Четвертий тиждень після Пасхи. Середа. Життя заради проголошення Євангелія (Ді 14:6–18)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Вони, збагнувши це, утекли в міста Лікаонські, Лістру та Дербу й околицю 7. і там звіщали Євангелію. 8. У Лістрі сидів один чоловік, недужий на ноги, кульгавий від утроби матері своєї, який не ходив ніколи. 9. Він слухав, як Павло говорив; глянувши на нього пильно й побачивши, що він мав віру, щоб спастися, 10. сказав голосом великим: Устань на твої ноги просто! Той скочив і почав ходити. 11. Як же народ побачив, що Павло зробив, підняв свій голос, гукаючи по-лікаонському: Боги в людській подобі зійшли до нас”. 12. І назвали Варнаву Зевсом, а Павла Гермесом, бо цей мав провід у слові. 13. І от жрець Зевса, що перед містом, привів до брами биків із вінками й хотів разом із народом принести жертву. 14. Довідавшись про це, апостоли Варнава та Павло роздерли на собі одежу й кинулись між народ, кричачи: 15. “Люди добрі, що це ви робите? Таж і ми такі самі, як ви, люди, що проповідуємо вам, щоб ви від цих марнот навернулися до Живого Бога, Який створив небо і землю, і море, і все, що є в них; 16. Який за минулих поколінь дозволяв усім народам ходити своїми шляхами, 17. хоч і не лишив Себе без усякого свідоцтва, добро творячи, даючи вам із неба дощ та врожайні пори, сповняючи харчами й радощами серця ваші!” 18. Таке кажучи, ледве народ спинили, щоб не приносили їм жертви».

Коментар до тексту

Події, які висвітлює Лука в цьому уривку, відбуваються під час Першої місійної подорожі апостолів Павла та Варнави (розповідь про неї починається в Ді 13). Місце усіх цих подій − територія римської провінції Мала Азія (сучасна Туреччина). Прийшовши в те чи те місто, апостоли спочатку шукали місцеву синагогу, щоб звернутися до сповідників юдаїзму, які очікували на прихід Месії. Деякі люди наверталися, але найчастіше Павло та Варнава стикалися з гострою опозицією, або ж місцеві євреї підбурювали можновладців проти апостолів, і тоді вони або взагалі залишали це місто, щоб урятувати своє життя, або ж зверталися з проповіддю до язичників. Саме про таку ситуацію довідуємося сьогодні: після того, як апостоли проповідували Ісуса в синагозі в м. Іконії, «розділився народ у місті: одні пристали до юдеїв, другі ж тримались апостолів. 5. Коли ж погани і юдеї разом із їхньою старшиною кинулися, щоб їм заподіяти зневагу та їх каменувати» (Ді 14:4–5). Апостоли були змушені перейти до інших міст, і в одному з них (Лістрі) Павло зціляє чоловіка, який був «недужий на ноги, кульгавий від утроби матері своєї, який не ходив ніколи» (в. 8). На жаль, проповіді Євангелії місцеві жителі не розуміють, проте чудо зцілення кривого настільки їх вражає, що вони сприймають апостолів за богів: Варнаву вважають Зевсом (лідером), а Павла через його провід у слові називають Гермесом, який був речником богів, і хочуть принести жертви на їхню честь (вв. 11–13). На знак обурення апостоли роздирають свою одежу (в. 14) і, добираючи зрозуміліші для них слова, ще раз пояснюють, хто вони і яка мета їхньої місії (вв. 15–17). Лука не каже, що іконійці все зрозуміли, але принаймні жертв уже ніхто не приносив (в. 18).

Meditatio (розважання)

«Таж і ми такі самі, як ви, люди, що проповідуємо вам, щоб ви від цих марнот навернулися до Живого Бога, Який створив небо і землю, і море, і все, що є в них; 16. Який за минулих поколінь дозволяв усім народам ходити своїми шляхами, 17. хоч і не лишив Себе без усякого свідоцтва, добро творячи, даючи вам із неба дощ та врожайні пори, сповняючи харчами й радощами серця ваші!» Ці слова засвідчують, що апостол Павло дуже чітко розуміє суть місії проголошення Доброї Новини та свою роль у ній. Він усвідомлює, що є лише людиною, навіть якщо через нього Господь чинить надзвичайні чудеса. Апостол − тільки інструмент у Божих руках, глиняна посудина, якою Господь послуговується для великої мети.

Пізніше Павло в Першому посланні до Коринтян напише: «Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?» (1 Кор 4:7). Його завжди буде супроводжувати усвідомлення того, що він є прощеним гонителем Церкви, якого Бог щедро наділив Своїми дарами. У Другому посланні до Коринтян він скаже: «Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми – слуги ваші ради Ісуса. 6. Бо Бог, Який сказав: “Нехай із темряви світло засяє”, Він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. 7. А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. 8. Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; 9. нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. 10. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним» (2 Кор 4:5–10).

Павло настільки сильно любив Ісуса, що міг сказати: «Для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток. 22. Однак як я живу в цім смертнім тілі, я можу ще корисно працювати, та що вибрати, не знаю. 23. Тягне-бо мене на обидва боки: хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще, 24. та задля вас мені куди конечніше зостатися в тілі. 25. І це певно знаю, що зостанусь і перебуватиму з усіма вами на розвиток вам і радість у вірі» (Флп 1:21–25). Ісус був усім його життям, бо апостол розумів, що Господь зробив задля нього: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2:20). Саме досвід Ісуса зумовив той факт, що Павло всього себе, усі свої знання й інтуїції спрямував на служіння Євангелії, саме тому міг підбирати потрібні слова (подібні до тих, які сказав язичникам в Іконії) для різних людей, щоб тільки вони відкрилися на справжнє життя у Христі Ісусі.

Oratio (молитва)

«Усі народи, заплещіте в долоні, радісним голосом ликуйте для Господа!» (Пс 47:2).

Contemplatio (споглядання)

Павло вважав, що проповідь Євангелії є для нього чимось дуже природним – тим, без чого він просто не зміг би жити: «Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов’язок, і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (1 Кор 9:16). Тому апостол шукав усякі способи, щоб торкнутися сердець людей, які походили з різних культур, середовищ та суспільних прошарків: «Я став для юдеїв як юдей, щоб юдеїв придбати; для тих, що під Законом, я став як під Законом, хоч сам я не під Законом, щоб тих, що під Законом, придбати. 21. Для тих, що без Закону, я став як без Закону, хоч я і не був без Божого Закону, бувши під Законом Христовим, щоб придбати тих, які без Закону. 22. Для слабких я став як слабкий, щоб слабких придбати. Для всіх я став усім, щоб конче деяких спасти. 23. Усе я роблю заради Євангелії, щоб став я співучасником її» (1 Кор 9:20–23). Як ми розуміємо нашу участь у проголошенні Доброї Новини? Яку частину нашого життя посідає свідчення про Ісуса? На що ми готові заради Ісуса?

1 коментар до “Четвертий тиждень після Пасхи. Середа. Життя заради проголошення Євангелія (Ді 14:6–18)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.