Великий понеділок. Бог продовжує діяти (Вих 1:1–20)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Ось імена синів Ізраїля, що поприходили в Єгипет з Яковом, кожен з родиною своєю: 2. Рувим, Симеон, Леві, Юда; 3. Іссахар, Завулон та Веніямин; 4. Дан та Нефталі, Гад та Ашер. 5. А всіх осіб, що були народились від Якова, було душ сімдесят, коли Йосиф був уже в Єгипті. 6. І вмер Йосиф і всі брати його, і ввесь рід той. 7. Ізраїльтяни розплодилися й розрослися та намножилися й окріпли так сильно понад міру, що край був наповнився ними. 8. А настав тоді новий цар над Єгиптом, що не знав Йосифа. 9. І каже своєму народові: “Бачте! Ізраїльтяни – вони численніші, вони сильніші від нас. 10. Нумо ж візьмімся до них мудро, щоб не намножились та щоб, як вибухне війна, не пристали до ворогів наших та не стали воювати на нас і не пішли собі геть із краю”. 11. І поставлено над ними доглядачів при роботах, щоб допікати їм новими тягарями; і будували вони фараонові міста-зерносховища Пітон і Рамсес. 12. Але що більше їх гнітили, то дедалі більше намножувалися вони та розросталися, отож єгиптяни занепокоїлися з приводу синів Ізраїля ще більше. 13. І нещадно запрягали вони синів Ізраїля до тяжких робіт, 14. і отруїли їхнє життя тяжкою працею на глинищах та цегельнях та всякою польовою роботою, та всілякою іншою примусовою роботою, що нею їх обкладали. 15. І каже цар єгипетський єврейським повитухам − одній з них на ім’я Шіфра, а другій Пуа: 16. “Як помагатимете єврейкам, то придивляйтеся, коли родять: як син – убивайте, а як дочка – нехай живе”. 17. Побоялися ж повитухи Бога й не чинили так, як велів їм єгипетський цар, але залишали при житті хлоп’яток. 18. Тоді прикликав єгипетський цар повитух та й каже до них: “Чому ви чините таке й лишаєте хлоп’яток при житті?” 19. А повитухи фараонові: “Бо єврейки не такі, як єгиптянки: молодиці вони, повні життя, і поки прийде до них повитуха, а вони вже й вродили”. 20. І було повитухам добре від Бога, а народ множився й вельми спотужнів».

Коментар до тексту

«У єврейській традиції книга Виходу носить назву Shəmōṯ (שְׁמוֹת) – “імена”, що походить від другого слова, яким починається текст книги “Ось імена” (Вих 1:1), пов’язаний з Бут 46:8: “Ось імена синів Ізраїля, які прийшли в Єгипет”, і це вказує на те, що книга Виходу є продовженням історії, яка почалася в книзі Буття.

Переклад Старого Завіту на грецьку мову, т. зв. Септуагінта (LXX), містить титул Exodos  (ἔξοδος), який в перекладі означає “вихід”, у такий спосіб відображено зміст твору − вихід Ізраїлю з Єгипту. Латинська Вульгата (Vulgate), зі свого боку, перейняла цей заголовок книги (Liber Exodus), який згодом поширився на всі переклади в західних мовах.

Структура цього унікального твору представлена двома основними частинами: Вихід 1–18 розповідає історію про звільнення Ізраїлю з Єгипетського рабства та прихід до гори Синай, а Вихід 19–40 описує Союз Бога з Ізраїлем, який отаборився біля Синаю. В усній культурі таке групування матеріалу сприяло запам’ятовуванню»[1].

У цьому читанні довідуємося про те, що нащадки патріарха Якова довгий час перебувають у Єгипті, а збільшення народу викликає тривогу у фараона, який уже не пам’ятає заслуг Йосифа й задумує вчинити геноцид, аби штучно зменшити кількість ізраїльтян. Та цей план не вдається завдяки богобоязливим повитухам.

