Третій тиждень після Пасхи. П’ятниця. Навернення Павла (Ді 8:40–9:19)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Филип же опинився в Азоті й по дорозі звіщав Євангелію всім містам, аж поки не прийшов у Кесарію. 9:1. Савло, іще дихаючи погрозою та вбивством на Господніх учнів, прийшов до архиєрея 2. і попросив у нього листів у Дамаск до синаног, щоб, коли знайде яких-небудь чоловіків та жінок, що тримаються цього визнання, привести їх зв’язаними в Єрусалим. 3. Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаска, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, 4. і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: “Савле, Савле! Чого Мене переслідуєш?” 5. Він запитав: “Хто Ти, Господи?” А Той: “Я – Ісус, що Його ти переслідуєш. 6. Устань же та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити”. 7. А мужі, що йшли з ним, стояли онімілі з дива, бо вони чули голос, але не бачили нікого. 8. Устав Савло із землі, і хоч очі його були відкриті, не бачив він нічого. Тож узяли його за руку і ввели у Дамаск. 9. Був він там три дні невидючим, не їв і не пив нічого. 10. А був у Дамаску один учень на ім’я Ананія. Господь сказав до нього у видінні: “Ананіє!” Той озвався: “Ось я, Господи”. 11. Тоді Господь до нього: “Устань та йди на вулицю, що зветься Простою, і шукай у домі Юди Савла на ім’я Тарсянин: он він молиться”. 12. І бачив (Савло) у видінні чоловіка на ім’я Ананія, як він увійшов і поклав на нього руки, щоб прозрів знову. 13. Ананія ж відповів: “Господи, чув я від багатьох про того чоловіка, скільки він зла заподіяв Твоїм святим у Єрусалимі. 14. Та й тут він має владу від архиєреїв в’язати всіх, що прикликають Твоє ім’я”. 15. Але Господь сказав до нього: “Іди, бо він для Мене вибране знаряддя, щоб занести Моє ім’я перед поган, царів і синів Ізраїля. 16. Я бо йому покажу, скільки він має витерпіти за Моє ім’я”. 17. Відійшов Ананія і, увійшовши в дім та поклавши на Савла руки, мовив: “Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом”. 18. І вмить немов луска з очей йому впала, і він прозрів знову, і зараз же хрестився. 19. Потім прийняв поживу та покріпився на силах. І перебув кілька днів з учнями, які були в Дамаску».

Коментар до тексту[1]

Цей уривок розповідає про навернення одного з найвидатніших апостолів Христа − Павла, який також був відомий як Савло. Його постать важлива тому, що він заснував низку нових громад у Малій Азії, Македонії, Греції та інших країнах, а також написав серію послань, які становлять приблизно чверть Нового Завіту. Павло народився на початку нашої ери в Тарсі, головному місті Кілікії на південному сході Малої Азії (сучасна Туреччина) – великому освітньому центрі, який поступався лише Атенам та Олександрії. Сучасником Павла в Тарсі був стоїчний філософ Нестор − наставник Тиберія та глава впливової школи. Батько Павла був фарисеєм (Ді 23:6), але Павло народився ще й римським громадянином (Ді 22:28). Більшу частину своєї юності він провів не в Тарсі, а в Єрусалимі біля знаменитого єврейського наставника Гамалиїла (Ді 22:3). Павло здобув освіту не тільки в галузі Старого Завіту, а й раввіністичної інтерпретації. На противагу поміркованому Гамалиїлові (Ді 5:34–39), Павлова ревність до батьківських передань викликала в нього вороже ставлення до учнів Ісуса Христа. У християнській історії Павло вперше з’являється як гонитель Церкви (Ді 7:58), фанатичний інквізитор, переконаний у тому, що, жорстоко викорінюючи нову секту, він служить Богові (Ді 22:3; 26:9).

Навернення Павла − один із найважливіших моментів ранньохристиянської історії. У Ді 9:3–19 Лука описує історичний аспект цієї події. Далі в Ді 22:6–16 викладено розповідь самого Павла, яка є захистом на суді перед юдеями. Апостол підкреслює роль Ананії, «чоловіка побожного за Законом, доброї слави в усіх місцевих юдеїв» (Ді 22:12). У Ді 26:12–18 є ще одна розповідь Павла про захист перед Aгрипою, у якій не згадується про Ананію та оминаються деякі інші деталі. Такі розходження цілком природні, адже вони засвідчують достовірність оповідання.

Meditatio (розважання)

«Савле, брате! Господь послав мене, Ісус, що з’явився тобі в дорозі, якою ти йшов, щоб ти прозрів знову і сповнився Святим Духом». Після зустрічі з Ісусом Павло назавжди піде вслід за Ним. Розповіді самого апостола та розповідь Луки – це спроби передати людською мовою досвід, який неможливо висловити звичайними категоріями. Згодом Павло неодноразово говорив, що його навернення відбулося лише завдяки силі й милості Божій, які зробили з нього протилежність того, ким він був (1 Кор 9:17; 15:10; Гал 1:15 і т. д.). Він був переконаний, що бачив Воскреслого Ісуса, тому має всі повноваження бути апостолом (1 Кор 9:1; 15:8; пор. Ді 1:22).

Досвід навернення Павла мав як об’єктивний, так і суб’єктивний аспекти. Об’єктивний полягав у тому, що Ісус видимо з’явився і словесно відкрив свою волю Павлові, і це стало основою для наступного суб’єктивного знання. Зміна на суб’єктивному рівні відбулася не відразу. Тут не було жодної «магії»: Павло потребував три дні молитви, щоб завершилося його навернення. Пізніше він часто підкреслював непередбаченість об’єктивного одкровення, його зумовленість дією Божої сили.

Старий Завіт сформував у Павла низку базових богословських понять: монотеїзм; віра в те, що спасіння полягає у праведності перед Богом; ідея жертви за гріхи; навчання про прийдешній Суд, тілесне воскресіння й месіанське царство. Якою ж була нова віра? Що заволоділо розумом і серцем колишнього гонителя? Павло увірував, що Ісус із Назарета − живий. Розп’ятий Месія більше не мертвий, Він є живим Господом і Владикою. Під час навернення по дорозі до Дамаска Павло усвідомив це з такою силою, що ця віра не полишала його ніколи. Усі його послання пронизані впевненістю в живій присутності Воскреслого Христа Владики. Стрижневу роль у своєму покликанні апостол відводив Божій благодаті. Дотриманням Закону Мойсея Павло не тільки не здобув статусу перед Богом, але й упав у тяжкий гріх – переслідував учнів Ісуса. Жодних заслуг: не Павло вибрав Бога, а Бог сам його вибрав; Бог не покарав його за ворожнечу проти Христа, а помилував, і тому він жив цією милістю й ділився нею з іншими до останнього віддиху свого життя.

Oratio (молитва)

«Велике-бо до нас Його милосердя, і вірність Господа повіки. Алилуя!» (Пс 117:2).

Contemplatio (споглядання)

Зустріч із Христом надалі зумовила все життя Павла. З гонителя Церкви він став великим апостолом народів. Коли і як я особисто зустрівся з Ісусом? Як ця зустріч позначилася на моєму житті? Як відтоді моє життя впливає на інших людей?

---

[1] Коментар до тексту та розважання основані на B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 222–225