Успення Пресвятої Богородиці (Лк 10:38–42; 11:27–28)

Час прочитання: 16 хвилин

1.Текст Лк 10:38–42; 11:27–28.

Коли ж вони були в дорозі, він увійшов в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39. Була ж у неї сестра що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталась усякою прислугою. Наблизившись, каже: «Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені допомогла.» 41. Озвався Господь до неї і промовив: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, 42. одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.» 

11:27. Коли він говорив це, жінка якась, піднісши голос з-між народу, мовила до нього: «Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили.» 28. А він озвався: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають.»

2. Контекст.

            Підставою для святкування празника Успення Пресвятої Богородиці є традиція Церкви від апостольських часів, котра засвідчує, що коли Пречиста Діва Марія закінчила своє земне життя, її тіло й душу Ісус Христос забрав на небо. Свято має подвійний зміст: природній смуток поєднується з радісною упевненістю в тому, що після воскресіння Ісуса, смерть немає остаточної влади над людиною. Слов’янська назва : «Успення» — тобто «Сон» вказує на  пробудження і славу, котрі слідують після нього.

            В сам день празника, Церква розважаючи над значенням цієї події, читає два короткі уривки з Євангелія від Луки: розповідь про перебування Ісуса в домі Марти та Маріїї (10:38–42) – сестер Лазаря, якого Він воскресив (пор. Йо 11) та слова, які передають короткий діалог між Ісусом та жінкою з натовпу в часі Його дискусії з фарисеями (11:27–28). Обидва уривки об’єднані темами учнівства, й слухання та виконання Божого Слова.

            Текси, які творять читання Євангелія празника Успення (10:38–42 та 11:27–28) у своєму контексті наголошують, що справжні учні Ісуса, – це ті хто постійно має погляд звернений до Нього, щоб слухати та виконувати Його слово. Беручи до уваги життя Пречистої Діви Марії, – сповнене постійного погляду на Господа та Її відповідь віри на Його Слово, – життя сповнене надії та любові, – Церква називає Марію найкращою ученицею Господа та вчиться від неї слухати та відповідати на Його Слово, щоб подібно як і Вона бути храмом Св. Духа (пор. 1 Кор 3:16–17).

3. Короткий коментар до першого уривку[i] (Лк 10:3842).

            В цій розповіді Ісус не тільки розширює традиційні рамки Божого народу, сповіщаючи, що Євангеліє дійде до людей, що знаходяться поза його межами. Він розмиває межі, які чітко розділяли обов’язки та права чоловіків і жінок усередині самого Ізраїлю. Суть конфлікту між Мартою і Марією не в тому, що Марта була перевантажена кухонних роботою. Безумовно, це було важливо, але не це виводило Марту з себе. Деякі горе-екзегети помилково вважають, що обидві сестри були романтично прив’язані до Ісуса, й Марта ревнувала, дивлячись, як Марія з обожнюванням сидить біля ніг Ісуса. Проте в Луки немає на це ні найменшого натяку! Ні, причина непорозуміння в тому, що Марія поводиться так, ніби вона була чоловіком. У тій культурі, як і в культурі багатьох сучасних народів, будинки ділилися на «простір» для чоловіків і «простір» для жінок, а чоловічі і жіночі ролі були строго розмежовані. Марія перетнула незриму, але дуже важливу межу всередині будинку й іншу, не менш важливу соціальну межу. Чоловіки, зазвичай, збиралися в окремій кімнаті; жінкам належали кухня та інші приміщення, приховані від сторонніх поглядів. Чоловіки і жінки могли перебувати разом тільки зовні, там, де бавилися діти, і в подружній спальні. Якщо жінка присіла в чоловічій компанії, її поведінка розглядалася, як щось скандальне. Лише безсоромна жінка могла себе так повести, й тому їй слід було негайно повернутися в одне з приміщень, призначених для жінок.

            Ця сцена також не про те, хто вищий, а хто нижчий за положенням, хоча, звичайно, досить часто її прив’язують саме до цього питання. Головне питання стосується того, наскільки справедливим є поділ людства на дві половини, відповідно до обов’язків та завдань, які існували в тодішній Палестині, а в багатьох країнах існують по сьогодні. У той час коли жив Ісус, сидіти біля ніг вчителя було виразно чоловічою роллю. «Сидіти біля чиїхось ніг» не означає, – як це може здатися в нашій культурі, – висловлювати обожнювання і собачу відданість, немов учитель, – якась рок-зірка або спортивний кумир. Коли Савло з Тарсу сидів «біля ніг Гамалиїла» (Дії 22:3), він зовсім не дивився на нього обожнюючим поглядом і не думав про те, який же ж це чудовий равин; він зосереджено слухав і запам’ятовував вчення свого наставника. Сидіти біля ніг якоїсь людини означало, просто кажучи, вчитися від неї. А біля ніг равина сидів лише той, хто сам хотів стати равином. Тут не мається на увазі навчання заради самого навчання. Марія просто спокійно зайняла своє місце майбутнього вчителя і проповідника Божого Царства. І в цьому Ісус її схвалює.

            Тут не має нічого спільного з феміністськими рухами на сучасному Заході. Оцінка Ісусом будь-якої людини заснована не на абстрактних егалітарних ідеалах, а на безмежній любові Бога, яка, подібна до великої річки, виходить з берегів і наводнює випалену посухою місцевість, зрошуючи соціальні верстви, які до цього моменту залишалися сухими і безплідними. Марія представляє всіх тих жінок, які, слухаючи промови Ісуса про Царство, відчувають, що Бог закликає їх як слід прислухатися, щоб потім самим звіщати те ж саме.

            Ми були б також неправі, якби, – як це часто роблять, – дивилися на Марту і Марію, тільки як на приклади «діяльного» і «споглядального» типів духовності. Звичайно, важливі як діяльність, так і споглядання. Без першого ми не могли б поїсти, без другого, не могли б поклонятися Богові. І, поза сумнівом, одні люди наділені здатністю знаходити середину, а інші покликані до чогось одного. Але ми не уникнемо виклику, що міститься в цьому фрагменті, якщо просто перетворимо його на ілюстрацію двох різних типів християнського життя. У першу чергу, в уривку йдеться про заклик Ісуса, який зміщує кордони та умовності між людьми. Його учнями та свідками покликані бути, як чоловіки так і жінки. Прямуючи до Єрусалиму, Ісус залишає позаду себе міста, села, будинки і окремих людей, які краєм ока побачили Царство і для, яких життя більше ніколи не буде таким, як раніше. Бог сподівається, що при читанні цієї історії те ж саме трапиться і з нами.

4. Короткий коментар до другого уривку[ii] (Лк 11:27 28).

            Щоб краще зрозуміти слова в Лк 11:27–28 слід поглянути на них в контексті уривку, в який їх помістив Лука, – 11:24–36. Йдучи дорогою до Єрусалиму Ісус постійно показує, що Бог Виходу – Живий і діє в даний момент. Тому шлях Ісуса на кожному кроці позначений знаменнями того, що Йому належить там вчинити. Сила, що дозволяє Йому вражати бісів зараз, – та ж сама сила, за допомогою якої Він знищить саму смерть ціною власної смерті. Але Він робить одне застереження – розповідає дивну історію про злого духа, який повертається в місце, яке він покинув. Це застереження не говорить про можливі негативні наслідки екзорцизму; якби подібні речі мали місце, то краще було б взагалі не займатися вигнанням бісів, раз вже тим бідолахам, з яких їх вигнали, потім стане ще гірше, ніж було перед тим. Ця історія означає те ж, що вона означає у Матея (12:43– 45), і стосується не окремої людини, але всієї нації. Через ці дії Ісус хотів встановити Боже Царство для Ізраїлю і для всього світу. Ізраїль, немов одержима бісами людина, «очищала» себе, намагаючись різними способами виправитися і стати кращою. Але якщо в самій серцевині Ізраїлю не зацарює живий Бог, Ізраїль залишиться уразливим для бісів, і ті зможуть повернутися. Ісус стояв серед свого народу, демонструючи повернення Бога до Ізраїлю. Якщо, однак народ не прийме Ісуса, то біси, які добре знають свою справу, зможуть повернутися в цей народ у всій своїй силі.

            Владне навчання Ісуса викликало вигук захоплення у жінки, яка перебувала в натовпі. Уявіть тільки, – яке бути Матір’ю такого Сина! Але Ісус зараз же звертає її репліку в нове застереження, як і в більш ранніх своїх словах про Його істинну сім’ю (8:21). Коли слово Боже діє, потрібні не стільки овації, як послух та виконання у житті.

5. Значення Лк 10:38 42 та 11:2728 для Церкви сьогодні.

            З цих двох уривків можна взяти дуже багато важливих повчань для життя сучасних християн. Беручи під увагу брак місця для ширшого обговорення усіх тем, які присутні в уривках, зосереджу свою увагу тільки на трьох, на мій погляд,  найважливіших: Що означає бути учнем сьогодні? Як слухати Боже Слово?  Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Щоб добре відповісти на ці питання потрібен формат бодай маленької книжки, тому обмежуся тільки до кількох абзаців, які легше запам’ятати та переосмислити. Відповідь на кожне з цих запитань, вимагає переходу до наступної точки.

            1. Що означає бути учнем Ісуса сьогодні? Євангеліє дає кілька порад. Насамперед, треба знайти час, щоб бути з Ісусом та слухати Його слова, як це робила Марія в сьогоднішньому Євангелії та як це робила Пречиста Діва Марія впродовж усього свого життя. Коли наш погляд і слух зосереджений на Ісусі, ми починаємо Його краще розпізнавати та розуміти; згодом це допоможе нам побачити Його в інших людях (пор. Мт 25:31–46). Це також означає жити так, як жив Він – євангелист Марко часто окреслює таку поставу дієсловом άκολουθεΐν (akoluvtein), яке: 1). у дослівному значенні означає: йти за кимось, товаришувати комусь; 2) у переносному: бути комусь слухняним (слухатися когось), бути керованим кимось, слідкувати за думками, наслідувати. Отже, учнем Ісуса є той, хто йде за Ним, товаришує Йому, є слухняний Йому і наслідує Його. Дороговказом для цього є Слово Ісуса.

            2. Як слухати Боже Слово?  Очевидно, що сьогодні дуже важко, серед численних пропозицій методів, вибрати той, котрий може бути дієвим на ціле життя, та водночас буде простим та зрозумілим. Наважуся запропонувати той, котрим Церква живе починаючи з періоду ранніх Отців Церкви та який в Західній традиції часто називають Lectio Divina (дослівно: Божественне читання). Отож, потрібно навчитися працювати з текстом проходячи наступні етапи:

I.Вибір уривку.

Для розважанняможна брати окремі фрагменти присутні в сучасних виданнях Біблії чи в літургійних лекціонаріях. Для екзегези ж важливо вживати такі елементи поділу, які вказує сам текст. Найчастіше поділ тексту сигналізує зміна: осіб, місця, часу, теми, мови (стилю і словника), виду. В розповідних текстах межі визначають зміни: осіб, місця і часу розповіді.Для кращого розуміння тексту важливо читати його в контексті.

II. Три рівні Слова.

 Важливо усвідомити, щоБоже Слово в Писанні має як мінімум три рівні:

Інформація

(Слово інформує про факти, предмети, події. Часто вживається спеціальна мова, яку щоб зрозуміти, потрібно вживати словники чи коментарі).

Експресія

(Кожен хто говорить – промовляє від себе. Це процес самовираження, виявлення почуттів, сповідь, відкриття себе та свого внутрішнього світу, оприлюднення «частинки себе». Виявлення Богом Тайни про Самого Себе та про людину. Відкриття факту ким людина є для Бога, а Бог для людини).

Заклик /виклик

(Слово звернене до співрозмовника й спонукає до відповіді, діалогу, спілкування).

III. Тиша. Молитва.

Заспокоївшись та усамітнившись в серці, молимося до Св. Духа який натхнув Писання, щоб відкрив нам його значення.

IV. П’ять кроків праці з текстом:

1. Lectio (читання): зупиняю увагу на тій частині тексту, яка мене найбільше торкає (може бути слово, вислів, ціле речення).