Meditatio (розважання)

«Ось імена синів Ізраїля, що поприходили в Єгипет з Яковом, кожен з родиною своєю: 2. Рувим, Симеон, Леві, Юда; 3. Іссахар, Завулон та Веніямин; 4. Дан та Нефталі, Гад та Ашер». Цей перший вірш вказує на те, що розповідь у книзі Виходу починається з історії нащадків Авраама, яка зародилася ще в Бут 12–50. Наприкінці книги Буття внук Авраама Яків (також відомий як Ізраїль) з усією своєю великою родиною переїхав до Єгипту, бо настав голод (Бут 45:5–8). Через багато років нащадки Якова-Ізраїля стали в Єгипті рабами. І «хоча книга Виходу містить дуже багато важливих тем, та найбільша увага присвячена двом доволі широким сюжетам: 1) звільнення групи людей з-під влади гнобителів, щоб вони підпорядкувалися Богові; 2) заснування Ізраїлю як Божого народу. Отже, книга Виходу розповідає про звільнення від людського рабства та спасення від гріховного рабства: у Єгипті Ізраїль був слугою фараона, а біля Синаю Ізраїль став слугою Господа. Ці теми дуже важливі для розуміння наступних книг Святого Письма, зокрема й Нового Завіту»[2].

Тема «виходу» експліцитно чи імпліцитно, тобто прямо чи непрямо, наявна в кожній книзі Старого та Нового Завітів, а також в особистому духовному житті дуже багатьох біблійних постатей. Бог має план для кожної людини, і цей план незмінний – наше щасливе життя. У книзі Виходу Протоєвангеліє з Бут 3:15 («Я покладу ворожнечу між тобою і Жінкою і між твоїм потомством та Її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися Йому в п’яту») та обітниці, які Бог дав Авраамові в Бут 12:1–3 («Господь сказав до Аврама: “Вийди із землі твоєї, із твоєї рідні і з дому батька твого в край, що його Я тобі покажу. 2. А Я виведу з тебе великий народ і поблагословлю тебе, та й зроблю великим твоє ім’я, а ти станеш благословенням. 3. Благословитиму тих, що тебе благословляють, і проклинатиму того, хто тебе проклинає. Тобою всі племена землі благословлятимуться”»), віднаходять нову й несподівану динаміку. Саме на сторінках цієї книги ми починаємо усвідомлювати, що жодне слово Господа, сказане у книзі Буття, не тільки не було марним, але потужно діє, щоб повернути людство до життя з Богом. У Божому плані кожній людині відведена особлива роль, Він пам’ятає кожного на ім’я і діє з тою самою силою навіть тоді, коли нам здається, що все завмерло і вже не має жодної надії. Кожен із синів Якова був родоначальником великого племені, а всі разом вони творили народ Ізраїлю, який став першим «снопом врожаю нового людства», тобто йдеться про людей, які почали своє паломництво до Бога – до свободи, до власної гідності, до справжнього життя, достойного людини…

Oratio (молитва)

«Та ж Ти, о Боже, Цар мій споконвіку, що дієш серед землі спасіння» (Пс 74:12).

Contemplatio (споглядання)

Бог, Який відкривається нам у Писанні, є Богом свободи й життя. Він завжди діє для того, щоб ми могли увійти в особливі стосунки Союзу з Ним. Книга Виходу пророчо та провіденційно вказує на справжній вихід з рабства гріха до нового життя у Бозі завдяки Страстям і Воскресінню Ісуса Христа – нашої Пасхи й нашої надії. Саме тому впродовж найважливішого тижня в році, який називаємо Великим, читаємо тексти із старозавітної книги Виходу, щоб у звичному ритмі щоденного життя зупинитися й пригадати повсякчасну вірність Бога, наново пережити Його благодать і, духовно з’єднавшись із Господом, подякувати Йому за дар спасіння й нового життя.

---

[1] Ю. Щурко. Книга Виходу: вступ. (Міжнародний Біблійний Коментар. Т. 2: П’ятикнижжя та історичні книги). Пер. з англ. Львів, Свічадо 2017, С. 82.

[2] Там само. – С. 82.