Сьомий тиждень після Пасхи. Вівторок. Мужнє свідчення універсальності Євангелія (Ді 21:26–32)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Тоді Павло, узявши тих чоловіків, на другий день очистився з ними, увійшов у Храм і об’явив реченець, за якого, після сповнення днів очищення, за кожного з них мала бути принесена офіра. 27. Якже тих сім день добігало до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла у Храмі, збунтували ввесь натовп і наклали на нього руки, 28. гукаючи: “Мужі ізраїльські, на поміч! Ось той, що всіх навчає всюди проти нашого народу, проти Закону й проти цього місця! Та мало того: він увів у Храм греків і опоганив це святе місце! 29. Бо бачили перед тим у місті разом з ним Трофима-ефесянина й гадали, що Павло його впровадив до Храму. 30. Тоді заворушилось усе місто, зчинилося збіговисько народу, і, схопивши Павла, почали тягнути його з Храму й негайно зачинили двері. 31. А як вони хотіли його вбити, дійшла до тисяцького чоти вістка, що ввесь Єрусалим заметушився. 32. Він зараз же з вояками та сотниками бігом на них накинувся; якже ті побачили тисяцького та вояків, перестали Павла бити».

Коментар до тексту[1]

Коли Павло зібрався іти до Єрусалима, апостола попередили, що туди вирушати небезпечно, тому що багато юдеїв та юдео-християн (юдеїв, які прийняли Христа) налаштовані вороже щодо нього. Побоювання Павлових друзів повністю справдилися. Хоча Яків та старійшини Єрусалимської Церкви досить сердечно прийняли великого апостола поган, але й вони тривожилися за реакцію інших, бо багато подейкувало, ніби під час своїх місій Павло спонукає юдеїв відступити від Закону Мойсея (Ді 21:17–21), тому вони запропонували Павлові публічно виявити повагу до юдейських звичаїв, скориставшись нагодою, позаяк четверо віруючих, які взяли на себе назорейську обітницю, повинні були пройти храмовий обряд очищення. Павло погодився взяти участь у ритуалі й заплатити всі витрати. Він міг зробити це з чистою совістю, бо вважав, що поганам, які охрестилися, не треба дотримуватися культових заповідей Закону Мойсея, та й християнам, які навернулися з юдаїзму, не обов’язково це робити, але він не критикував юдеїв, які так чинили (Ді 21:22–26)[2].

У книзі Чисел 6 описано можливість очищення, тобто, коли людина певний час живе особливим акетичним та благочестивим життям й остерігається будь-яких ритуальних занечищень (напр., не бере участі в похороні навіть найближчих родичів, щоб не осквернитися дотиком до тіла померлого), п’янких напоїв, стриження волосся тощо. Заради Ісуса Павло завжди радо сповнював різні аскетичні практики, які були не просто виконанням старозавітного Закону, але радісною відповіддю на щедрі Божі дари у Христі Ісусі[3].

Та цей акт примирення тільки посилив проблему. Юдейські фанатики з римської провінції Азія, побачивши апостола у Храмі, підняли шум, нібито Павло ввів у Храм язичників, осквернивши цим святе місце. Спалахнула жорстока бійка, у якій Павло мало не загинув. На щастя, вчасно поспів командир римського гарнізону з прилеглої Антонієвої фортеці і втихомирив натовп [4].

Meditatio (розважання)

«Тоді заворушилось усе місто, зчинилося збіговисько народу, і, схопивши Павла, почали тягнути його з Храму й негайно зачинили двері». Прийняття Христа, а водночас ширини, глибини та висоти Євангелія, мало для Павла свою ціну. У часі його місійних подорожей Господь дозволив Павлові «пізнати тайну Своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у Ньому (Христі), щоб, коли настане повнота часів, здійснити його – об’єднати все у Христі: небесне і земне» (Еф 1:9–10). Великий апостол народів усвідомив: Бог прагне, щоб через хрещення всі люди могли бути одним тілом, однією великою родиною у Христі. Для цього від язичників вимагалося лише усвідомити свої гріхи, визнати потребу спасіння та з вірою прийняти хрещення в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. У такий спосіб до Церкви почали долучатися тисячі новоохрещених вихідців із поган.

За час відсутності Павла в Єрусалимі дуже багато ісповідників юдаїзму стали християнами, проте більшість із них вважала, що язичники не можуть бути християнами, поки не приймуть обрізання та не визнають юдаїзму. Їхній основний аргумент полягав у тому, що Старий Завіт, тобто Слово Боже і його заповіді, обов’язкові для всіх, хто бажає виконувати волю Божу.

Павло натомість стверджував, що в його особистій «духовній Одіссеї» дотримання таких зовнішніх ритуалів нічого не дало. До того ж, згідно зі Старим Завітом Авраам був виправданий вірою задовго до дарування Закону Мойсея. Для розв’язання цієї проблеми після Першої місійної подорожі Павла був скликаний Єрусалимський Собор, на якому всі апостоли погодилися з позицією Павла, сформулювавши декілька обмежень для язичників, що торкалися окремих звичаїв тодішнього поганства, особливо огидних юдеям (Ді 15:29): заборона споживати їжу, принесену в жертву ідолам; заборона споживати кров; заборона споживати м’ясо тварини, з якої не випустили кров; заборона сексуальної розбещеності.

Oratio (молитва)

«Бо Ти великий і твориш дивні речі, Ти Бог єдиний» (Пс 86:10).

Contemplatio (споглядання)

На жаль, рішення Собору про можливість спасіння поган через хрещення без попереднього входження в юдаїзм не відразу легко сприймалися. Універсальність благовісті Павла часто наштовхувалася не тільки на зовнішню (юдеїв, які не прийняли Христа), але й внутрішню (юдеїв, які прийняли Христа) опозицію. Часто Павла очорнювали, його навчання перекручували, а навіть підбурювали народ, щоб його принизити чи фізично знищити.

Дуже важливо усвідомити, що Євангеліє – це Добра Новина для кожної людини на Землі. Учімося від св. Павла ревного та радісного свідчення Божої Любові у Христі Ісусі всім людям, використовуючи кожну нагоду й не боячись ніяких перешкод. Просімо Ісуса, щоб дав нам духа мудрості, відваги та готовності до благовістування в щоденних обставинах життя, навіть якщо це вимагає певної жертви й має свою ціну.


[1] Коментар до тексту, розважання та запрошення до споглядання адаптовано з моїх давніших роздумів, опублікованих у «Декада місійності. Від Вознесіння до П’ятидесятниці». УГКЦ, Рада з питань Євангелізації 2016.

[2] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 243.

[3] N. T. Wright. Acts for Everyone. Part 2. Chapters 13−28. London SPCK 2008, P. 147.

[4] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 244.

1 коментар до “Сьомий тиждень після Пасхи. Вівторок. Мужнє свідчення універсальності Євангелія (Ді 21:26–32)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.