Lectio (читання)
«Тими ж днями, коли учнів ставало дедалі більше, зчинилось нарікання гелленістів на євреїв, що вдів їхніх занедбано в щоденній службі. 2. Тоді дванадцятеро прикликали громаду учнів і сказали: “Не личить нам лишити Cлово Боже і при столах служити. 3. Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби; 4. самі ж ми будемо пильно перебувати в молитві та служінні Cлова”. 5. Уподобалось це слово всій громаді, і вибрали Стефана, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, 6. і поставили їх перед апостолами й, помолившись, поклали на них руки. 7. І росло Cлово Боже та множилось число учнів у Єрусалимі вельми, і велика сила священників були слухняні вірі».
Коментар до тексту[1]
Завдяки проголошенню Слова та дії Святого Духа Церква постійно зростала кількісно. Однак ріст Церкви вимагав також дозрівання її членів: різні люди, які виросли в різних культурах та середовищах, мали навчитися співжити між собою. Євреї, які виховувалися в іншій культурі діаспори й розмовляли грецькою мовою, мали навчитися знаходити спільну мову з тими євреями, які жили в Ізраїлі і спілкувалися арамейською або єврейською, тому що тепер представники обох груп стали християнами. Іншим викликом для зростаючої християнської спільноти стала потреба нагального соціального служіння. На стародавньому Близькому Сході жінки, які овдовіли, переважно залишалися без засобів для існування, тому Церква мусіла взяти їх під свою опіку. Позаяк головним завданням апостолів було проголошення Божого Слова, то для соціального служіння Церква руками апостолів поставила особливих мужів, які передусім мали допомагати потребуючим. Для того, щоб зберігати святість спільноти й забезпечити безсторонність та справедливість у розподілі благ, ці особи мали бути людьми доброї слави й посідати Духа мудрості. Поставлення на служіння (висвячення) відбувалося через покладання рук – у Старому Завіті так висвячували левітів (Числ 8:10), так само Мойсей, за Божим велінням, передав владу Ісусові Навинові (Числ 27:18–23). Християни перейняли цей обряд і, за прикладом Христа (Лк 4:40), послуговувалися ним для зцілення (Ді 9:12, 17; 28:8), благословення (Ді 13:3) або передавання Святого Духа після хрещення (Ді 8:17; 19:6). У цій розповіді Діянь апостолів Лука фактично лаконічно говорить про дияконські свячення (пор. 1 Тим 4:14; 5:22; 2 Тим 4:22).
Meditatio (розважання)
«Нагледіть собі, отже, з-поміж вас, брати, сімох мужів доброї слави, повних Духа та мудрости, а ми їх поставимо для цієї служби; 4. самі ж ми будемо пильно перебувати в молитві і служінні Cлова». Цікаво, що Лука ні в цьому уривку, ні в Діяннях апостолів не називає цих мужів дияконами, а вже апостол Павло часто вживає це означення (Рим 13:4; 15:8; 16:1; 1 Кор 3:5; 2 Кор 3:6; 6:4; 11:15, 23; Гал 2:17; Еф 3:7; 6:21; Флп 1:1; Кол 1:7, 23, 25; 4:7; 1 Тим 3:8, 12; 4:6). Слід відзначити, що диякони здійснювали не тільки соціальне служіння, а й проголошували Добру Новину, як це можна побачити на прикладі Стефана (Ді 6:8–7:60) та Филипа (Ді 8).
Проте найважливішим був той факт, що диякони виконували різноманітні служіння завдяки тому, що були сповнені Святого Духа. Саме Він через апостолів та дияконів робив найпотрібнішу роботу в Церкві. Ось тому трохи пізніше св. Павло писав до християн у Римі: «Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить» (Рим 8:9). Також в інших своїх посланнях апостол закликав: «Духа не гасіте» (1 Сол 5:19); «І не засмучуйте Святого Духа Божого, що Ним ви назнаменовані на день відкуплення» (Еф 4:30); «Сповнюйтеся Духом» (Еф 5:18).
Центром служіння апостолів було проголошення Слова Божого. Це було б неможливо, якби вони не сповнилися Святим Духом у день П’ятдесятниці (Ді 2:4). На прохання апостолів, первісна Церква відразу представила сімох мужів, повних Святого Духа. Це була друга офіційна група «семи осіб» після «дванадцяти апостолів». Їх вистачило для того, щоб Господь через них задовільнив найважливіші потреби першої спільноти християн, а Церква могла нормально розвиватися.
Oratio (молитва)
«Навчи мене творити Твою волю, бо Ти Бог мій. Хай Дух Твій добрий мене веде по землі рівній» (Пс 143:10).
Contemplatio (споглядання)
Упродовж століть у Церкві постійно зростало число вірних, унаслідок чого щораз більше людей ставали причасниками нового життя в Бозі. Усе це відбувалося й відбувається завдяки діянню Святого Духа в серцях людей, які були відкритими на Бога. Та велика кількість тих, які сьогодні вважають себе християнами, не має впроваджувати нас у стан якоїсь ейфорії чи самовпевненості, адже на порядку денному завжди стоїть одне вкрай важливе запитання: чи можемо сьогодні з певністю сказати, що в кожній нашій християнській громаді є бодай сім мужів, повних Святого Духа?
[1] Деякі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на The Navarre Bible. The Acts of the Apostles. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 59–62.
Щиро дякую, отче!!!