із води, будучи похованим у ній, так і ми піднімаємося з Ним, вмерши для гріха. Він розділив з нами наше покарання, але не наш гріх (Августин). Його незрівнянна праведність, освячення, спасіння й воскресіння стали нашими завдяки вірі (Григорій Богослов). Без Його втіленого приниження тільки ангели знали б Його особу (Йоан Золотоустий)»[1].


[1] T. C. Oden, C. A. Hall. Mark. Ancient Christian Commentary on Scripture (Vol. II). Downers Grove, Ill.: Inter Varsity Press. 2005, Р. 149.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *