Тиждень після неділі митаря і фарисея. Четвер. Берегти Слово і перебувати у Господі (1 Йо 1:8–2:6)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає. 9. Якже ми визнаємо гріхи наші, то Він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. 10. Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо Його неправдомовним, і Слова Його в нас немає. 2:1. Мої дітоньки, пишу вам те, щоб ви не грішили. Якже згрішить хтось, ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, праведного. 2. Він – примирення за наші гріхи, і не лише за наші, а й за гріхи усього світу. 3. З того знаємо, що ми Його спізнали, коли ми заповіді Його бережемо. 4. Хто каже: “Я Його знаю” і заповідей Його не зберігає, той неправдомовець, і в тому правди немає. 5. А хто береже Його Слова, у тому любов Божа справді досконала. З того й знаємо, що ми в Ньому. 6. Хто каже, що в Ньому перебуває, повинен так поводитись, як Він поводився».

Коментар до тексту

Якщо Євангеліє від Йоана написане, щоб у читачів викликати віру (пор. Йо 20:30–31), то ціллю Першого соборного послання Йоана є заклик жити цією вірою. Тут маємо повчання про те, як жити Євангелієм від Йоана, та пояснення, що на практиці означає бути справжнім учнем Ісуса. Бажаючи поглибити духовне життя своїх адресатів, апостол також намагається спростувати вчення єретиків, які навідувалися у християнські громади в Малій Азії (територія сучасної Туреччини) і заперечували реальність Воплочення Божого Сина, а відтак і важливість покутної жертви Ісуса Христа за всіх людей та Його тілесне Воскресіння. На думку лжевчителів, достатньо просто вірити у Слово, але, що найгірше, при цьому вони не приймали того факту, що діяння Воплоченого Слова заклали моральний стандарт поведінки для всіх людей. Вони хвалилися своїм богоспілкуванням і богопізнанням, а самі ходили в темряві, не дотримуючись заповідей (1 Йо 1:6; 2:4) і не усвідомлюючи своєї гріховності (1 Йо 1:8, 10; 3:4–6). Ця моральна позиція могла бути пов’язана з їхньою христологією, якщо вони, нівелюючи значення діл, які чинив Син Божий після Втілення, заперечували і значення того, що самі робили у плоті, ставши дітьми Божими через віру.

Meditatio (розважання)

«А хто береже Його Слова, у тому любов Божа справді досконала. З того й знаємо, що ми у Ньому». Щоб берегти Слова Ісуса, потрібно визнати дві речі. Перша − слід усвідомити, що наші уявлення, життєві позиції чи погляди є хибними, а тому можуть завдавати терпіння як нам самим, так і нашим ближнім. Інакше кажучи, треба смиренно прийняти факт, що ми є грішниками, а через наші гріхи не завжди маємо правильний фокус у житті, часто робимо те, чого не хочемо, а коли знаємо, як правильно щось робити, нам просто не вистачає сил жити так, як би хотіло наше серце. Про це гарно говорить апостол Павло: «Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати − то ні, 19. бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. 20. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені» (Рим 7:18–20).

Коли ж ми не хочемо визнавати, що ми грішні, то це означає, що ми або духовно сліпі, або зухвалі та вперті. Саме тому Йоан Богослов на початку цього уривку стверджує: «Коли ми кажемо, що гріха не маємо, то ми самих себе обманюємо, і правди в нас немає» (в. 8). Коли ж ми визнаємо, що наші гріхи є нашою проблемою, тоді Господь може дати цьому раду: «Як же ми визнаємо гріхи наші, то Він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди» (в. 9). По суті, Бог уже спас нас завдяки Воплоченню, Страстям та Воскресінню Свого Сина – Господа нашого Ісуса Христа. Тепер потрібно тільки скористати з цього спасіння – зректися наших гріхів, тобто всього цього непотребу, який отруює наше життя, і прийняти Боже прощення та нове життя у Христі Ісусі.

І з цього випливає річ друга − не вистачає тільки визнати свої гріхи і сказати, що наше життя не є таким, яким б ми хотіли. Потрібно усвідомити, що єдиним правильним і справді гідним життям, для якого сотворена людина, є саме те життя, яке явив нам Ісус Христос, і воно має не тільки фізичний і психічний, а й вічний, Божий вимір − вимір Духа. Отже, нове життя у Христі полягає в тому, що нами уже не керує гріх і наші звабливі пристрасті, але Святий Дух – Дух Отця і Сина, Один із Святої Тройці, Дух правди і любові. Тоді наше життя сповнюється любов’ю до Бога і ближніх, які створені на Його образ і яких маємо сприймати як своїх братів і сестер. Тоді Божі дороги природно стають нашими дорогами – ми починаємо виконувати Його Слова і поводитися так, як поводився Він.

Oratio (молитва)

«Душа ж моя нехай у Господі веселиться, нехай радіє Його спасінням» (Пс 35:9).

Contemplatio (споглядання)

Євангелист та апостол Йоан у своєму Першому соборному посланні хоче допомогти нам бути щасливими, навчає нас бути відвертими із собою, визнавати наші гріхи і, віддаючи їх Богові, у смиренні та вдячності приймати благодать прощення й нового життя. Для цього не потрібно багато – тільки трохи відваги, щоб визнати свої гріхи, віри, що Бог більший і сильніший за наші гріхи, та рішення волі, щоб віддати Богові своє старе життя і прийняти натомість Його життя. Тоді Божий мир може наповнити наше життя…