13-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Місія апостолів (Мк 3:13−19)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Потім вийшов на гору й покликав тих, що їх Сам хотів, і вони підійшли до Нього. 14. І Він призначив дванадцятьох [яких назвав апостолами], щоб були при Ньому, та щоб їх посилати з проповіддю, 15. і дав їм владу виганяти бісів. 16. Призначив Він дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро; 17. Якова, сина Заведея, та Йоана, брата Якова, і дав їм ім’я Воанергес, у перекладі – Сини грому; 18. Андрія, Филипа, Вартоломея, Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананія 19. та Юду Іскаріота, що Його і зрадив».

Коментар до тексту

Проголосивши та актуалізувавши прибуття Божого Царства, Ісус призначає осіб, покликаних примножити ефект поширення Божого правління серед людей. Відлунюючи до родоначальників – патріархів 12-ти племен Ізраїлю, Ісус також обирає 12 апостолів, які насамперед покликані відновити Ізраїль, через який Господь хоче зробити з усіх людей на землі єдиний Божий народ у спільноті Церкви. Ця символічність чисел вказує на тяглість між Старим і Новим Завітами. Дванадцять апостолів стають стовпами, на яких Господь збудує Свою Церкву (пор. Гал 2:9), їхня місія − зробити учнями всі народи, освячуючи їх та відповідально провадячи до спасіння (Мт 28:16−20; Мк 16:15; Лк 24:45−48; Йо 20:21−23). Для ефективної реалізації цієї місії, яку Господь згодом їм доручить (Мк 6:6−13), Він ділиться з ними Своєю владою[1].

Meditatio (розважання)[2]

«Потім вийшов на гору й покликав тих, що їх Сам хотів, і вони підійшли до Нього. 14. І Він призначив дванадцятьох, щоб були при Ньому, та щоб їх посилати з проповіддю, 15. і дав їм владу виганяти бісів». Постать Ісуса приваблювала настільки багато людей, що Він потребував помічників. Для цього Він вийшов на високу гору і забрав від суєти світу тих, які мають стати уповноваженими посланцями Його сили та волі. Гори у Біблії часто слугують місцем Божого об’явлення. Із Собою Ісус покликав учнів, «яких Сам хотів», і всі вони відповіли на Боже суверенне запрошення. Ми не чуємо, що хтось із них перепитував, чому вони мають іти з Ним або для чого. Слова Ісуса, Його запрошення було достатньо. Для кожного з них Господь має Свій план, і кожен із них має змогу і свобідну волю зреалізувати цей таїнственний Божий задум.

Цілком можливо, що покликаних було більше, і Господь вибирає з цієї групи дванадцятьох, які отримають особливе завдання (напр., у Мк 4:10 дванадцять апостолів згадані разом з більшою групою учнів; пор. також Мк 6:7 і 6:1; 9:35 і 9:31; 10:32 та 11:11 з 11:1, 9; 14:17 і 14:12). Дванадцять насамперед повинні бути при Ньому. Вони не мають просто часто відвідувати Ісуса або дізнаватися через інших учнів, як у Нього справи. Основа їхнього покликання, їхнього нового життя, яке назавжди змінило усе дотеперішнє існування, полягає в тому, щоби відтепер назавжди бути з Ісусом. За цими кількома словами криється дуже багато…

З досвіду свого перебування з Ісусом, а не з чужих розповідей чи здогадок, дванадцять, яких Ісус називає апостолами, повинні проголошувати Добру Новину про Царство, яке приходить в Ісусі. Грецьке слово ἀπόστολος / apostolos – дослівно «посланий» – означає особу, яка з повним авторитетом (представляючи того, хто її послав) послана з якоюсь місією. Переживши досвід Христа, тобто маючи досвід перебування з Ним, знаючи Його погляди, думки і переживання, апостоли послані свідчити про Нього і про те, що світ отримує в Ньому і через Нього.

Інша влада, яку прийняли дванадцять, – виганяти бісів, тобто звільняти людей з-під влади сатани та його поплічників. Це служіння привертає людині первісну Божу гідність, яку вона часто не може розвивати через тягар гріха, який стає пасткою для життя. Таке служіння сьогодні інколи називають «служінням звільнення». Отримавши цю владу від Христа (як і владу проголошувати Добру Новину та правильно навчати про Слово Істини), єпископи як учні апостолів діляться нею зі священниками, і ті реалізують її насамперед у Таїнстві Хрещення, а також в інших випадках (за традицією, яка сягає найдавніших часів, вони потребують для цього окремого благословення єпископа).

Oratio (молитва)

«Славитиму Тебе, о Господи, усім моїм серцем, розповім про всі чуда Твої» (Пс 9:2).

Contemplatio (споглядання)

На початку свого Першого соборного послання апостол Йоан пише: «Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово Життя, 2. а Життя об’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, 3. що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. А наша спільність – з Отцем і з Його Сином Ісусом Христом. 4. І це ми вам пишемо, щоб наша радість була повна» (1 Йо 1:1−4). Апостоли відважно й наснажено свідчили про свій досвід зустрічі з Христом. Усі християни, окрім інших своїх прохань, завжди повинні вимолювати в Бога, щоб серед церковного проводу нам ніколи не бракувало правдивих та відважних свідків Воплоченого Слова, а також, дивлячись на їхній приклад, самим плекати такі взаємини з Христом, щоб на своєму рівні також бути Його відважними свідками через приклад власного життя і свідчення Слова.

---

[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016, Mk 3:13−19; The Navarre Bible. Saint Mark’s Gospel. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 67.

[2] Деякі думки у розважанні основані на R. H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Hendrickson Publishers 2010, P. 148−149.