Lectio (читання)
«Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! 18. Ненавидить вас світ, то знайте: Мене він ще перед вами зненавидів. 19. Були б ви від світу, то світ своє любив би. А що ви не від світу, бо Я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. 20. Згадайте слово, що його був Я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували Мене – переслідуватимуть і вас. А Слово Моє зберігали – зберігатимуть і ваше. 21. Та все те робитимуть вам за Моє імʼя, не знають-бо Того, Хто послав Мене. 22. Якби Я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх! 23. Хто ненавидить Мене, той і Отця Мого ненавидить. 24. Був би Я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, гріха не мали б вони. А так – ось бачили і зненавиділи: і Мене, і Отця Мого. 25. Та щоб здійснилося слово, яке в Законі їхньому записано: Зненавиділи вони Мене без причини! 26. Як прийде Утішитель, Якого зішлю вам від Отця, Дух Істини, Який від Отця походить, то Він і свідчитиме за Мене. 27. Та й ви свідчитимете: ви-бо зо Мною від початку. 16:1. Повідав Я вам те, щоб ви не зневірилися. 2. Виключать вас із синагог. А й година настане, коли-то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові. 3. Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані Мене вони не спізнали».
Коментар до тексту
Євангельський уривок, який читаємо в памʼять про святих мучеників Бориса і Гліба, є частиною Останньої Вечері та Прощальної промови Ісуса в Євангелії від Йоана 13–17. Цей текст дуже особливий, бо саме Остання Вечеря та Прощальна промова пояснюють значення Страстей, Смерти, Погребення, Воскресення та Вознесення Ісуса. Усі ці п’ять глав читаємо одним уривком у першому довгому Євангелії на Утрені Страстей у найважливіший тиждень літургійного року, який називається Страсним. Дуже важливо навчитися бачити цей текст як одне ціле – тільки так стане зрозумілішим значення життя Ісуса, а також значення кожного окремого уривку в контексті всього Євангелія. З огляду на важливість розуміння євангельського читання в первісному, ширшому контексті коротко глянемо на зміст Йо 13–17.
Події Останньої Вечері Ісуса зі Своїми учнями Йоан переповідає у 13-й главі: Ісус обмиває учням ноги і запрошує наслідувати Його. Відразу після цієї знаменної події викладено три частини Прощальної промови Ісуса (1-ша – Йо 14; 2-га – Йо 15–16; 3-тя – Йо 17). За унікальністю текст Йо 14–17 можна порівняти з Нагірною проповіддю (Мт 5–7) та збіркою повчань, які Ісус висловив дорогою з Галилеї до Єрусалима (Лк 9–19). Це послання тим, хто у всі часи повірить у Нього (Йо 17:20). Промова в Йо 14–17 за формою нагадує заповіт[1].
Перед Останньою промовою Ісус дає нову заповідь: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того всі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо 13:34–35). Взірцем для цієї любови повинна стати любов Ісуса (пор. Рим 5:8), яка має поширюватися на інших християн. Далі Ісус обіцяє забрати учнів до Себе. Їхнє нерозуміння, а отже, і запитання творять розвиток наративу. Запитання Томи (14:5) зумовлює унікальну відповідь Ісуса: «Я Є Дорога, Правда і Життя» (14:6). Запитання Филипа (14:8) породжує іншу відповідь: «Скільки часу Я з вами, – каже Ісус до нього, – а ти Мене не знаєш, Филипе? Хто Мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? 10. Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у Мені? Слова, які проказую до вас, не від Себе проказую. Отець, Який перебуває в Мені, Він творить діла» (14:9–10). Ця тема взаємного Божественного перебування веде до питання про те, як Дух (14:15–17), Ісус (14:18–22) і Отець (14:23–24) разом перебуватимуть у християнах[2].
