Дев’ятий тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Любов ніколи не переминає (1 Кор 13:4–14:5)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, 5. не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6. не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; 7. усе зносить, в усе вірить, усього надіється, усе перетерпить. 8. Любов ніколи не переминає. Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне. 9. Бо знаємо частинно й частинно пророкуємо. 10. Коли настане досконале, недосконале зникне. 11. Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче. 12. Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно, тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний. 13. Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє, але найбільша з них − любов. 14:1. Змагайте до любови, але бажайте гаряче духовних дарів, особливо ж дару пророцтва. 2. А хто говорить мовами, той не людям говорить, лише Богові, бо ніхто його не розуміє: він говорить духом таємні речі. 3. Хто ж пророкує, то говорить людям: на повчання, попередження, розраду. 4. Хто мовами говорить, той сам себе повчає, хто ж пророкує, той повчає Церкву. 5. Я хочу, щоб усі ви говорили мовами, але ліпше, щоб ви пророкували, бо більший той, хто пророкує, ніж той, хто мовами говорить, хіба що він пояснює, щоб Церква мала повчання».

Коментар до тексту[1]

Цей уривок − частина довшого пояснення св. Павла про природу духовних дарів (1 Кор 12–14). Народившись наново у Христі через Таїнства Хрещення й Миропомазання, коринтяни отримали численні дари Святого Духа для обопільної користи (1 Кор 12:7). Проте ці дари, якими вони мали служити одні одним, дивним чином стали предметом гордости окремих осіб, а згодом навіть непорозумінь та поділів. Тому апостол присвячує цій проблемі доволі багато уваги й наголошує, що найбільшим даром, до якого повинні стреміти всі віруючі, є любов. Відтак ціла 1 Кор 13 − чудовий гимн про любов, яку апостол персоніфікує й означує шістнадцятьма дієсловами. Цей чудовий перелік властивостей любови насправді демонструє неможливість людської мови вичерпно окреслити цей унікальний дар. Апостол хоче пояснити коринтянам, що належно служити своїм ближнім різними дарами Святого Духа можна тільки в любові, або, інакше кажучи, любов повинна бути невідʼємним компонентом кожного служіння та діяльности.

У другій половині цього уривку (1 Кор 14:1–5) вміщено початок дискусії про пріоритет дару пророцтва над даром мов. Пророцтво − це мова, яку надихнув Святий Дух. Як і в Старому Завіті, пророцтво може містити і соціальну критику, і заклик до покаяння, і об’явлення Божих істин щодо суду чи спасіння. Пророча мова − це також провіщення майбутнього (пор. Ді 11:28; 21:10–11). Проте головна мета пророцтв − підбадьорення віруючих, а не намагання їх збентежити (1 Кор 4:4–5). Як зауважуємо з роздумів Павла у 1 Кор 14, служіння даром мов − одне з контроверсійних питань у ранній Церкві. Грецьке поняття «γλῶσσα / glossa» буквально означає фізичний орган − «язик», а метафорично − «мову», отже, дар мов можна розуміти і як реальну людську мову, яку особа досі не вивчала, і як екстатичну, нечленороздільну, незрозумілу мову, яку часто називали ангельською (1 Кор 14:5; Ді 19:6; пор. 1 Кор 13:1). У навчанні про духовні дари апостол наголошує, що основна їхня мета − збудування віри членів християнської спільноти. Екстатична молитва мовами − це розмова особи з Господом, але вона не будує віри тих, які не розуміють цієї мови. Святий Павло стверджує, що коли хтось публічно молиться мовами, завжди повинна бути особа, яка пояснює цю мову, інакше така практика не має жодної користи для спільноти, а дари дано для спільного добра (1 Кор 12:7).

Meditatio (розважання)

«Любов ніколи не переминає». Найефективнішим і водночас найправильнішим способом служіння духовними дарами є любов. На означення любови Павло послуговується грецьким поняттям «ἀγάπη / agape», яке в Новому Завіті вживається для окреслення глибинних стосунків Бога Отця і Його Сина Ісуса Христа. У Прощальній промові після Тайної Вечері Ісус каже до Своїх учнів: «А в любові Моїй перебуватимете, коли заповіді Мої будете зберігати, як і Я зберіг заповіді Мого Отця і в Його любові перебуваю» (Йо 15:10); «І об’явив Я їм Твоє ім’я, і об’являти буду, щоб любов, якою Ти полюбив Мене, у них перебувала, а Я в них!» (Йо 17:26).

Те саме поняття виражає глибину того, як Бог любить людину: «Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог Свого Єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього. 10. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина Свого – примирення за гріхи наші» (1 Йо 4:9–10). Тому й ми повинні жити цією любов’ю між собою, бо саме це на Тайній Вечері заповів Ісус Своїм учням: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! 35. З того всі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо 13:34–35). Пізніше Йоан Богослов пригадуватиме ці слова вже своїм учням: «Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити» (1 Йо 4:11).

Головна причина жити в любові полягає в тому, що Сам Бог є цілковитою Любов’ю: «Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – Любов» (1 Йо 4:8); «Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала» (1 Йо 4:12); «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є Любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому» (1 Йо 4:16). Усе, що пов’язане з Богом, має вічну вартість, а позаяк найкращим означенням Бога в Новому Завіті є любов, то зрозуміло, чому любов ніколи не переминає.

Oratio (молитва)

«Люблю Тебе, Господи, моя сило!» (Пс 18:2).

Contemplatio (споглядання)

У 1 Кор 13:4–7 Павло описує, чим є любов і чим вона не є. Любов довготерпелива, лагідна, радіє правдою, усе зносить, в усе вірить, усього надіється, усе перетерпить. Важливо усвідомлювати, що любов не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду. Ці слова варто читати як молитву, коли переживаємо випробування чи кризи, а також перед вибором правильної стратегії у ставленні до ближніх. Божа стратегія безпрограшна, хоча й не завжди зрозуміла для світу. Треба також пам’ятати, що навіть найбільші дари мають тільки тимчасове значення, бо, служачи ними, допомагаємо іншим наближатися до Бога, а от любов ніколи не переминає, тому її варто бажати і плекати понад усі інші дари (1 Кор 14:1).

---

[1] Деякі думки в коментарі до тексту, розважанні та запрошенні до споглядання основані на: J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 Cor 13:4–14:5; K. L. Barker. Expositor’s Bible Commentary (Abridged Edition: New Testament), Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House 1994, P. 640–644.