29-та неділя після П’ятидесятниці (Лк 17:12-19). Варіант 2

Одного разу, простуючи до Єрусалиму, Ісус проходив між Самарією і Галилеєю. 12. Коли він входив в одне село, вийшло йому назустріч десять прокажених, що стояли здалека. 13. Вони піднесли голос і казали: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» 14. Побачивши їх, він промовив: «Ідіть та покажіться священикам.» І сталось, як вони йшли, очистилися. 15. Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16. І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин. 17. Озвавсь Ісус і каже: «Хіба не десять очистилось? Де ж дев’ять? 18. І не знайшовся між ними, щоб повернутись, Богові хвалу воздати, ніхто інший, окрім цього чужинця?» 19. І він сказав до нього: «Встань, іди: віра твоя спасла тебе.»

Сьогодні хочу написати кілька слів про три маленькі речення, які мене по особливому торкають: «15. Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16 . І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин» (Лк 17, 15 – 16).

«Побачивши, що видужав». Господь обдаровує кожну людину. Найбільшим незбагненним даром є таїнство життя. Кожен у своєму житті на додаток отримує незчисленну кількість дарів і кожного Бог щодня по особливому торкається. Проблема полягає в тому, що часто ми не усвідомлюємо ні грандіозності дару життя, ні Божої присутності у цьому житті, ні Його постійної діяльності. Багато речей нам видаються самозрозумілими, належними та звичайними. Вимучений хворобою та відкиненням людей прокажений побачив дію Бога в Ісусі в своєму житті…

«Повернувся, славлячи великим голосом Бога. 16 . І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати». Поява Ісуса в житті прокаженого та дія Божого Слова назавжди перевернула його життя. До тепер він кричав тільки тоді коли наближалися люди, щоб попередити їх про те, що поруч він – хворий на небезпечну хворобу, тож усі мали триматись на безпечній відстані. До моменту зустрічі з Ісусом Його крик був криком відчаю сповненого болем. Тепер це є радісний крик прослави Бога, вияв поклоніння і подяки.

Центром християнського життя є Євхаристія – подяка Отцеві через Ісуса у Святому Дусі «за всіх і за все». В ширшому сенсі Євхаристія не повинна закінчуватися відпустом на Літургії. Подяка Богові у Христі, з Христом та через Христа повинна виробити в нас Євхаристійну поставу за «всіх і за все» – за людей яких любимо чи не любимо, за приємне радісне і бажане та за сумне, прикре і не бажане. Через кожну особу і кожну подію Господь нас чогось навчає і по особливому промовляє навіть тоді, коли це здається найменш ймовірним чи зрозумілим. Пишучи до спільноти в Солуні, яка  прийняла Боже слово та свідчила Христа серед численних утисків (пор. 1 Сол 1, 6 – 7) апостол Павло просить: «За все дякуйте!» (1 Сол 5, 18).

«Він був самарянин». Для Ізраїльтянина – самарянин означає чужий, той хто не правильно думає та вірить. В очах Ісуса це чоловік, який терпить, вміє бачити, славити Бога та дякувати…

Наскільки ми здатні дивитися на світ через призму Євангелії, щоб кожного дня наново вчитися бачити, прославляти та дякувати?