Ісус обіцяє учням, що не залишить їх самих, але пошле їм Утішителя (παράκλητος / paraklitos – Параклет) – Святого Духа: після відходу Ісуса Святий Дух стане немовби «Адвокатом», «Заступником», Який захищатиме християн, та «Утішителем», Який їх підбадьорюватиме. Параклет не буде «воплочений», як Слово, а перебуватиме у всіх, хто любить Ісуса й виконує Його заповіді, і Він залишиться з ними навіки (14:15–16). Ісус говорить про дві особливості Параклета: Він перебуває у ворожих стосунках зі світом, який не може Його ані побачити, ані пізнати (Йо 14:17), і Він є Учителем, Який пояснює слова Ісуса[3]. Отже, Святого Духа можна означити терміном «Представник» (англ. Representative): як Ісус відкрив нам Отця, так само і Святий Дух відкриватиме нам тайну Осіб та значення діяння Отця і Сина[4].
У другому розділі Останньої промови (Йо 15–16) Ісус каже: «Я – Виноградина правдива, а Мій Отець – Виноградар» (15:1). У Старому Завіті пророки називали Ізраїль вибраним Божим виноградником (Іс 5), який вродив кислі плоди. Тому Ісус – Лоза Нового Ізраїлю, а християни − це немовби пов’язані з Ним гілки, які приноситимуть боговгодні плоди (подібність з образом Тіла Христа у Павла − 1 Кор 12:12–31). Далі йде текст сьогоднішнього Євангелія, про який скажемо згодом. Другий розділ Останньої промови Ісуса (Йо 16:4–33) завершують теми, які нагадують Йо 14: у 14:16, 26 Ісус говорить, що Параклет буде посланий чи даний Отцем, а в Йо 16:7 сказано, що Ісус Його зішле, і це співзвучне з твердженням в Йо 10:30: «Я і Отець – одно»[5].
Третій розділ Останньої промови (Йо 17) – це т. зв. Архиєрейська молитва Ісуса, яка містить три частини: у Йо 17:1–8 Ісус молиться за Себе, передусім, щоб Син міг належно прославити Отця; у Йо 17:9–19 Ісус молиться за учнів – тих, кого Отець Йому дарував, та просить, щоб Отець зберіг їх від злого в Його ім’я; у Йо 17:20–26 Ісус молиться за нас із вами – тих, хто повірить у Нього через слово учнів, та особливо благає за нашу єдність.
Meditatio (розважання)
«Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного!» Ці слова, як уже зазначалося, є повторенням заповіді Ісуса, яку Він дає перед Останньою промовою (Йо 13:34–35). Далі весь уривок демонструє, що світ не буде приймати цієї заповіді, як і не буде толерувати чи любити учнів. Причина проста – світ не пізнав любові Отця.
Текст читання свята містить найдовшу промову Ісуса про переслідування апостолів. «Протиставлення», наявне в уривку, є наслідком переслідувань, які повинні перетерпіти Ісус та Його учні. У цій перикопі чітко представлено відмінності, які творять канву життя християн у світі: ненависть і любов, Бог і світ, щоденний вибір наслідування Ісуса та гріх. Отже, з одного боку − переслідування, безпідставна ненависть, гріхи, егоїзм, а з іншого – щоденний вибір на користь Ісуса, який матиме свою ціну («за Моє імʼя»), та зберігання Його Слова[6].
У цьому тексті Ісус декілька разів наголошує на т. зв. «подвійній реальній присутності»: «Переслідували Мене – переслідуватимуть і вас. А Слово Моє зберігали – зберігатимуть і ваше», «Хто ненавидить Мене, той і Отця Мого ненавидить». Отже, усе, вчинене Ісусові, вчинене й Отцеві, а вчинене апостолам, вчинене самому Ісусові. З цього випливає, що христологічна тайна (Бог присутній в Ісусі) є також еклезіологічною тайною (Ісус присутній у Своїх учнях і апостолах). Саме тому Ісус запитує Павла дорогою до Дамаска: «Савле, Савле! Чого Мене переслідуєш?» (Ді 9:4), хоч читачам може здаватися, що він переслідував тільки учнів[7].
