Lectio (читання)
«І зараз же почав по синагогах проповідувати Ісуса, що Він – Син Божий. 21. Усі, що чули, дивувались і казали: “Чи це не той, що в Єрусалимі лютував проти тих, які це ім’я призивають, та й що сюди прибув на те, щоб зв’язаними їх вести до архиєреїв?” 22. А Савло дедалі дужчав і бентежив юдеїв, які мешкали в Дамаску, доводячи, що Цей (Ісус) – Христос. 23. Як минуло доволі часу, юдеї змовилися, щоб його вбити, 24. але Савло довідався про їхню змову. День і ніч чатували вони при воротах, щоби його вбити. 25. Та учні взяли його вночі й по мурі спустили в коші. 26. Прибувши ж у Єрусалим, він пробував пристати до учнів, та всі його боялися, не віривши, що він учень. 27. Тоді Варнава взяв його, привів до апостолів і розповів їм, як він у дорозі бачив Господа і що говорив до нього, і як він проповідував відважно в Дамаску ім’я Ісуса. 28. І він був з ними, виходячи і входячи до Єрусалима та проповідуючи сміливо ім’я Господнє, 29. а й розмовляв і змагався з гелленістами, однак вони намагалися його вбити. 30. Брати ж, довідавшись про те, відвели його в Кесарію і вислали в Тарс. 31. Отож Церква по всій Юдеї, Галилеї і Самарії мала спокій, будуючись і ходячи в Господнім страсі, наповнялася вона втіхою Святого Духа».
Коментар до тексту
У вв. 20–25 читаємо про раптовість та унікальність переміни в житті Павла: після декількох днів молитви він починає динамічну діяльність, яка переросте в місію до численних народів. Радикальна зміна світогляду Павла та проголошення Ісуса відразу спровокувала гостру реакцію противників християн, тому Павло мусів рятуватися втечею. У цих випробуваннях можна розпізнати початок сповнення обіцянки Ісуса: «Він для Мене вибране знаряддя, щоб занести Моє ім’я перед поган, царів і синів Ізраїля. 16. Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за Моє ім’я» (Ді 9:15–16). З вв. 26–31 довідуємося, що Церква в Єрусалимі переконалася у правдивості навернення Павла, самі апостоли Ісуса потверджують цю переміну колишнього гонителя й дають згоду на його служіння. Особою, яка представила Павла апостолам, був Йосиф, якого апостоли назвали Варнавою. Лука так пише про цього чоловіка, який пізніше вирушить з Павлом у першу місійну подорож: «А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру, 37. мав поле, продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів» (Ді 4:36–37). Перебуваючи з апостолами в Єрусалимі, Павло відразу пробує навертати грецькомовних євреїв діаспори – т. зв. «геленістів», які сприйняли проголошення Ісуса вельми вороже, тому Павло був змушений відійти до міста свого народження – Тарса (в. 30). Звернення до людей, які були сформовані у грекомовній культурі, вказує на пізнішу інтенсивну місію Павла серед язичників, зокрема тих, які спілкувалися грецькою мовою.
Meditatio (розважання)[1]
«І він був з ними, виходячи і входячи до Єрусалима та проповідуючи сміливо ім’я Господнє». Лука дуже лаконічно систематизує матеріал і розповідає тільки про найважливіші події, тому може скластися враження, що з Дамаска Павло відразу відбув до Єрусалима. Проте з листів апостола Павла довідуємося, що між Дамаском і Єрусалимом були ще й інші події, про які не згадано в Діяннях апостолів. Навернувшись, Павло відразу почав проповідувати в синагогах Дамаска, але через спротив сповідників юдаїзму мусів утікати з міста: учні спустили його вночі в кошику з вікна в міській стіні (вв. 23–25; 2 Кор 11:32–33). З Дамаска він вирушив в Аравію, а потім знову повернувся в Дамаск (Гал 1:17). Тоді Павло міг переосмислити все те, у що він дотепер вірив, та усвідомити, як віра та сподівання старозавітного Ізраїлю сповнилися в особі Ісуса Христа.
Щойно на третій рік Павло прибув до Єрусалима, де як гість Петра (Гал 1:18) більше дізнався про життя та служіння Ісуса, а згодом ці перекази він передав церквам (1 Кор 11:23; 15:3). У Єрусалимі Павло відшукав своїх старих друзів – юдеїв з діаспори − і сміливо проповідував їм Ісуса Христа. Елліністи вважали його відступником, і життя апостола знову опинилося під загрозою. Новим друзям Павла довелося відправити його в Кесарію Приморську, а далі в Тарс (вв. 29–30). Про його перебування в Тарсі нам нічого невідомо. Видається, що в ці роки Павло займався місіонерством.
Павло мав унікальний особистий досвід зустрічі з Христом по дорозі до Дамаска (Ді 9:3–6). Пізніше Ісус ще багато разів з’явиться Павлові (пор. Ді 27:23), і про досвід зустрічі з Воскреслим він неодноразово згадуватиме у своїх листах (Гал 1:11–17; 1 Кор 9:1; 15:8–11). У розумінні Павла апостолом був той, хто бачив Воскреслого Господа, а доказом апостольства була плодотворність служіння. Перебування з апостолами в Єрусалимі дало Павлові нагоду більше довідатися про земне життя Христа, а відтак служити Йому ще з більшою ревністю.
Oratio (молитва)
«Уста мої звіщатимуть Твою справедливість, повсякденно – діла Твого спасіння, не знаю-бо числа їм» (Пс 71:15).
Contemplatio (споглядання)
Кожна людина покликана до живої особистої зустрічі з Ісусом Христом. Цей досвід не можна замінити нічим – саме він є основою будь-якого особистого свідчення. Та якщо ми хочемо навчати інших і заглиблювати їх у таїнство особи Бога, Який став людиною, це неможливо робити поза навчанням апостолів, яке кожен християнин покликаний повсякчасно пізнавати й поглиблювати. Саме навчання апостолів було однією з основ життя Ранньої Церкви: «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді 2:42).
[1] Розважання основане на B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 225–227.
Христос Воскрес!
Дякую отче за гарний коментар!
Дуже цікаво, що після пережиття досвіду особистої зустрічі з Ісус Христом, в даному контексті ап. Павла, він так сміливо й відважно став проповідувати слово Боже про Христа.
Це є наука для кожного з нас, хто хоче хоть щось зробити для Божої слави в сучасному світі!
Божої вам помочі отче у поширенні Божого Слова!