4-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Здатність розпізнати справжнє значення Закону (Мт 12:1−8).

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Того часу Ісус проходив ланами в Cуботу. Учні ж Його зголоднілі заходилися рвати колосся і їсти. 2. Побачили це фарисеї і кажуть до Нього: “Он Твої учні роблять те, чого не можна робити в Суботу”. 3 . Він відповів їм: “Хіба ви не читали, що зробив Давид, як зголоднів був він і ті, що були з ним? 4. Як ото він увійшов у Дім Божий і спожив хліби покладання, яких, за винятком самих священників, не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були. 5. Або хіба ви не читали в Законі, як священники в Суботу порушують у Храмі Суботу й провини не мають? 6. Я ж кажу вам, що тут більше, ніж Храм. 7. Якби ви зрозуміли, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви, ви би безвинних не осудили. 8. Бо Син Чоловічий – Господь і Суботи”».

Коментар до тексту

Раввини насаджували народові «ярмо Тори», а Ісус пропонує інше «ярмо», яке проросло з Його милосердя та любові і його легко можна було нести (Мт 11:25−30)[1]. Саме тому в цьому уривку Ісус потверджує Свою владу над фарисейською інтерпретацією закону про Суботу (Вих 20:8−11; 34:21). Господь цитує два приклади зі Старого Завіту (Давид у 1 Сам 21:1−6, утікаючи від Саула, за дозволом священника Авімелеха їв священні хліби, які було дозволено їсти тільки священникам, – Лев 24:5−9; так само і священники, виконуючи свої обов’язки у Храмі, формально порушували Суботу – Чис 28:9−10), щоби продемонструвати, що потреби людей переважають над дотриманням суботнього закону. Навіть відповідно до Господніх велінь у книзі Левіт (19:9; 23:22) на краях полів треба було залишати трохи врожаю, щоб цим скористалися бідні. Фарисеї у зриванні колосся побачили тільки заборону працювати в Суботу. Тому Ісус стверджує, що Його влада є понад авторитет Храму (в. 6; пор. Йо 2:18−21) та закон про Суботу (в. 8) і пригадує слова Господа, сказані багато століть тому через пророка Осію: «Бо Я бажаю милости, а не жертви, і знання Бога – над всепалення» (6:6)[2].

Meditatio (розважання)[3]

«Якби ви зрозуміли, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви, ви би безвинних не осудили». Цитуючи слова пророка Осії (6:6), Ісус вказує, що фарисеї, незважаючи на всю їхню ревність у намаганні виконувати Закон, таки не розуміли справжнього значення Писання. Отже, нерозуміння Писання зумовлювало їхній осуд невинних людей. Дієслово «καταδικάζω / katadikadzo» вжито в Новому Завіті тільки 5 разів, і майже кожен із них вказує на те, що учні Ісуса повинні остерігатися судити інших людей: «Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, і не будете засуджені; простіть, і вам проститься» (Лк 6:37). Апостол Яків також гостро картає багатіїв і каже: «Ви засудили праведного й убили: він вам не противиться» (Як 5:6). Насправді судити людей може тільки Бог: «Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений» (Мт 12:37).

Розповідаючи цю історію з життя Ісуса, Матей звертається до учнів Христа усіх часів, бо вірить, що їхні принципи інтерпретації Писання відрізняються від тих, якими послуговувалися фарисеї. Саме тому євангелист наводить і такі слова Господа: «Ідіть, отже, і навчіться, що значить: Я милосердя хочу, а не жертви. Бо Я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт 9:13).

Фарисеї були прикладом того, як можна педантично застосовувати букву Закону до щоденних обставин життя (Мт 12:1−2, 14). Як наслідок, їхні різні висновки та інтерпретації затьмарили саме Писання. Натомість Ісус зосереджується на принципах поза Законом – принципах Божого милосердя і любові, які виявляють основну мету існування Закону. Відтак не дивно, що Господь завжди підкреслює позитивний дух Закону, який має наближати людину до Бога. У різних місцях Ісус виявляє унікальне відчуття сенсу Писання, чого не можна сказати про фарисеїв, саме тому в Мт 12:1−8 Він хоче донести їм, що принципи Закону важливіші за обряди, пов’язані з його виконанням.

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість, щоб відрізняти в Писанні основне від другорядного…

Contemplatio (споглядання)

Багато речей у духовному житті основуються на вірі, але жодна з них не може суперечити здоровому глузду та протиставлятися виразному добру для людини. Закон дано для людини, а не людина для Закону, тому духовне життя тільки за формальною буквою Закону може сповнювати людське серце нечутливістю, а інколи й жорстокістю. Найкращим прикладом виконання Закону є Христос, і вдивляючись у Його життя, можемо навчитися ходити Божими дорогами у свободі та гідності Божих дітей…

---

[1] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 594.

[2] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Mt 12:1−8.

[3] Деякі думки у розважанні основані на C. S. Keener. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI; Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, P. 350−360.