Сучасна нормальна людина може вважати, що останні вірші 15-ї глави межують з параноєю. Однак гіркою правдою залишається факт, що християн переслідують і сьогодні – щодня можна почути про нових мучеників. Ісус не перебільшував, бо ж від самого початку свого існування християнська Церква піддавалася гонінням. Дещо про це дізнаємося від Савла з Тарса, який пізніше став апостолом Павлом. Він люто переслідував християн, а потім, навернувшись, сам піддався жорстоким переслідуванням: його били, каменували, бичували, тай усе його життя постійно перебувало в небезпеці. Перші три століття історії Церкви – це історія майже безперервних переслідувань. Відтоді в різні часи і в різних місцях християни ісповідували й ісповідують свою віру перед жорстокими й сильними ворогами та гоніннями[8].
Одними з тих, які засвідчили справжність буття Ісусових учнів і не піддалися спокусі розвʼязувати труднощі за логікою цього світу, були благовірні князі, рідні брати, святі мученики Борис і Гліб. Обоє були вбиті своїм старшим братом Святополком: Борис на річці Альті 24 липня, а Гліб 5 вересня біля Смоленська. Це сталося 1015 р., невдовзі після смерти св. Володимира Великого: його двоє молодших синів у повноті засвідчили всю серйозність батькового вибору життя.
Oratio (молитва)
Молитвами святих мучеників Бориса і Гліба, Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних…
Contemplatio (споглядання)
Для нашої української землі на самому початку її християнської дороги приклад мучеництва людей, які мали владу й могли боротися за владу, провіденційно став особливим знаком: знаком, який ми не завжди, на жаль, уміємо правильно відчитати; знаком, який дуже промовисто вказує на таїнственний глибокий звʼязок мучеництва із життям самого Христа; знаком, який відкриває перед нами істинність буття справжніх учнів Христа; знаком, який, врешті, вказує на суть справжнього християнського життя – життя в любові, ненасильницьких методах спротиву грубій силі, коли мова йде про родинні чвари, прощенні та надії, яка дає змогу переживати шляхетну свободу й не боятися втратити навіть найбільші статки та владу.
Хай приклад благовірних князів-страстотерпців Бориса і Гліба стане для нашого покоління християн пригадкою, що «слуга не більший від пана свого» (Йо 15:20). У Євангелії від Йоана на закінчення Свого прилюдного служіння Ісус сказав: «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне, коли ж завмре, то рясний плід принесе. 25. Хто життя своє любить, той погубить його, хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. 26. Хто служить Мені, хай іде слідом за Мною: і де Я, там і слуга Мій буде. Того, хто Мені служить, пошанує Отець» (Йо 12:24–26). Святі мученики Борис і Гліб мали дуже велику ласку пізнати мудрість та життєдайність цих слів Ісуса. Тепер їхній приклад свободи, любови й самопожертви є Божим даром і знаком для нашого народу в часи становлення нашої Держави.
[1] R. E. Brown. An Introduction to the New Testament. New York: Doubleday, 1997. P. 352.
[2] R. E. Brown. An Introduction to the New Testament. New York: Doubleday, 1997. P. 353.
[3] R. E. Brown. An Introduction to the New Testament. New York: Doubleday, 1997. P. 353.
[4] Gundry R. H. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanation with A Literal Translation. Baker Academic, 2010. P. 431.
[5] R. E. Brown. An Introduction to the New Testament. New York: Doubleday, 1997. P. 354.
[6] Berger K. Kommentar zum Neuen Testament, 3., korrigierte und ergänzte Auflage. Gütersloher Verlagshaus, 2017. S. 394.
[7] Berger K. Kommentar zum Neuen Testament, 3., korrigierte und ergänzte Auflage. Gütersloher Verlagshaus, 2017. S. 394.
[8] Т. Wright. John for Everyone Part 2: Chapters 11−21 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK, 2002 Kindle Edition, Kindle Location 1407−1408.
