23-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Відповідь віри, любові та надії (1 Сол 1:1–5)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Павло, Сильван і Тимотей солунській церкві, що в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благодать вам і мир! 2. Ми дякуємо Богові завжди за всіх вас, коли згадуємо про вас у молитвах наших. 3. Маємо в пам’яті безперестанку діло вашої віри, труд вашої любови та терпеливість вашої надії на Господа нашого Ісуса Христа перед Богом і Отцем нашим, 4. знаючи, люблені Богом брати, про ваше вибрання, 5. бо наша до вас євангельська проповідь була не тільки у слові, але й у силі і в Дусі Святім та в повнім переконанні. Ви ж знаєте, як ми поводилися між вами заради вас».

Коментар до тексту[1]

Павло відвідав Солунь під час своєї Другої місійної подорожі (близько 49–51 рр. − Ді 17:1–9). Проповідуючи у місцевій синагозі, апостол навернув багато солунян − як євреїв, так і язичників (Ді 17:2–4). Деякі євреї, однак, із заздрості спровокували в місті сильне замішання (Ді 17:5). Вони звинуватили Павла у проголошенні іншого царя на ім’я Ісус (Ді 17:7), що, на їхню думку, було зрадницьким актом супроти римського імператора. Тому, щоб уникнути арешту, Павло був змушений залишити місто, у якому з’явилася нова спільнота віруючих. Переживаючи за те, щоб солуняни вистояли серед переслідувань, Павло послав до них свого учня Тимотея підбадьорити їх у цих складних обставинах (1 Сол 3:2). Тимотей у відповідь повідомив Павла, що спільнота пережила усі випробування і навіть почала проголошувати Боже Слово в цих околицях. Крім того, у людей виникли запитання стосовно того, коли повернеться Христос і яка буде доля тих, які уже відійшли до вічності перед Його Парусією. Виявилися також і певні моральні проблеми – дехто за язичницьким звичаєм і далі провадив аморальне сексуальне життя, а окремі люди, нібито очікуючи Христа, відмовлялися працювати і жили в ледарстві. Відтак у відповідь на цей звіт Тимотея Павло 50–51 рр. з Коринта (Ді 18:1) пише листа, який може бути першим хронологічно записаним письмовим твором Нового Завіту.

На самому початку апостол згадує як співавторів Сильвана – одного з відомих лідерів Єрусалимської Церкви, який товаришував Павлові у часі його Другої місіонерської подорожі (Ді 15:22, 40; 16:16–40), і Тимотея – напівязичника і напівєврея, який був учнем та співробітником Павла, а потім став єпископом в Ефесі. Місто Солунь (сучасні Салоніки) було розташоване у римській провінції Македонія (сучасна Греція), у гавані неподалік від важливого шляху під назвою Via Egnatia.

Після вступного привітання Павло дякує Богові за мужність та непохитність віри християн у Солуні серед випробувань, з якими вони зіштовхнулися, визнавши віру в Ісуса.

Meditatio (розважання)

«Маємо в пам’яті безперестанку діло вашої віри, труд вашої любови та терпеливість вашої надії на Господа нашого Ісуса Христа перед Богом і Отцем нашим». Віра, любов та надія є трьома ключовими християнськими чеснотами. В інших місцях Павло каже: «Тепер же зостаються: віра, надія, любов – цих троє, але найбільша з них – любов» (1 Кор 13:13); «Ми ж, які належимо дневі, будьмо тверезі, надягнувши броню віри та любови й шолом надії на спасіння» (1 Сол 5:8). Ці три чесноти засвідчували спасіння та нове життя, яке отримали солуняни, а також вказували на ефективність місіонерських зусиль Павла посеред них.

