Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа (Лк 2:20–21, 40–52)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«А пастухи повернулися, прославляючи і хвалячи Бога за все, що чули й бачили так, як їм було сказано. 21. Як сповнились вісім день, коли мали обрізати Хлоп’ятко, назвали Його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше ніж Він зачався в лоні. 40. Хлоп’я ж росло й міцніло, сповнюючись мудрістю, і Божа благодать була на Ньому. 41. Батьки Його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. 42. І як Йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай, на свято. 43. Коли минули ті дні, і вони поверталися, то хлопчина Ісус зостався у Єрусалимі; батьки ж Його про те не знали. 44. Гадаючи, що Він у гурті, вони пройшли день дороги й аж тоді почали Його шукати між родичами та знайомими, 45. а не знайшовши, повернулися в Єрусалим, щоб там Його шукати. 46. Через три дні знайшли Його у Храмі, як Він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. 47. Усі ті, що Його слухали, чудувалися Його розумові й відповідям. 48. Побачивши Його, вони були здивовані, і сказала Йому Його Мати: “Дитино, чому Ти це так зробив нам? Ось батько Твій і я, боліючи, Тебе шукали”. 49. Він же відповів їм: “Чого ж ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?”. 50. Але вони не зрозуміли слова, що Він сказав їм. 51. І Він пішов з ними й повернувся в Назарет і був їм слухняний. А Мати Його зберігала всі ці слова у Своїм серці. 52. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей».

Коментар до тексту

У день свята читаємо два уривки з 2-ї глави Євангелія від Луки. У вірші 21 йдеться про те, що батьки Ісуса сповнюють приписи Старого Завіту: «На восьмім дні (життя) мусить бути обрізане у вас кожне ваше хлоп’я у ваших поколіннях і той, хто народився в господі та куплений за гроші від якого-небудь чужинця, себто не з твого роду» (Бут 17:12); «А восьмого дня обріжуть крайню плоть у нього» (Лев 12:3). Отже, через обрізання Ісус як людина входить у сім’ю Божого народу та у Завіт / Союз із Богом.

Уривок Лк 2:40–52 має особливе значення у розповіді Луки. «Вірші Лк 2:48–49 містять перші в цьому Євангелії записані слова Месії. Для сучасників Луки, як, зрештою, і для всіх, хто раніше чи пізніше зустрівся з постаттю Христа, цей текст, поданий на самому початку твору, відразу розкриває істотну компоненту Доброї Новини: Той, про Кого пише євангелист, не є звичайною людиною, Він − Син Божий, про що сам стверджує вже з першого висловлювання, зафіксованого в Лк 2:49»[1].

Meditatio (розважання)

«Побачивши Його, вони були здивовані, і сказала Йому Його Мати: “Дитино, чому Ти це так зробив нам? Ось батько Твій і я, боліючи, Тебе шукали”. 49. Він же відповів їм: “Чого ж ви Мене шукали? Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?”».

«Уважний читач помічає, що історія у Храмі на початку Євангелія (2:41–52) подібна до іншої, уміщеної наприкінці твору розповіді про учнів, які по дорозі до Емауса дуже скорбіли з приводу смерті свого Вчителя (24:13–35). Обидві історії згадують про дві пари осіб, які надзвичайно болісно переживали втрату Ісуса; в обох Він пояснює, чому так мало статися; в обох віднайдення Ісуса передбачає велику несподіванку[2]. Лука запрошує сучасну людину до особливої зустрічі з Ісусом, яка, на його думку, настільки важлива, що життя після неї наповнюється зовсім іншим змістом, а Бог постає у свідомості як Радісна Таємниця.

Узявши до уваги схожість оповіді про віднайдення Ісуса у Храмі (Лк 2:41–52) з цілим наративом про воскресіння Христа (Лк 24), можемо також відчитати дві авторські настанови. По-перше, Лука запрошує до пошуку: батьки шукали Ісуса (2:45–44; 48–49); жінки-мироносиці теж шукали Ісуса (24:1–12); і батьки, і жінки-мироносиці, як і учні в дорозі до Емауса, разом скорбіли з причини Його відсутності. Євангелист немовби каже: якщо ви тільки трохи чули про Ісуса, то погляньте на цих людей – своєю поведінкою вони, кожен по-своєму, показують, настільки порожнім є життя без Його присутності. А якщо ви знайдете Христа, будьте готові до того, що Він дуже перевершить ваші сподівання та уявлення про Нього. По-друге, згідно з Лукою, якщо бути уважним, то Ісуса можна знайти у Храмі (2:46), через слова Писання (24:27) і навіть у звичайній дорозі, розмовляючи з незнайомою людиною (24:15).

Євангелист переконаний, що така зустріч відкриє для кожного дуже багато: передусім те, що це Ісус шукає за нами (19:10); що втрати наших рідних і близьких після зустрічі з тим, Хто є Живий (24:5), утрачають свою безповоротність; що Той, кого ми начебто знаємо, насправді значно більший – Спаситель, Який став людиною для нас (2:11)»[3].

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі, що Ти прийшов, щоб віднайти мене…

Contemplatio (споглядання)

«Ті, які шукають Ісуса, подібно як Його батьки (Лк 2:48), повинні бути готовими зустрітися з Ним справжнім − таким, який перевершить усякі людські уявлення та сподівання (для Луки це частина Доброї Новини). Ісусові слова “Мій” або “Мій Отець” щодо Бога означають Його особливе справжнє Божественне Синівство та відсилають до слів “возлюблений”, “власний”, “єдинородний”. Вислів “Мій Отець” часто зринає з уст Ісуса – в усіх чотирьох Євангеліях між першими та останніми Його фразами. Важливо й те, що в юності Ісус покликається на Своє Божественне Синівство так само, як це робитиме упродовж усього життя: ніде в Новому Завіті не сказано, що він зростав у знанні й усвідомленні свого особливого походження, ці слова ніколи не змінили значення для Ісуса»[4].

---

[1] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016, С. 112.

[2] T. Wright. Luke for Everyone. Westminster John Knox Press, Louisville, Kentucky 2004, P. 29.

[3] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016, С. 113–114.

[4] J. Dillersberger. The Gospel of Saint Luke. – Westminster, 1958 – P. 118.