Тиждень після неділі митаря і фарисея. Вівторок. Перебувати у Господі (2 Пт 2:9–22)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Господь знає, як визволяти побожних від спокуси, неправедних же, призначених для кари, тримати на День суду, 10. особливо тих, які лише шукають брудних похотей тіла й зневажають Всевладу. Зухвалі та нахабні, вони не бояться кидати наклепи на величчя, 11. тоді як ангели, хоч силою і міццю більші, не виносять на них перед Господом зневажливого осуду. 12. Вони, мов нерозумна тварина, що з природи на те й родиться, щоб її ловили й нищили, зневажаючи те, чого не розуміють, у тлінні своїм будуть знищені 13. і зазнають кари як відплати за несправедливість. Вони повсякденні розкоші за щастя вважають, брудні й мерзенні насолоджуються у своїх облудах, бенкетуючи собі з вами. 14. Очі в них сповнені перелюбом і грішать безнастанно, вони зваблюють нестійкі душі, серце в них до зажерливости вправне – діти прокляття! 15. Вони, покинувши дорогу просту, заблудили, ідуть слідом за Валаамом, сином Беора, що милувався в неправедній заплаті, 16. тож дознав докору за власний переступ: ослиця, німа, підʼяремна, заговорила людським голосом і спинила безум пророка. 17. Вони – джерела безводні, хмари, хуртовиною гонені. Для них приготована чорна пітьма. 18. Верзуть вони пусті нісенітниці, розбещеними похотями тіла приваблюють людей, які ледве що втекли від тих, які проводять життя у блуді. 19. Вони обіцяють їм волю, самі раби зіпсуття, бо хто ким був переможений, того він і невільником став. 20. Бо коли ті, що, спізнавши Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, втекли від погані світу, а знов, обплутані нею, їй улягають, то останнє їхнє гірше, ніж перше. 21. Ліпше було б їм дороги справедливости не спізнати, аніж спізнавши, відвернутися від переданої їм святої заповіді. 22. З ними трапилося те, про що приповідка влучно каже: “Пес повернувся до своєї блювотини” або “Свиня вимита качається у грязюці”».

Коментар до тексту[1]

2 Пт 2 повністю присвячена гострій критиці лжевчителів. У вв. 10–12 св. Петро наголошує, що навіть ангели не претендують на такий авторитет, на який зазіхають вони (пор. Юди 8–10). Лжевчителі робили дуже відважні заяви про такі духовні речі, про які насправді не мали найменшої уяви (напр., коли і чи взагалі прийде Христос), і вимагали послуху вірних, позаяк Христос ще не повернувся, а вони нібито мали якісь особливі пророцтва. Та апостол Петро вважає їх єретиками, а не пророками (2 Пт 3:1–13). Щоб показати їхнє справжнє нутро, у вв. 13–15 апостол наводить приклад помилок Валаама (Чис 22–24; пор. Юди 11), і цим вказує, що пророцтва можуть використовуватися з недобрими цілями, тому треба перевіряти, чи такі особи проповідують правду та живуть нею. Коротко висловившись про лжевчителів за допомогою гострих образів у в. 17 (пор. Юди 12–13), у наступних віршах св. Петро наголошує на великій небезпеці, яку вони спричиняють своєю присутністю у християнській спільноті (вв. 18–21). Щоб підсумувати сказане, апостол послуговується двома прислів’ями. Говорячи про пса, який повертається до своєї блювотини, св. Петро цитує Прип 26:11, при цьому наголошуючи, що лжевчителі не зміняться, а будь-які зусилля, спрямовані на їхню переміну, безсенсові. Друге прислів’я, про свиню, взяте з позабіблійного джерела (історії про Ахікара), і тут наявний знайомий для єврейських читачів мотив – і собаки, і свині вважалися нечистими (пор. Мт 7:6), тому до них ставилися з відразою.

Meditatio (розважання)

«Бо коли ті, що, спізнавши Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, втекли від погані світу, а знов, обплутані нею, їй улягають, то останнє їхнє гірше, ніж перше». Ісус дарував нам спасіння ціною власного життя, та є люди, які, спочатку прийнявши цей безцінний дар, невдовзі не тільки самі повертаються до стилю життя «старого Адама», але й зводять своїм прикладом інших. Св. Петро пригадує, що ми викуплені дуже дорогою ціною: «Знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, 19. а дорогоцінною Кров’ю Христа, непорочного й чистого Ягняти, 20. передбаченого перед заснуванням світу й об’явленого ради вас останніми часами» (1 Пт 1:18–20).

Зважаючи на сказане, ставки дуже високі. Проте диявол не хоче миритися з нашим щастям, отож усі християни повинні бути свідомі того, що він постійно намагається нам нашкодити. Тому св. Петро закликає: «Будьте тверезі й чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. 9. Противтеся йому, сильні вірою, відаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світі» (1 Пт 5:8–9).

Святе місце порожнім не буває. Коли ми не зростаємо в Господі, тоді автоматично й поступово відбувається наша внутрішня деградація. Слова Ісуса дуже гарно унаочнюють цей процес: «А коли дух нечистий вийде з чоловіка, то блукає по місцях безводних, шукаючи спочинку, та не знаходить. 44. Тоді промовляє: Повернусь у дім свій, звідки я вийшов. Приходить і знаходить його порожнім, заметеним та прибраним. 45. Тоді він іде, бере із собою сім інших духів, гірших від себе, і вони входять і оселюються там, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше» (Мт 12:43–45). Коли ми віднаходимо в Бозі дорогу життя, нам просто потрібно терпеливо іти нею, інакше це життя можна втратити. Св. Петро з прикрістю констатує про тих людей, які не бажали скористати з безцінного Божого дару: «Вони, покинувши дорогу просту, заблудили» (в. 15).

Oratio (молитва)

«Радійте в Господі й веселітеся, праведні, і ликуйте всі праві серцем» (Пс 32:11).

Contemplatio (споглядання)

Наше життя − безцінний Божий дар. Коли ми втратили його через гріх і воно перетворилося на тимчасове існування, Господь зробив усе, щоб ми отримали його знову у всій його повноті (пор. Йо 10:10). Та цей дар нового життя, яке ми одержали завдяки Страстям і Воскресінню Ісуса Христа, потрібно трактувати серйозно, адже може трапитися щось дуже страшне. Як і апостол Петро, автор Послання до Євреїв застерігає нас від легковажності та безвідповідального ставлення до Божих дарів: «Воно бо неможливо тих, які раз просвітились були, що скуштували небесного дару й стали учасниками Святого Духа, 5. скуштували доброго Божого Слова й сил майбутнього віку, 6. та й відпали (!), знов оновлювати до покаяння, тих, які знову собі самим розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають. 7. Земля бо, що п’є дощ, який падає на неї часто, та родить зілля добре для тих, що її обробляють, приймає від Бога благословення, 8. а та, що приносить терня й будяки, непотрібна, близька до прокляття: кінчається тим, що її спалять» (Євр 6:4–8); «Бо коли ми, одержавши повне спізнання правди, грішимо добровільно, то вже немає за гріхи жертви, 27. а якесь страшне очікування суду й вогонь помсти палаючий, який має пожерти супротивників» (Євр 10:26).

---

[1] Коментар до тексту оснований на: J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 2 Pet 2:9–22; Craig. S. Keener. The IVP Bible Background Commentary. New Testament. 2^nd Edition. IVP Academic Downers Grove Ill. 2014, P. 703.