Шостий тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Божі дари (1 Кор 4:5–8)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога. 6. А те, брати, що я ото пристосував до себе й до Аполлоса – заради вас, щоб ви на нас навчилися, як сказано: “Нічого понад те, що написано”, щоб ви не неслися гордо один над одного проти іншого. 7. Хто-бо тебе вирізняє? Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав? 8. Ви вже наситилися! Уже збагатилися! Без нас зацарювали! Коли б то вже зацарювали, щоб і ми разом з вами царювали!»

Коментар до тексту

Цей уривок − частина роздумів апостола Павла про природу християнського лідерства (1 Кор 4:1–13). Спочатку апостол пояснює, що Сам Господь показав, яким має бути лідерство учнів Ісуса (1 Кор 4:1–5), а далі говорить, що страждання – це один із елементів християнського служіння (1 Кор 4:6–13). Окремі вчителі додавали до євангельської істини ще й свої людські мудрування, які породжували чвари, натомість Павло заявляє, що він та Аполлос (єврей з Олександрії, красномовний промовець та знавець Писання) проголошували Добру Новину за прийнятими апостолами стандартами, і ніхто з апостолів чи місіонерів не виносив себе понад інших. Саме гордість окремих лжевчителів була причиною поділу у спільноті (в. 6; пор. 1 Кор 1:10–12). Деякі коринтяни вихвалялися своїми риторичними здібностями або ж духовними дарами (в. 7; пор 1 Кор 1:29; 14), але Павло хоче, щоб вони зрікалися своєї самодостатности та покладалися на спасіння, яке Господь здобув для них на Хресті. Ось тому у в. 8 апостол іронічно говорить про абсурдність їхньої поведінки, яка виявляється у вихвалянні своєю мудрістю, багатством чи статусом, бо ж усе, що вони отримали, є даром Божим (в. 7)[1].

Meditatio (розважання)

«Хто-бо тебе вирізняє? Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?» Коли стривожені учні Йоана Хрестителя прийшли до нього, щоб повідомити, що Ісус нібито хрестить по той бік Йордану, то Йоан заспокоїв їх словами: «Не може людина щось приймати, коли не дано воно їй із неба» (Йо 3:27). Йоан усвідомлював, що служіння Ісуса походить від Бога й веде до Нього. Коли ж Бог стоїть за цією діяльністю, то людина є тільки інструментом, який співпрацює зі своїм Творцем задля осягнення Його задуму щастя для людини.

Отож служителі повинні сприймати себе смиренно й розуміти, що це Бог запрошує нас до участи в Його проєктах, тобто все відбувається завдяки Його доброті, а не через якісь наші особливі заслуги чи досягнення (пор. Мт 25:15). Святий Павло каже: «Ласкою, яка мені дана, я кажу кожному з вас: не думати понад те, що треба думати, а думати скромно, мірою віри, як Бог наділив кожному» (Рим 12:3).

Для добра спільноти Бог обдаровує окремих людей Своїми щедрими дарами, якими людина має навчитися послуговуватися. Служачи Божими дарами, кожна людина реалізується як особистість, а інші з вдячністю приймають це служіння й користають з нього. Приймаючи від інших людей їхнє служіння, ми у відповідь служимо тими дарами, які Господь дарував нам. Так відбувається обмін дарами, і за всім цим стоїть премудре Боже Провидіння, через яке Господь піклується про справжнє добро кожної особи. Апостол Павло навчає: «Маючи ж згідно з даною нам благодаттю різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; 7. хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; 8. хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті, хто головує – дбайливо, хто милосердиться – то з радістю» (Рим 12:6–9).

Oratio (молитва)

«Щедрий дощ послав Єси, о Боже, на Твою спадщину і стомлене підсилив» (Пс 68:10).

Contemplatio (споглядання)

Наприкінці Літургії св. Йоана Золотоустого у заамвонній молитві вміщено слова, які є прямою цитатою з листа апостола Якова: «Усяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, у Якого нема ані зміни, ані тіні переміни» (Як 1:17). Бог запланував для нас чудове життя, тому щедро зсилає на нас Свої дари, плоди яких можемо побачити у взаємному служінні. Важливо усвідомлювати, що всі дари є саме дарами − виявами Божої благодаті, і ми покликані навчитися правильно розпоряджатися ними. Апостол Петро закликає: «Служіть один одному кожен тим даром, що його прийняв, як добрі домоуправителі різноманітної Божої благодаті» (1 Пт 4:10).


[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 Cor 4:5–8.

3 коментарі до “Шостий тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Божі дари (1 Кор 4:5–8)”

  1. Слава Ісусу Христу!!!
    Дуже гарний коментар на даний текст, цікаві роздуми про покликання і правильне будування християнської спільноти.
    Щиро дякую отче за вашу невтомну працю!!!

  2. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    О. Юрій, щиро дякую Вам!
    Стараюся кожного дня читати Ваш коментар і розважання Літургійного Слова. Правда, останнім часом недостатньо сама над ним роздумувала, але маю добрий намір поправитися…

    Цей фрагмент з 1 Коринтян застерігає нас від пустого марнославства, вивищення один перед одним, від суперництва.
    Святі отці вчать, що коли задумана добра справа має у своій основі хоч тінь марнославства, то її навіть і не починати, треба просто залишити.
    Добре в людських очах може виглядати злим в очах Божих, якщо мотив серця нечистий.
    Все ж скрите виявиться, коли вдруге прийде Господь, бо Він «освітить те, що в темряві, та виявить задуми сердець».
    (1 Кор.4:5)

    Хочу поділитися особистим свідченням, – на прославу Бога!
    Давно, ще у 1997 році, написався мій перший вірш.
    Це було несподівано і дивно для мене, бо ніколи раніше не писала. А сталося це, коли прийшла з Церкви.
    На душі було спокійно, світло і радісно,- у той день ще сповідалася і прийняла Св.Причастя.
    Подумалося, що написане,- то просто випадковість, але вірші продовжували зроджуватися один за одним. Те, що відчувало серце, лягало рядками на папір…
    І ось відчула у душі перші порухи марнославства, почала забагато думати про себе…
    Відганяла ті думки, неодноразово з того сповідалася…
    Нарешті просто не витримала,- впала вдома на коліна і зі сльозами просила Бога, щоб очистив, звільнив…
    Трохи пізніше сіла читати Біблію. А читала тоді
    1 Коринтян, і саме 4 розділ.
    Бог промовив до мене через Своє Слово.
    Усвідомила, що то була відповідь на мою молитву…
    Не вперше читала ті рядки, але цього разу вони якось виділилися, наче засвітилися для мене…
    Господь задав мені три питання:
    «Хто-бо тебе вирізняє?
    Що ти маєш, чого б ти не взяв (не взяла)?
    А коли ж бо ти взяв (взяла), чого чванишся, ніби не взяв (не взяла)?»
    Господь запитував, а я відповідала… То був великий страх і внутрішній трепет…
    Того дня Господь мене повністю очистив і звільнив від марнославства Своім Словом!!
    Вірші і далі писалися… але я вже знала серцем, а не тільки в розумі чи на словах, що у цьому нема моєї заслуги, що моя здатність творити – від Господа!

    «Бо все з Нього, через Нього і для Нього!
    Йому слава навіки. Амінь.»
    (Рим.11:36)

Залишити відповідь до Павло Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.