Третя неділя після П’ятдесятниці. Божа любов (Рим 5:1–10)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Оправдані ж вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, 2. через Якого ми вірою одержали доступ до тієї ласки, що в ній стоїмо і хвалимося надією на славу Божу. 3. Та й не тільки це, але ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, 4. терпеливість – досвід, а досвід – надію. 5. Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний. 6. Христос бо тоді, як ми були ще безсилі, у свою пору помер за безбожних. 7. Воно навряд чи хто за праведника вмирає, бо за доброго, може, хтось і відважився б умерти. 8. Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. 9. Отож, тим більш тепер, оправдані Його Кров’ю, ми спасемося Ним від гніву. 10. Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося Його життям».

Коментар до тексту[1]

Пояснивши в Рим 1–4, що людина сама не може оправдатися перед Богом, у Рим 5 апостол Павло деталізує, у який спосіб відбулося наше оправдання й водночас примирення з Богом. Божа любов, яка найповнішою мірою виявилася у смерті на хресті Його Сина Ісуса Христа − це гарантія того, що ті, які відповіли Богові вірою на дар спасіння в Його Сині, оправдані та примирені з Богом. Щобільше, усі оправдані через віру успадкують Божественну Славу, яка у Старому Завіті перебувала у Храмі, а також людську славу (пор. Пс 8:5), яка згідно з навчанням у Рим 8 полягає в тому, що всі чоловіки і жінки розділять разом із Христом / Месією панування над творінням. Через оправдання вірою у Христі людина зможе повною мірою реалізувати своє покликання як образ Божий у цьому світі – репрезентувати мудре та справедливе правління Бога у світі.

Meditatio (розважання)

«Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками». Цей вірш − один з моїх найулюбленіших з усього Писання. Тут дуже сконденсовано й водночас промовисто зображено природу Божої любови, яка перевершує будь-яке людське розуміння, а передусім нашу здатність любити. З іншого боку, вдумливі та уважні роздуми над цим текстом вказують на те, що ми в глибині наших сердець прагнемо такої любови, ми б хотіли бачити й досвідчувати вражаючу, чисту, глибоку, щиру, самовіддану, усеперевершуючу любов. Після цієї планки, яку встановив Бог, усяка людська любов є тільки непевною спробою, кроком у довгій дорозі до справжньої любови, явленої в Ісусі Христі.

У Пісні пісень є слова: «Поклади мене печаттю на твоїм серці, печаттю на твою руку; любов-бо, як смерть, сильна; ревнощі люті, немов пекло. Стріли її – вогненні стріли, правдиве полум’я Господнє» (8:6). Цей текст доволі складний. Передусім під словами «любов-бо, як смерть, сильна» мається на увазі, що любов і смерть є силами, яким людина не може протистояти, і тому так само, як не можна уникнути смерті, жінка не може ігнорувати чи уникати тієї любови, яку вона відчуває до свого возлюбленого. Ревнощі позитивно вказують на бажання ексклюзивності: як Господь – «Бог ревнивий» − бажає вірності Свого народу (Вих 20:5), так і жінка потребує вірності свого возлюбленого. Вислів «полум’я Господнє» − переклад єврейського іменника «שַׁלְהֶבֶתְיָה / shalhevethyah», який складається зі слова «שַׁלְהֶבֶת / shalhevet» (полум’я) і суфікса «יָה» (yah), що може бути скороченою формою Божественного імені «יהוה / Jahweh». Якщо така інтерпретація правильна, тоді цей вислів − єдина згадка про Бога у всій книзі Пісні пісень[2].

Отже, Бог любить нас дуже сильною, неймовірною любов’ю і бажає тільки одного: щоб ми не ухилялися від цієї любови, дозволили себе любити й навчилися відповідати на цю любов. Бо саме в цьому криється суть усього нашого життя. Наші невдячність і гріх не можуть зупинити Божої любови, бо Його любов вічна й сильніша за гріх, який веде до тління і смерті. У Божій любові ми зцілюємося від ворожнечі до Бога та ближніх, загоюємо рани гріха й потрохи вчимося жити нормальним життям.

Oratio (молитва)

«Господь відкриває сліпим очі, Господь випростовує похилих, Господь праведників любить» (Пс 146:8).

Contemplatio (споглядання)

У Першому посланні до Коринтян св. Павло дуже гарно пояснює, чим є справжня любов: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, 5. не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6. не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; 7. усе зносить, в усе вірить, усього надіється, усе перетерпить. 8. Любов ніколи не переминає» (1 Кор 13:4–8). Ця модель Божої любови є чудовим дороговказом до справжньої свободи та щастя кожної людини.

---

[1] Деякі думки в коментарі до тексту основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 5:1–10; Song 8:6.

[2] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Song 8:6.