2. Meditatio (розважання): що через цей текст Господь говорить до мене сьогодні?

3. Oratio (молитва): молюся, використовуючи текст, над яким робилося розважання.

4. Contemplatio (споглядання): намагаюся дивитися на своє життя через призму Божого Слова. Споглядання не означає екстазу або «видінь», але вказує на поступове уподібнення людського погляду до Божественного погляду; здобуття духа подяки і співчуття, розрізнення духів та довготерпіння, миру і лагідності. Споглядання переходить в діяння.

5. Actio (діяння).

Сьогодні та кожного дня живу Словом. Конкретно це означає:

А. Свідчення (Єдине надійне свідчення особи – впровадження в життя того, що промовляємо устами. Автентичність слова виявляє життя).

Б. Сопричастя (поєднання):

  • з Богом

(Означає звільнення від фальшивого образу Бога, що Він є нашим ворогом, що Він гнівається на нас і карає. Це усвідомлення Бога як абсолютної Любові. Прийняття Бога, який бере на Себе наші гріхи і вмирає за нас на хресті).

  • з людьми (ближніми)

(Через усвідомлення Бога як люблячого Отця прийняття інших людей, як  братів і сестер).

  • з собою

(Усвідомлення себе як Божої дитини – любленої і бажаної).

  • з природою

(Усвідомлення землі і всього живого, як дару люблячого Отця, а не як власності. Означає – доглядати землю і все живе та ділити все з братами і сестрами).

            3. Як почати жити Божим словом (виконувати його)? Останні два пункти молитовного читання Св. Письма (Lectio Divina) –Contemplatio (споглядання) та Actio (діяння) дають відповідь на це запитання. Якщо ми станемо тими хто вдивляється в Ісуса, слухає Його слово та виконує Його – тоді уподібнимося до Марії з Назарету, й станемо храмом Св. Духа, а смерть не матиме над нами остаточної влади. Апостол Павло каже, що: «Слово – живе й діяльне, і гостріше від усякого двосічного меча: воно проходить аж до розділу душі й духа, суглобів та костяного мозку, і розрізняє чуття та думки серця. 13 Нема створіння, скритого від нього; все оголене і явне перед очима того, кому ми маємо звіт дати» (Євр 4:12–13). Цим Словом Бог створив світ, підтримує його та Ним буде судити цей світ у часі Парусії (2 Пт 3:5–7; пор. також Пс 32:6; Євр 1:3; Йо 12:48). Цим словом Господь може очистити кожного з нас (Йо 15:3 ) і творити з нас нових людей (2 Кор 5:17).

            Тільки тоді, коли ми будемо слухати Боже Слово (а не наші емоції) та виконувати Його, на зміну усім людським Царствам, серед нас зможе запанувати Царство Боже, яке «не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рм 14:17). Під праведністю маються на увазі правильні стосунки з Богом та ближніми, в результаті яких у нашому серці пануватиме мир, наслідком котрого буде радість від нового життя, джерелом якого є Св. Дух.

Хай тиха радість Марії, котру Господь з тілом і душею забрав до неба, навчить нас цієї найвищої мудрості, яку нам слід мати поставу в ці дні важких випробувань, а Її покров хай перебуває над цілим нашим багатостраждальним українським народом, та кожним, – хто живе і жертвує себе для спільного блага нашого народу, зокрема.


[i] Думки в цій частині взято з Wright N. T.  Luke for Everyone. Westminster John Knox Press 2004, Kindle Edition, p. 129-131

[ii] Деякі думки в цій частині взято з Wright N. T.  Luke for Everyone. Westminster John Knox Press 2004, Kindle Edition, p. 136-138

3 коментарі до “Успення Пресвятої Богородиці (Лк 10:38–42; 11:27–28)”

  1. (що справжні учні Ісуса, – це ті хто постійно має погляд звернений до Нього)
    (навчить нас цієї найвищої мудрості, яку нам слід мати поставу в ці дні важких випробувань)
    Істини які відкриваються. Дякую, що ви є!!!

Залишити відповідь до Леонід Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *