34-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Посередник Нового Завіту (Євр 9:8–10, 15–23)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Цим Святий Дух показує, що дорога у святиню ще не відкрита, доки стоїть перший Намет. 9. Це образ теперішнього часу, коли приносяться дари й жертви, які не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить. 10. Це лиш тілесні установи щодо страв, напоїв та різних обмивань, установлені до часу їх виправлення. 15. Власне тому Він і є Посередник Нового Завіту, щоб після того, як наступила Його Смерть для відкуплення гріхів Першого Завіту, вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства. 16. Бо де є заповіт, мусить там наступити смерть заповітника. 17. Заповіт має силу лиш по смерті, він не варт нічого, поки живе заповітник. 18. Тому навіть і Перший Завіт був освячений кров’ю. 19. Коли Мойсей був проголосив усі заповіді за Законом усьому народові, він узяв крови бичків та козлів з водою, червоної вовни та іссопу й покропив саму книгу та ввесь народ, 20. кажучи: “Це кров Завіту, що його Бог установив для вас”. 21. Так само й Намет і ввесь служебний посуд покропив кров’ю. 22. Зрештою, за Законом майже все очищується кров’ю, і без кровопролиття відпущення немає. 23. Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувалися таким чином, то самі небесні речі – жертвами, багато ліпшими від отих».

Коментар до тексту[1]

У Євр 9 апостол Павло порівнює небесну і земну святиню, щоб підкреслити контраст між спасінням, яке люди осягали завдяки старозавітним середникам, та цілком новим життям, яке вони отримують через Христа. Святий Дух пояснює справжнє – тимчасове − значення усіх старозавітних реалій: обмежений доступ до Бога у земній святині вказував на те, що ця святиня відігравала тільки тимчасову роль (в. 8). Так само і нездатність старозавітних жертв повністю очистити людей від гріха свідчила про потребу значно ефективнішої жертви в майбутньому (вв. 9–10). Опис святині на початку Євр 9 переходить у пояснення суті священичого служіння Самого Ісуса Христа у святині небесній. У вв. 15–22 автор зосереджується на посередництві Христа у встановленні Нового Завіту, а у в. 23 згадує про те, що краща жертва Христа, порівнюючи із старозавітними жертвами, удосконалює всіх людей.

Meditatio (розважання)

«Власне тому Він і є Посередник Нового Завіту, щоб після того, як наступила Його Смерть для відкуплення гріхів Першого Завіту, вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства». Саме тому, що Ісус приніс у жертву Самого Себе, Він є Посередником Нового Завіту. В інших місцях Послання до Євреїв читаємо: «Тепер же Христос осягнув остільки вищого служіння, оскільки Він Посередник кращого Завіту, що заснований на кращих обітницях» (Євр 8:6); «Але ви приступили до гори Сіону й міста Бога Живого, до Небесного Єрусалима, до безлічі ангелів, до святкових зборів, 23. до Церкви первородних, записаних на небі, і до Судді всіх – Бога, до духів праведників, що вже дійшли до досконалости, 24. і до Ісуса, Посередника Нового Завіту, і до Крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева» (Євр 12:22–24). Подібне твердження подибуємо і в Першому посланні св. Павла до Тимотея: «Один бо Бог, один також і Посередник між Богом та людьми – чоловік Христос Ісус, 6. що дав Себе Самого як викуп за всіх: свідоцтво свого часу» (1 Тим 2:5–6).

За багато століть до воплочення Свого Сина Бог провістив через пророка Ісаю: «Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього… Тому Я дам Йому, як пай, премногих; Він із сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть Свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли Він узяв на Себе гріхи багатьох і за грішників заступався» (Іс 53:6, 12). Божий Син, ставши людиною, предстоїть перед Отцем за все людство. Він Сам узяв на Себе наслідки наших гріхів і уможливив відновлення наших стосунків з Отцем. Завдяки Своєму воплоченню (Євр 2:14–18) та священичому служінню (Євр 5:5–6) Син Божий зробив те, на що всі установи Старого Завіту лише вказували.

Усі християни як Божі «вибрані одержали обітницю вічного спадкоємства» (Євр 9:15). Ісус став Посередником Нового Завіту для того, щоб ми отримали у спадщину вічне життя – узяли участь у Божому житті. Завдяки Своїй безмежній вірності та щедрій благодаті Бог запрошує усіх віруючих до Свого Царства – розділити з Ним Його життя (1 Тим 6:12; 1 Сол 2:12; 5:24; Кол 3:15; 1 Пт 5:10; 1 Кор 1:9; Гал 1:15). Як Божі вибранці, ми покликані до певних завдань: благословляти інших (1 Пт 3:9), провадити достойне життя (1 Кор 7:17; Еф 4:1; 2 Пт 1:3), практикувати особисту святість (1 Сол 4:7; 1 Пт 1:15), служити різноманітними дарами для Церкви і світу (1 Кор 12).

Oratio (молитва)

«Господь почате доведе до краю задля мене. Милість Твоя, о Господи, повіки; не покидай діла рук Твоїх!» (Пс 138:9).

Contemplatio (споглядання)

Автор Послання до Євреїв каже: «Ось тому, святі брати, учасники небесного покликання, вважайте на Апостола й Архиєрея, Якого ми вірою визнаємо, − Ісуса, 2. вірного Тому, Хто Його настановив, як був Мойсей у всім його домі. 3. Бо Він удостоївся остільки вищої понад Мойсея слави, оскільки більшу честь має будівничий, ніж будинок. 4. Усякий бо дім хтось будує, а Той, що збудував усе, – Бог. 5. Мойсей був вірний у всім його домі, як слуга, на свідчення того, що мало бути сказане, 6. Христос же – як Син у Своїм домі. А дім цей – ми, якщо дотримаємо до кінця непохитне довір’я і похвалу надії» (Євр 3:1–6). Христос − Посередник Нового Завіту між Богом і людством. Заглиблюючись у цей Новий Завіт з Отцем через Його Сина, благодаттю Святого Духа, ми покликані відкрити оте багатство Божого життя та вічного спадкоємства для всіх, які ще про нього не чули…

---

[1] Коментар до тексту та розважання основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016, Heb 9.