15-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Христова вірність та наша віра (Гал 3:23−4:5)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Раніше ніж прийшла віра, ми були замкнені під охороною Закону, очікуючи віри, що мала відкритися, 24. так що Закон був нашим вихователем аж до Христа, щоб вірою ми оправдалися. 25. А як прийшла віра, ми вже не під вихователем. 26. Бо всі ви − сини Божі через віру в Христа Ісуса. 27. Усі бо ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися. 28. Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі. 29. А коли ви Христові, то ви − потомство Авраама, спадкоємці за обітницею. 4:1. Кажу бо: Доки спадкоємець малоліток, він нічим не відрізняється від слуги, хоч він і пан усього, 2. але під опікунами та домоправителями перебуває до призначеного батьком часу. 3. Отак і ми, як були малолітками, були підневолені первням світу. 4. Як же сповнився час, Бог послав Cвого Сина, що народився від Жінки, народився під Законом, 5. щоб викупити тих, які під Законом, щоб ми прийняли усиновлення».

Коментар до тексту[1]

Дві глави (Гал 3–4) Павло присвячує поясненню, що людина оправдується перед Богом вірою, а не виконанням різних приписів Закону Мойсея, тому що, будучи грішною, вона не здатна їх усіх виконати. Перша частина сьогоднішнього читання (вв. 23−29) продовжує думку, яку Павло почав ще в Гал 3:15: Бог завжди обіцяв Авраамові єдину родину, і ця обіцянка сповнилася у Христі, Який уособлює весь народ. Закон (Тора), даний Ізраїлеві, відокремив його від інших народів для того, щоби приготувати прихід Месії, але в Божому плані завжди був один великий народ – одна велика родина усіх людей. Бог не бажав, щоб Ізраїль і надалі керувався тільки Торою, адже тоді було б два народи – Ізраїль та язичники. Тому з приходом Божого Месії настає ера віри, і тепер обітницю, яку Бог дав Авраамові, ми можемо зберігати через віру Христа (Який був вірний Богові аж до смерті на хресті. тобто, дивлячись на віру / вірність Ісуса Отцеві, якою Він усіх нас спас, ми самі довіряємо своє життя Богові), хрещення та участь в одному Божому народі. Відтак Закон (Тора) уже не мусить доглядати за Божим народом, бо всі ми одно у Христі Ісусі, – це основна ідея вв. 26−28. Суть Гал 4:1−7 така: як колись Ізраїль був поневолений у Єгипті, так само і весь світ перебував у полоні гріха, але коли прийшла повнота часу (коли Ізраїль подорослішав), Бог послав Свого Сина та Свого Духа, виявляючи Свою справжню природу через Їхнє відкупительне та спасенне діяння.

Meditatio (розважання)[2]

«Усі бо ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися». Цей вірш, як і весь уривок, простий і складний водночас. Про що ж, отже, йдеться Павлові. Найперше він описує роль Закону в історії Ізраїлю як роль вихователя – він був потрібний доти, поки Ізраїль був у дитячому віці (йдеться про період від Мойсея до приходу Христа). Коли ж прийшов Месія (гр. Христос), Ізраїль став дорослим, тобто досягнув того віку, коли йому можна довіряти серйозні речі. Дієслово «довіряти» спільнокореневе зі словом «віра». Грецьке поняття «πίστις / pistis / віра» також перекладається як «вірність», «довіра», «надійність», і ці риси для Павла − ознака зрілості й указівка на те, що вихователь більше не потрібний. Вірність самого Месії – знак того, що нарешті з’явився зрілий Ізраїльтянин, Який прийшов заради сповнення Божих обітниць.

Тут варто пояснити дві дуже важливі речі. Перша стосується того, що Павло розуміє під вірою. Ми часто чуємо, як апостол хоче переконати нас, що людина спасається не виконанням Закону (який вона не може виконати через гріховність своєї природи), але своєю вірою. І це правда, але тут є і глибший сенс: треба розуміти, що ми спасаємося вірністю Ісуса Богові, а не нашою геркулесівською вірою, – саме так, Ісус спасає нас своєю вірністю Отцеві (на що не був здатний Ізраїль), а ми довіряємо себе Ісусові, віримо Йому та Отцеві, бо Бог гідний нашої віри / довіри / вірності. Ми з вірою приймаємо дар спасіння в Ісусі Христі. Наша віра дуже важлива, але її випереджає віра / вірність Ісуса щодо Бога Отця. Друга важлива річ, пов’язана наведеним вище поясненням: для Павла справжній Ізраїль складається з однієї особи – Ісуса Христа, Який вірний Отцеві, Він − справжній Ізраїльтянин. І на основі цієї тези Павло формулює один із своїх найвідоміших принципів віри, який складно зрозуміти сучасній людині, вихованій під впливом сучасної Західної культури: ті, які належать Месії (Христу), перебувають у Месії (Христі), те, що стосується Христа, стосується і їх. Таке розуміння основане на юдейських уявленнях про царя, який уособлював увесь народ.

Отже, коли Павло говорить «Христос», то має на увазі не тільки Месію – Ісуса з Назарета, але й Особу, яка вміщає в Собі Ізраїль. Відтак для Павла фрази «належати Христові», «бути у Христі» означають не лише духовний стан, який випливає з певного духовного досвіду, це ще й приналежність до конкретної спільноти, членство у новій царській родині, у яку можна увійти через Хрещення. Звідси, Хрещення − це двері, через які особа входить у єдину Божу родину – ту, яку Бог обіцяв Авраамові. Хрещені «зодягаються» у Христа і стають Його родиною, а також рідні одні одним. Тому всі їхні попередні відмінності не важливі, бо вони разом стоять перед Богом і одні перед одними. Тут не йдеться, що християни втрачають аспекти своєї людської природи (Павло сам пригадує, що він християнин і єврей), бо всі залишаються чоловіками і жінками тощо. Найважливіше, що ми віднаходимо у Христі своє нове життя і нашу втрачену єдність…

Oratio (молитва)

«Щасливий чоловік, що має свою силу в Тобі і Твої дороги має у своєму серці» (Пс 84:6).

Contemplatio (споглядання)

Якщо б усі християни добре розуміли та пам’ятали, про що апостол Павло говорить у цьому уривку, то можна було б уникнути багатьох поділів Церкви, які сталися через етнічні чи культурні критерії, зокрема розділення Церкви на Східну (православну) і Західну (католицьку). Та й усі інші поділи, хоча мали об’єктивні історичні причини, усе ж не були б настільки глибокими, якби ми бодай трохи чули навчання великого Апостола Народів та були зрілішими учнями Ісуса…


[1] Коментар до тексту оснований на N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 409.

[2] Розважання та запрошення до споглядання основане на T. Wright. Paul for Everyone. Galatians and Thessalonians London SPCK, Westminster John Knox Press 2004, P. 25, 40−43.

3 коментарі до “15-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Христова вірність та наша віра (Гал 3:23−4:5)”

Залишити відповідь до Володимир Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *