Lectio (читання)
«Та що звільнившися від гріха, стали слугами праведности. 19. Я говорю по-людському через неміч вашого тіла. Бо так, як ви колись віддавали ваші члени на служіння нечистоті й беззаконню, щоб жити беззаконно, так тепер віддайте ваші члени на служіння праведності, на освячення. 20. Коли ж ви були слугами гріха, ви були вільні від праведности. 21. Які ж плоди ви тоді мали? Того ви тепер соромитеся, бо кінець їхній – смерть. 22. Тепер же, звільнившися від гріха і ставши слугами Богові, маєте ваш плід на освячення, а кінець – життя вічне. 23. Бо заплата за гріх – смерть, а дар ласки Божої – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашім».
Коментар до тексту
У Рим 6 Павло пояснює, що християни, єднаючись із Христом, Який помер і воскрес, умирають для гріха, щоб жити новим життям у Христі Ісусі. Учні Ісуса покликані уникати гріха та зростати у святості, бо кінець гріховного життя − смерть, а святість увінчується вічним життям. За допомогою образу слуги апостол порівнює два способи служіння: перший – життя старої людини, яке полягало у служінні нечистоті та беззаконню; другий – віднова особи у Христі, бо саме тоді вона починає розвиватися згідно з Божим задумом. Мова апостола дуже контрастна. Різні «залежності» приносять різні плоди: коли ми залежимо від гріха, тоді у нас зникає будь-яка перспектива, коли ж вручаємо своє життя Христові, тоді час переходить у вічність, тимчасове преображується, а вузькі обрії життя набирають вражаючих горизонтів.
Meditatio (розважання)[1]
«Бо заплата за гріх – смерть, а дар ласки Божої – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашім». Цей вірш підсумовує і цей уривок, і цілу Рим 6. Життя і смерть, про які говорить апостол Павло, є вічними: і життя у Бозі, і відпадіння від Нього має хоча й дуже протилежні, але вічні наслідки. Сам Ісус каже: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; а бійтесь радше того, хто може погубити душу і тіло в пеклі» (Мт 10:28).
Про це говорить апостол Павло і в інших своїх посланнях: «Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме. 8. Хто-бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне» (Гал 6:7–8); «Усім-бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле» (2 Кор 5:10). Наприкінці книги Одкровення апостол Йоан Богослов говорить про вічну духовну смерть: «І смерть, і ад повержено в озеро вогню. Це є смерть друга, озеро вогню. 15. А якщо кого не знайдено в книзі життя записаного, укинуто в озеро вогню» (Од 20:14–15).
Вічне життя з Богом починається вже в цьому житті, або, говорячи біблійною мовою, у «теперішньому віці», після зустрічі з Христом у Таїнстві Хрещення: «Поховані з Ним у Хрещенні, з Ним ви разом також воскресли вірою в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих. 13. І вас, що були мертві гріхами й вашим необрізанням тілесним, Він оживив вас із Ним, простивши нам усі провини» (Кол 2:12–13); «Та Бог, багатий милосердям, з-за великої Своєї любови, Якою полюбив нас, 5. мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасені! – 6. І разом з Ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі, 7. щоб у наступних віках Він міг показати надзвичайне багатство Своєї благодаті у Своїй доброті до нас у Христі Ісусі» (Еф 2:4–7). Сам Ісус каже в Архиєрейській молитві до Отця: «А вічне життя в тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога, і Тобою посланого – Ісуса Христа» (Йо 17:3).
Oratio (молитва)
«Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в Тебе; блаженство по Твоїй правиці вічне» (Пс 16:11).
Contemplatio (споглядання)
Наше життя є особливим найціннішим Божим даром. Сам Бог поділився з нами Своїм життям. Відпавши від Бога через гріх, ми фактично відпали від справжнього життя, бо в Бога тільки одне життя – вічне, і Він хоче, щоб ми жили саме цим життям. Тому маємо навчитися шукати Бога, жити в Ньому, щоб мати справжнє життя. Сам Господь наш Ісус Христос у Євангелії від Йоана так пояснює мету Свого приходу до людей: «Я прийшов, щоб мали життя, щоб достоту мали» (Йо 10:10). Треба вчитися цінувати цей дар Божого життя, щоб наповнювати його правдивим змістом.
[1] Деякі думки в розважанні основані на A. Theissen. The Epistles to the Romans, In B. Orchard, E. F. Sutcliffe (Eds.), A Catholic Commentary on Holy Scripture. Toronto. New York. Edinburgh: Thomas Nelson 1953, P. 1059.
“коли ж вручаємо своє життя Христові, тоді час переходить у вічність, тимчасове преображується, а вузькі обрії життя набирають вражаючих горизонтів.” – сильна думка!