30-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Посередник, Священник і Жертва (Євр 9:8–10, 15–23)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Цим Святий Дух показує, що дорога у святиню ще не відкрита, доки стоїть перший Намет. 9. Це образ теперішнього часу, коли приносяться дари й жертви, які не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить. 10. Це лиш тілесні установи щодо страв, напоїв та різних обмивань, установлені до часу їх виправлення. 15. Власне тому Він і є Посередник Нового Завіту, щоб після того, як наступила Його Смерть для відкуплення гріхів Першого Завіту, вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства. 16. Бо де є заповіт, мусить там наступити смерть заповітника. 17. Заповіт має силу лиш по смерті, він не варт нічого, поки живе заповітник. 18. Тому навіть і Перший Завіт був освячений кров’ю. 19. Коли Мойсей був проголосив усі заповіді за Законом усьому народові, він узяв крови бичків та козлів з водою, червоної вовни та іссопу й покропив саму книгу та ввесь народ, 20. кажучи: “Це кров Завіту, що його Бог установив для вас”. 21. Так само й Намет і ввесь служебний посуд покропив кров’ю. 22. Зрештою, за Законом майже все очищується кров’ю, і без кровопролиття відпущення немає. 23. Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувались таким чином, то самі небесні речі – жертвами, багато ліпшими від отих».

Коментар до тексту[1]

У вв. 8–10 св. Павло пояснює, що старозавітна літургія була тільки символом та прообразом нової Літургії, у центрі якої − жертва Христа, Який єдиний здатний освятити людину, «удосконалити сумління поклонника». На думку апостола, існування зовнішнього намету, який перегороджував шлях до внутрішнього намету, символізував нездатність цієї літургії здійснити оправдання. Після зняття завіси людині відкрився шлях до єднання з Богом, тобто святості, яка символізується входом до Святая Святих. Своєю Смертю Христос розірвав завісу (пор. Мт 27:51). Він – наша Дорога (пор. Йо 14:6) та Двері (пор. Йо 10:7), які дають змогу увійти до небесної святині. Отже, поки існує перша скинія, тобто Святе місце, відокремлене від Святая Святих завісою, принесені жертви й дари не можуть привести людину до внутрішньої досконалості, бо жертва Христа ще не відбулася – жертва, яка принесе спокуту за гріхи всього людства.

У вв. 15–23 апостол пояснює, що Завіт є Новим, позаяк був затверджений Смертю та пролиттям Крові Заповідача й Посередника. Утретє в цьому листі Христос названий Посередником Нового Завіту, у Євр 7:22 та 8:6 ідеться про те, що Він є Посередником кращого Завіту, адже може дарувати вічне життя. У цьому уривку, як і в Євр 12:24, апостол пояснює, що Христос − Посередник Нового Завіту, затвердженого Кров’ю, яка дає вічне спадкоємство. Акцент робиться на аспекті жертвоприношення: Христос є Посередником настільки, наскільки Він є спокутною Жертвою, і водночас Тим, Хто приносить жертву. У Своїй жертві Він є і Священником, і Жертвою.

Meditatio (розважання)

«Власне тому Він і є Посередник Нового Завіту, щоб після того, як наступила Його Смерть для відкуплення гріхів Першого Завіту, вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства». Христос є Посередником між Богом і людьми та Священником, Який приніс Самого Себе в жертву за гріхи всього світу, задля життя цього ж світу.

«Людина, упавши в гріх, була в боргу перед божественною справедливістю і стала ворогом Бога. Син Божий прийшов у світ і зодягнувся в людське тіло; будучи одночасно Богом і людиною, Він став посередником між людиною і Богом, представником обох сторін, щоб відновити мир між ними й отримати божественну благодать для людини, даючи Себе як жертву, сплативши борг людини Своєю Кров’ю і Своєю Смертю. Це примирення у Старому Завіті слугувало прообразом у всіх жертвах, які приносили в той період, і в усіх символах, призначених Богом, – скинії, вівтарі, завісі, свічнику, кадильниці та ковчегу, у якому знаходилися жезл Аарона і таблиці Закону. Усе це було знаком і прототипом обіцяного відкуплення; і саме тому, що відкуплення мало статися завдяки Крові Христа, Бог визначив кров тварин як символ Крові Божественного Агнця і встановив, що всі символічні предмети, згадані вище, повинні бути окроплені кров’ю. Отже, навіть Перший Союз / Завіт не був ратифікований без крові»[2].

«Христос справді є Священником, але Священником для нас, а не для Себе. Саме від імені всього людського роду Він підносить молитву та жертву добрих діл Своєму Вічному Отцеві. Він також є Жертвою, але Жертвою задля нас, адже Він замінює винне людство Собою. Тепер заклик апостола: “Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі” (Флп 2:5), спонукає усіх християн, наскільки дозволяє людська сила, відтворювати в собі почуття, які мав Христос, коли приносив Себе в жертву, – почуття смирення, поклоніння, похвали та подяки Божественній величності. Це вимагає від нас також стати свого роду “жертвами”, виховувати дух самозречення згідно з євангельськими заповідями, охоче чинити покаяння та ненавидіти свої гріхи, а також покутувати за них»[3].

Oratio (молитва)

«Жертва Богові – дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить» (Пс 50:19)[4]

Contemplatio (споглядання)

У Христі ми маємо все. Поза Ним не мусимо шукати нічого, що потрібно для спасіння та розуміння цілі й сенсу життя. Біблійні тексти розповідають історію про те, як після гріхопадіння людства Бог поступово готував світ до спасіння у Своєму Єдинородному Сині Ісусі Христі. Літургійне життя Церкви, Писання та сакральне мистецтво запрошують нас до пережиття досвіду цього спасіння – тут ми торкаємося таїнства Бога, Який запрошує людину до спільності життя із Собою. Важливо навчитися сповільнювати ритм нашого життя, щоб зрозуміти, як Господь через різні символи й жести нагадує нам про Свою присутність в історії світу, Свою участь у моєму і твоєму житті…


[1] Коментар до тексту взято із The Navarre Bible. The Letter to the Hebrews. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 94, 97–98.

[2] Там само. – С. 97.

[3] Mediator Dei, 22. Encyclical of Pope Pius XII on the Sacred Liturgy, November 20, 1947. In The Papal Encyclicals 1939–1958, The Pierian Press 1990, P. 123.

[4] Цитовано за українським перекладом книги Псалмів із Септуаґінти, здійсненим Майстернею літургійних перекладів «Трипіснець».

5 коментарів до “30-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Посередник, Священник і Жертва (Євр 9:8–10, 15–23)”

  1. Слава Ісусу Христу! Дякую щиро, отче, за такі необхідні роздуми, які проникають глибоко в душу! ?

Залишити відповідь до Віталій Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *