9-й тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Боже Милосердя (Мт 20:1−16)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Царство Небесне подібне до чоловіка-господаря, який рано-вранці вийшов найняти робітників у свій виноградник. 2. Домовившись із робітниками по динарію денно, послав їх у свій виноградник. 3. А коли вийшов, близько третьої години побачив інших, що бездільно стояли на ринку. 4. Він же їм сказав: Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам. 5. І ті пішли. Коли ж знову вийшов, близько шостої та дев’ятої години, зробив так само. 6. Близько одинадцятої вийшовши, стрінув інших, що стояли, і сказав їм: Чого тут увесь день бездільно стоїте? 7. Кажуть йому: Бо ніхто не найняв нас. Сказав їм: Ідіть і ви у виноградник. 8. Коли ж настав вечір, власник виноградника наказав своєму управителеві: Поклич-но робітників та роздай їм заплату, почавши від останніх аж до перших. 9. Ті, що прийшли близько одинадцятої години, взяли по динарію. 10. Коли приступили перші, думали, що більше дістануть. І вони взяли по динарію. 11. А взявши, стали ремствувати на господаря, 12. кажучи: Оті останні одну годину попрацювали, а ти зрівняв їх із нами, що зносили тягар і спекоту днини. 13. Той, відповідаючи одному з них, сказав: Друже, не кривджу тебе, чи не за динарія погодився зо мною? 14. Бери своє та йди! Хочу-бо й цьому останньому дати, що й тобі. 15. Хіба не дозволено мені робити зо своїм, що захочу? Чи око ж твоє лукаве з того, що я добрий?! 16. Так-то останні будуть перші, а перші – останні!».

Коментар до тексту[1]

Притча про робітників у винограднику розповідає про Божу милосердну щедрість та великодушність. П’ять груп робітників прийшли до праці з шостої ранку до п’ятої вечора (за нашим часом), і ті, які прийшли останні, отримали таку саму винагороду, як і ті, які трудилися увесь день. Отож, ця притча містить три головні теми, які говорять про статус людини перед Богом на Останньому Суді: 1) на прикладі перших груп робітників ми отримуємо запевнення, що з ніким з Божого народу не обійдуться несправедливо (пор. в. 4 «що буде по справедливості, дам вам»), тобто нікого не обділять; 2) остання група працівників підтверджує принцип: багато зовні не надто заслужених людей отримають щедру нагороду згідно із суверенною та свобідною волею Бога; 3) об’єднавча роль господаря засвідчує важливу істину: усі справжні учні однаково цінні в Божих очах. Завершальна репліка господаря послідовно висвітлює усі три теми (вв. 13−14а; вв. 14б−15 і в. 16).

Meditatio (розважання)

«Хіба не дозволено мені робити зо своїм, що захочу? Чи око ж твоє лукаве з того, що я добрий?!». Людина має потребу у якихось «правилах гри», тому природно вибудовує певну форму ієрархії винагород у цьому світі й думає, що вона буде чинна і в майбутньому віці – вічності. Однак ця притча не тільки відкидає такий природний порядок речей, але й скасовує будь-яку ієрархію. Усе тримається на милосерді…

Ісус навчав, що в аді існують різні ступені покарань: «Той, що знавши волю свого пана, не приготував, ані не зробив по його волі, буде тяжко битий. 48. А той, що її не знав і зробив каригідне, буде мало битий. Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть, а кому повірено багато, від того більше зажадають» (Лк 12:47−48). Тут Він дає зрозуміти, що на небесах нагороди не розподіляють за ступенями. Досконале життя не допускає такого поділу. Як і в притчі у Лк 15:11−31, яку ми чомусь називаємо «Про блудного сина», хоча йдеться про Милосердного Батька, який піклується про обох синів, тут господар однаково винагороджує своїх робітників. Ніхто не отримав менше, ніж йому обіцяли, але багато отримало більше, ніж заслуговувало.

Усі робітники символізують істинний Божий народ. В одних заслуг більше, в інших – менше, однак нагорода у всіх однакова. Різний час початку роботи вказує на різний характер (вдачу, природу) членів Царства. Також і Божий народ приходить до покаяння на різних етапах життя, у різні історичні епохи, з різним ступенем відданості та вірності. Загалом усі деталі притчі працюють на одну тему – вражаючий образ Божої благодаті, яка перевершує наше розуміння та сприйняття…

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твою велику Любов і незрівнянне Милосердя…

Contemplatio (споглядання)

Апостол Павло каже: «Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?» (1 Кор 4:7). У Євхаристійній Анафорі Літургії Йоана Золотоустого є такі слова: «Ти від небуття до буття нас привів, і коли ми відпали, Ти знову нас підняв, і не перестав творити все, поки нас на небо привів і будуче Царство Твоє дарував». Разом ці тексти вказують на те, що Бог, у якого ми віримо, є Богом великої Любові, Щедрості та Милосердя. Тому дуже важливо, щоби світ відкрив для себе саме такого Бога – Того, Ким Він є насправді, а не того, кого люди собі уявили через різні негативні життєві досвіди…

---

[1] Коментар до тексту та розважання основані на C. L. Blomberg. Interpreting the Parables. Downers Grove 1990, P. 221-225