Lectio (читання)
«Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. 4. Я завжди дякую моєму Богові заради вас за благодать Божу, що була вам дана у Христі Ісусі, 5. бо ви в Ньому всім збагатились – усяким словом і всяким знанням, 6. згідно з тим, як Христове свідоцтво утвердилося між вами. 7. Тим-то не бракує жодного дару ласки вам, що очікуєте об’явлення Господа нашого Ісуса Христа, 8. Який і укріпить вас до кінця, щоб ви були бездоганними в День Господа нашого Ісуса Христа. 9. Вірний Бог, що вас покликав до спільности зі Своїм Сином Ісусом Христом, Господом нашим».
Коментар до тексту
Після привітання коринтян (в. 3) Павло дякує Богові за Його щедрі благословення та дари для вірних цієї спільноти (вв. 4–9). Важливо розуміти, що апостол не має ілюзій стосовно духовного стану молодої християнської громади, яка переживала доволі турбулентний період через аморальне життя окремих її членів, а також внутрішні поділи, суперечки, пихатість, зарозумілість – і цей перелік можна продовжувати. Зрештою, так само можна характеризувати ту чи ту християнську спільноту сьогодні.Проте Павло вдячний Богові за той поступ, який коринтяни вже зробили, він вірить, що Бог далі продовжує Свою роботу в кожному з них і серед них. У початкових віршах, де вміщено слова подяки Павла, який передусім звертає увагу на позитивний аспект життя спільноти, апостол окреслює найважливіші теми, які розвиватиме в цьому листі: апостол вдячний Богові за благодать, якою Він обдарував коринтян у Своєму Сині Ісусі Христі (в. 4). Яке земне багатство не посідали б коринтяни, найбільшим скарбом для них є Боже Слово та розуміння християнського вчення (в. 5), діяння в них Самого Христа і Святого Духа (свідоцтво – в. 6), Який наділяє їх Своїми численними дарами (в. 7). Усе це спонукає їх до духовної праці в очікуванні Христової Парусії (вв. 7–8), бо ж Бог покликав їх із темряви язичницького життя до спільности зі Своїм Сином Ісусом Христом, Господом нашим (в. 9).
Meditatio (розважання)
«Вірний Бог, що вас покликав до спільности зі Своїм Сином Ісусом Христом, Господом нашим». Бог, у Якого ми віримо, є не тільки Творцем цього світу, але і його Відкупителем та Спасителем. Бог створив нас для спільности життя із Собою, але коли ми відпали від Нього через гріх (Бут 3), Він відразу ж почав робити все, щоб ми могли жити Його життям: від першого Протоєвангелія в раю (Бут 3:15) і до Воплочення, а також Страстей, Воскресіння та Вознесіння в людському тілі на небо Його Сина, Зіслання Святого Духа, заснування Церкви та проголошення Доброї Новини всьому створінню, аж поки після Парусії Христа Бог не витре кожну сльозу (Од 7:7; 21:4) та не стане Усім в усьому (1 Кор 15:28).
Через гріх ми зійшли в темряву безцільного існування (євр. «חָטָא / hata» та гр. «ἁμαρτία / hamartia» − дослівно «відхід від цілі, не влучити в ціль»), але Бог навіть звідти покликав нас до життя (пор. Йо 10:10), справді гідного тих, яких Він обдарував Своїм образом і подобою (Бут 1:27). Святий Петро пише: «Ви ж – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали Того, Хто вас покликав з темряви в дивне Своє світло; 10. ви − колись не народ, а тепер народ Божий, непомилувані, а тепер помилувані» (1 Пт 2:9–11).
Наше повернення до Отця стало можливим завдяки Христові. Це Він прийшов за нами в темряву нашого існування і як Добрий Пастир ціною власного життя (Йо 10:11) узяв нас на Свої рамена і приніс додому, щоб усе небо раділо нами (пор. Лк 15:3–7). Гріх відділив нас від Бога та одних від одних. У Христі ми повертаємося до єдности з Богом та між собою. На означення спільности апостол Павло вживає поняття «κοινωνία / koinonia», яке вказує на тісні стосунки, у яких особи діляться чимось спільним, поділяють щось спільне. Передусім ідеться про те, що Господь у Своїй безмежній любови ділиться з нами Своїм життям, а ми з удячністю беремо в цьому участь і радісно живемо у служінні нашим братам і сестрам.
Oratio (молитва)
«Ти радою Твоєю мене вестимеш і потім приймеш мене у славу. 25. Кого, крім Тебе, мав я на небі? І коли я з Тобою, нічого на землі не хочу» (Пс 73:24–25).
Contemplatio (споглядання)
Євангеліє від Йоана розповідає нам про Бога, Який став людиною (Йо 1:14), щоб ми мали повноту життя (Йо 10:10). Йоан каже, що в Євангелії все написано для того, «щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, щоб мали життя в Його ім’я» (Йо 20:31). У Першому соборному посланні Йоана читаємо, що мета цього листа полягає в тому, щоб спільність життя з Отцем мала кожна людина: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали й чого руки наші доторкалися, про Слово Життя, 2. а Життя об’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звістуємо вам Життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, 3. що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з Його Сином Ісусом Христом. 4. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна» (1 Йо 1:1–5). Хто пережив зустріч з Отцем і через Ісуса Христа силою Святого Духа перебуває у спільності з Ним, завжди хотітиме й робитиме щось, щоб інші люди теж влилися в цю спільність і жили справжнім життям.
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!