Біблійна віра насамперед характеризується активною довірою до Бога, що виявляється через послух та підкорення життя Його волі. Тут не йдеться про інтелектуальний, пізнавальний чи психологічний акт, богословське розуміння того, що Ісус є Месія і т. д. – ці речі важливі, та віра найперше передбачає залучення цілого себе – розуму, серця і тіла у стосунки з Богом, які виражають довіру та відповідь вдячності на Його люблячу ініціативу. У своїй суті віра – це відповідь вдячності Богові на Його любов, якою ми також поступово починаємо жити, тому що нами провадять уже не наші пристрасті, але Святий Дух. Це, своєю чергою, цілком змінює нашу свідомість, розуміння життя, порядок денний, плани, мрії і пріоритети, тобто нашу надію.

Віра, любов і надія стають частиною нашого життя завдяки тому, що ми, говорячи мовою Павла, отримуємо Божу «благодать і мир» – саме так у в. 2 Павло звертається до солунян: «Благодать вам і мир». Це типове привітання Павла у багатьох його листах (пор. Рим 1:7; Флп 1:2) підсумовує усе його євангельське послання: Боже діяння через Христа (благодать) приводить людей до гармонійних стосунків із Богом та поміж собою (мир). Єврейське поняття «שָׁלוֹם / shalom», яке стоїть за грецьким терміном «εἰρήνη / eirene» і яке на означення миру вживає Павло, містить у собі ідею цілісності, досконалості, спасіння, щастя та вдоволення.

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твою любов, яка збудила мою віру, щоб я міг жити новою надією. «Бо Ти моя надія, Господи, Господь моє уповання від юности моєї» (Пс 71:5).

Contemplatio (споглядання)

Коли ми відкриваємося на Євангеліє, це означає, що ми відкриваємося на Божу діяльність у нас, результатом якої є трансформація наших стосунків із Богом та ближніми. Тоді наше життя з усіма його надщербленнями, турбулентностями та непевностями повертається до цілості. Ми потрохи стаємо більше ніж омріяним варіантом самих себе…


[1] Коментар до тексту, розважання та запрошення до споглядання основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 Thess 1:1–5.

4 коментарі до “23-й тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Відповідь віри, любові та надії (1 Сол 1:1–5)”

  1. Людмила

    Слава Ісусу Христу!
    В цьому уривку Першого Послання до Солунян мене торкає вірш 3, де йдеться про «діло віри, працю любові і терпіння надії на Господа нашого Ісуса Христа.»
    Віра, Надія і Любов – Божі чесноти, які золотим зерном посіяв Бог у наші серця під час Таїнства Хрищення. Дух Господній їх зрощує, а ми співдіємо з благодаттю Духа, щоб постійно зростати у цих чеснотах і давати все рясніші плоди на Божу славу.
    Діло віри… Коли говоримо про діла, вчинки, то розуміємо, насамперед, наші певні фізичні, видимі дії. Але, виявляється, невидиме діло віри має бути першим, як основа, як головне і найважливіше Боже діло.
    Одного разу учні Ісуса запитали Його: «Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі?» Ісус відповів: «Оце діло Боже, – щоб у Того ви вірували, Кого Він послав.»
    (Ів.6:28,29)
    Терпеливість надії на Христа… Уповання на Господа має бути постійним і терпеливим, особливо в прикрощах.
    Написано у Посланні до євреїв, що Божа надія є наче міцний якір. Вона, на відміну від людської надії, завжди справдиться, бо в основі її – Жертва і Воскресіння Ісуса.
    «…а надія не засоромить, бо Любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам.» (Рим.5:5)
    Праця любові… Це насправді великий труд і душі, і тіла; це віддавати себе, вмирати для свого егоїзму, бути жертовним…
    Любов найбільша серед чеснот,- з неї все починається, нею все має тривати, і вона має стати вінцем нашого духовного життя.
    Бо «Бог є Любов»(1 Ів.4:8).

    — Господи, примнож мою віру і довір‘я до Тебе, дай ласку терпеливоі надії і уповання тільки на Тебе, навчи мене любити Твоєю Любов‘ю! Амінь.

Залишити відповідь до Людмила Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *