Тиждень м’ясопусний. П’ятниця. Визнання сотника (Мк 15:22-25, 33-41)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«І привели Його на місце Голготу, що значить Череп-місце, 23. та й дали Йому пити вина, змішаного з міррою, та Він не прийняв. 24. Тоді розіп’яли Його й поділили Його одежу, кинувши на неї жереб, хто що візьме. 25. Була ж третя година, коли вони розіп’яли Його… 33. А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев’ятої години. 34. О дев’ятій же годині Ісус скрикнув голосом сильним: “Елої, Елої, лама савахтані?” − що означає у перекладі: “Боже Мій, Боже Мій! Чому єси покинув Мене?” 35. Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали: “Он, Іллю кличе!” 36. Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, давав Йому пити, кажучи: “Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти Його!” 37. А Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа. 38. Тоді завіса в Храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу. 39. Бачивши ж сотник, що стояв проти Нього, що так віддав духа, сказав: “Чоловік цей справді був Син Божий”. 40. Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, 41. що слідом за Ним ходили і Йому услугували, як був Він у Галилеї, та й багато інших, що з Ним були прийшли в Єрусалим».

Коментар до тексту

Текст Євангелія дня містить розповідь про розп’яття Ісуса. Хоча розп’яття і було дуже поширеним явищем, євангельська оповідь про розп’яття Ісуса містить найповніший опис такого виду страти у стародавній літературі. Причина полягала в тому, що для більшості культурних, освічених письменників давнини розп’яття було надто огидним явищем, щоб про нього говорити. Цей вид страти мав заподіяти засудженому якомога більше болю: надзвичайно повільна смерть наставала від задухи, спеки чи переохолодження. Друга причина, чому розп’яття рідко згадували в стародавній літературі, полягала в передбачуваній нікчемності засуджених. Гідні поваги люди – римські громадяни та важливі суспільні діячі – не могли бути розп’яті. Це було долею нижчих верств населення – рабів і чужинців (через це розп’яття називали карою для рабів − servilesupplicium). Основна ціль розп’яття полягала в тому, щоб знищити пам’ять про людину[1]. Марко розповідає, що, переживаючи найжахливіші муки, Ісус молився Псалом 22-й, слова з якого Він кричав у страхітливому болі…

Meditatio (розважання)

«Бачивши ж сотник, що стояв проти Нього, що так віддав духа, сказав: “Чоловік цей справді був Син Божий”». Однією з найважливіших тем Євангелія від Марка є образ Ісуса як Сина Божого. Марко починає своє свідчення про Господа словами: «Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого» (Мк 1:1). У часі хрещення Ісуса «голос ізлинув з неба: “Ти єси Син Мій любий, у Тобі – Моє уподобання”» (Мк 1:11). На горі Тавор, коли Ісус преобразився перед Своїми учнями, «наступила хмара й отінила їх, а з хмари пролунав голос: “Це Син Мій возлюблений, слухайтесь Його!”» (Мк 9:7). У кінці Євангелія це визнання чуємо з уст римського сотника – людини, у якої, з огляду на її діяльність, уже всі відчуття, здавалося б, давно притупилися. Щось у цій помираючій людині справило на нього глибоке враження.

Якщо дивитися на розп’ятого та покаліченого Ісуса, то навряд чи можна побачити у Ньому людину, яку любить Бог. Для євреїв розіп’ятий означає проклятий. Жахливі слова вмираючого Ісуса, на перший погляд, підтверджують, а не спростовують цю думку: «Боже Мій, Боже Мій! Чому єси покинув Мене?». «Трагедія хреста для Ісуса полягала не тільки в тілесних муках, не тільки у смерті, яка неминуче насувалася, але в повному відчуженні від Бога, свідченням чого стали Його страждання. І як міг хтось, почувши слова Ісуса, вирішити, що перед ним справді улюблений Син Божий, на Якому (у той же момент) перебувало благовоління Отця, Якого Бог ніколи не позбавить Своєї любові, турботи, Якого Він не перестане благословляти?

Євангелія від самого початку піднімають для нас завісу цієї таємниці, показуючи життя Христа як одну довгу розмову з Отцем у молитві. Ісус відчував невимовну радість, сповнюючи Його волю… І як же болісно переживав розлуку з дорогим Отцем! Можливо, саме цей біль, що так явно і непідробно вилився у хресних словах, здолав закам’янілість сотника та проник глибоко у його серце. Перед ним на хресті висів Чоловік, Який любив Бога, бо тільки щира любов може так страждати від розлуки.

Крик Ісуса, що пролунав із хреста, можна порівняти з плачем дитини, яка випадково загубилася в натовпі. Це був крик любові, але замість відповіді їй довелося зіткнутися з втратою любові, яка раніше не залишала її ні на хвилину та без якої існування неможливе. Позбавлена її хоча б на мить, дитина плаче від болю і страху. Для Ісуса розлука з Отцем стала найжахливішим з усього, що Йому довелося пережити. Порівняно з цим біль, заподіяний Йому бичуванням та розп’яттям, не мав ніякого значення. Слова сотника про те, що ця жалюгідна, змучена, обірвана, принижена, нещасна жертва людської несправедливості в її найвищому прояві була і залишається Божим Сином, здаються непереконливими. Але саме до такого висновку неодмінно приходить віруючий християнин, незважаючи на зовнішні обставини. Це змушує нас переглянути звичні уявлення про Бога, змінює образи, які у нас асоціюються з поняттям божества»[2].

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за те, що Ти, будучи Сином Божим, став Сином Чоловічим, щоб ми були улюбленими Божими доньками і синами…

Contemplatio (споглядання)

Тексти про Страсті Ісуса назавжди змінюють наше уявлення про Бога. «Бог, горе, біль – ці поняття не виключають одне одного. Умираючий на хресті чоловік може бути Божим сином, позаяк Бог добровільно піддав Себе цій долі, адже Ісус − це і є Бог з нами, Еммануїл, великий Сущий. І тоді нам доводиться визнати не тільки велич Бога, здатного увібрати в Себе голготську темряву, але і той факт, що сама Голгота, оповита мороком, найкраще показує нам характер Бога і Його любов. Бог найбільш повно відкривається у болі і вразливості вмираючого Ісуса»[3].

---

[1] N. T. Wright, C. A. Evans. Jesus, TheFinalDays: WhatReallyHappened, WestminsterJohnKnoxPress, 2009, p. 29-30.

[2]Р. Бокэм, Т. Харт. У подножия креста. Размышления о свидетелях драмы. Пер. с англ. Коллоквиум. Черкассы 2007, С. 104-106

[3]Р. Бокэм, Т. Харт. У подножия креста. Размышления о свидетелях драмы. Пер. с англ. Коллоквиум. Черкассы 2007, С. 106