Третій тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Життя в Ісусі Христі (Рим 7:14–8:2)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Адже знаємо, що Закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх. 15. Бо що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю. 16. Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюсь із Законом, що він добрий. 17. Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені. 18. Знаю-бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання-бо добро творити є в мені, а добро виконати − то ні, 19. бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. 20. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені. 21. Отож знаходжу (такий) закон, що коли я хочу робити добро, зло мені накидається; 22. мені-бо милий, за внутрішньою людиною, Закон Божий, 23. але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума й підневолює мене законові гріха, що в моїх членах. 24. Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти? 25. Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, то я сам служу умом Законові Божому, а тілом – законові гріха. 8:1. Нема, отже, тепер ніякого засуду для тих, що в Христі Ісусі. 2. Бо закон духа, (що дає) життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерти».

Коментар до тексту

У Рим 7 апостол Павло, послуговуючись популярним на той час стилем діатриби (форма дискусії з уявним опонентом), пояснює природу Божого Закону. Святий Павло каже, що євреї отримали Закон для того, щоб усвідомити, що таке гріх і як далеко люди відійшли від життя, гідного людини. Проте саме знання Закону – Божих доріг життя – не дає сили ними ходити. Знати Закон не означає мати силу його виконувати. У книзі Второзаконня 27–28 Мойсей пояснює, що дотримання Закону / Божих заповідей приносить благословення, а невиконання Закону є прокляттям – дорогою смерті, адже ця дорога не відповідає Божому задумові стосовно людини. Тому в Рим 6 Павло деталізує, що через Свої спасительні Смерть та Воскресіння Ісус визволив людство від гріха, а в Рим 7 доводить, що завдяки спасительним Божим діянням усі люди звільнені від «прокляття Закону», тобто наслідків його невиконання. Павло каже, що через дар Закону ми лише більше усвідомлюємо свої гріхи та пристрасті, трагедію творіння, наднищеного гріхопадінням, але саме знання Закону не дає нам сили ним жити. Через цю напругу, яка виникає в людині через знання Закону та бажання життя згідно з Божими заповідями й реальністю, коли людина живе інстинктами впалої через гріх людської природи, апостол називає себе нещасною людиною, але водночас дякує Ісусові Христові, Який дарує людині визволення і Своєю благодаттю уможливлює життя, вільне від гріха і його найстрашнішого наслідку – смерти.

Meditatio (розважання)

«Мені-бо милий, за внутрішньою людиною, Закон Божий, 23. але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума й підневолює мене законові гріха, що в моїх членах». Людина створена Богом для щастя, тому й тягнеться, інколи навіть неусвідомлено, до чогось чистого, глибокого, прекрасного, справжнього, святого, Божого. Це в людині закладено Богом.

Проте, як каже св. Павло: «Усі-бо згрішили й позбавлені слави Божої» (Рим 3:23). Через гріх – відхід від Бога, що означає відхід від справжнього життя, − людина втратила зв’язок з вічним і прекрасним. Відхід від Бога – це відхід від Божої слави, утрата Світла та сили Божого життя. Усе, що сталося потім, можна назвати існуванням, животінням чи виживанням, але аж ніяк не життям. Та в серці людини далі продовжує жевріти туга за справжнім життям, душа ниє болем і шукає того, задля чого вона була створена. З іншого боку, наднищена гріхом людська природа дається взнаки, і тому інстинкти та пристрасті частіше перемагають світлі бажання й чисті пориви. Саме через це Павло називає себе, маючи на увазі всіх людей, нещасним.

Павло дуже реалістично й відверто описує стан людства, щоб показати, що з приходом Христа він не є нашою остаточною долею. Ісус Христос через Свої Страсті та Воскресіння звільнив нас від гріха – наших пристрастей і трагедії нашого існування. Страсті Божого Сина загоюють рани, які нам завдають наші пристрасті, а Його Воскресіння відкриває перед нами повноту життя у справжній свободі, гідності та славі Божих дітей. У Христі наше існування знову переходить у життя, яке має вічний вимір.

Oratio (молитва)

«Дай мені розум, і я берегтиму Закон Твій, зберігатиму його всім серцем. 35. Настав мене на стежку велінь Твоїх, у ній-бо моя втіха» (Пс 119:34–35).

Contemplatio (споглядання)

Бог дарував людині життя для того, щоб вона була щаслива. Через нашу недовіру та сваволю ми втратили це життя, і тоді Господь через народ Ізраїлю дав людству Свій Закон – Своє Слово, світло для наших доріг (Пс 119:25), щоб нагадати нам, для якого життя ми створені. Святий Павло каже, що Закон виконував тимчасову роль: «Раніш, ніж прийшла віра, ми були замкнені під охороною Закону, очікуючи віри, що мала відкритися, 24. так що Закон був нашим вихователем аж до Христа, щоб вірою ми оправдалися. 25. А як прийшла віра, ми вже не під вихователем. 26. Бо всі ви − сини Божі через віру в Христа Ісуса» (Гал 3:23–26). Саме Христос звільняє нас від гріха і прокляття Закону й дарує благодать нового життя. Щоб прийняти цю благодать, нам потрібно відповісти вірою, яка виявляється через навернення, а воно полягає в тому, що відтепер тільки Ісус є Господом нашого життя, і тільки Йому ми цілковито довіряємо. А коли Ісус є Господом нашого життя, тоді вже Його Дух провадить нами, і ми живемо в гармонії з Богом.