Світлий вівторок. Писання, Євхаристійний Хліб та горіння сердець (Лк 24:12−35)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«У той час Петро встав, побіг до гробу і, нахилившись, побачив лиш пов’язки; і вернувся назад додому, дивуючися тому, що сталося. 13. Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, що звалось Емаус, шістдесят стадій від Єрусалима, 14. і розмовляли між собою про те, що сталось. 15. Як вони розмовляли та сперечалися між собою, Ісус наблизився й ішов разом з ними, 16. але очі їм заступило і вони Його не пізнали. 17. Він їх спитав: “Що то за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою, повні смутку?” 18. Озвавсь тоді один з них, на ім’я Клеопа, і Йому каже: “Ти один, що мешкаєш у Єрусалимі, і не знаєш, що цими днями в ньому сталося?” 19. І Він спитав їх: “Що?” Вони Йому сказали: “Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророк, могутній ділом та словом перед Богом і всім народом, 20. та як наші первосвященники і князі видали Його на засуд смертний і розп’яли. 21. А ми сподівались, що Він Той, Хто має визволити Ізраїля. До того ж усього, ось третій день сьогодні, як це сталось. 22. Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробу, 23. та, не найшовши Його тіла, вернулись і нам оповіли, що бачили ангелів, які їм з’явились і сказали, що Він живий. 24. Деякі ж із наших пішли до гробу й найшли так, як жінки сказали; але Його вони не бачили”. 25. Тоді Він до них промовив: “О нерозумні й заскорузлі серцем, щоб повірити всьому, що пророки були сповістили! 26. Хіба не треба було Христові таке страждати і так увійти у Свою славу?” 27. І почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він вияснював їм те, що в усім Писанні стояло про Нього. 28. Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі. 29. Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже вечоріє, і день уже похилився”. Він увійшов, щоб зостатись. 30. І от як Він був за столом з ними, взяв Хліб, благословив і, розламавши Його, дав їм. 31. Тоді відкрилися в них очі, і вони Його пізнали. Та Він зник від них. 32. І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли Він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?” 33. І негайно вони рушили й вернулися в Єрусалим, де найшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними, 34. які їм сказали: “Христос справді воскрес і з’явився Симонові”. 35. І вони розповіли те, що сталося в дорозі, і як вони Його пізнали при ламанні Хліба».

Коментар до тексту

Порожній гріб і зустріч із Воскреслим − це два дуже важливі акценти у євангельських розповідях про Воскресіння Ісуса Христа. Здивування Петра, який бачить порожній гріб, випереджує радісний досвід багатьох інших учнів Ісуса, які зустрілися з Ним після Його Воскресіння. Лука в Діяннях апостолів пише, що «Він показував їм Себе також у численних доказах живим після Своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство» (Ді 1:3). Апостол Павло каже, що одного разу Воскреслий Христос з’явився більше ніж п’ятистам братам, зібраним разом (1 Кор 15:6). До кола багатьох наочних свідків Христового Воскресіння належать і двоє учнів, яким Ісус явився, коли вони йшли з Єрусалима до Емауса (відстань близько 11 км). Ідучи з Христом, учні не впізнавали Його, допоки Він не почав пояснювати їм усе, що Старий Завіт говорив про предвічний Божий задум відкуплення усього творіння через Страсті та Воскресіння Христа (страждання і слава), і не переломив з ними Хліб, тобто Євхаристію.

Meditatio (розважання)

«І почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він вияснював їм те, що в усім Писанні стояло про Нього». Христос пояснює учням, що увесь Старий Завіт говорить про Нього. Те, що ми називаємо Старим Завітом, євреї називають ТАНАХ-ом (акронім від Тора, Невиїм, Кетувім). Закон Мойсея, тобто 5 перших книг Біблії, − це Тора. Невиїм (Пророки) у єврейському каноні включають усі книги від Ісуса Навина до Другої книги Царів та усі пророчі книги від Ісаї до Малахії, крім Плачу Єремії та книги пророка Даниїла. Ці дві останні книги разом з книгами, які ми називаємо поетичними (або Літературою Мудрості), тобто Йова, Псалми і т. д., у єврейському каноні мають назву Кетувім (Писання).

Хоча в часи Ісуса цей канон (порядок книг) ще формувався, в цілому це було Писання – Слово Боже, яке Ісус як людина читав і над яким роздумував. Саме ці тексти, за словами нашого Господа, говорять про Нього. Вони пояснюють, як в Історії спасіння Бог готував прихід Свого Єдинородного Сина, щоб розв’язати проблему гріха і смерті. Уже ці тексти Старого Завіту провіщають нам про Христові Страсті і Воскресіння. Саме тому в богослужіннях Страсного тижня, головно Великої суботи, ми читаємо так багато старозавітних писань. Зрозуміти усю атмосферу й урочисті акорди Нового Завіту неможливо без знання усієї передісторії, без того, щоб ми читали її від початку. І тому у Великому пості Східна Церква читає історію про початки людства та перші кроки Бога в нашій історії. Західна Церква після чудової літургійної реформи відразу після ІІ-го Ватиканського Собору читає старозавітні тексти під час кожної Літургії (Меси).

Щоб наше серце горіло, його треба схилити над Словом. Не тим чи іншим маленьким текстом, який вряди-годи потрапляє нам на очі. Важливо знаходити час, щоб схилятися над Писанням і Старого, і Нового Завітів. Потрібно годинами вчитуватися у цей грандіозний метанаратив, який розповідає нам правду про те, як Бог уприсутнюється в нашій історії, а вкінці являє Себе у Своєму Сині. Ми ніколи не зрозуміємо справжнього сенсу Євхаристії – цього найвищого Божого Дару Самого Себе, якщо не будемо вчитуватися і роздумувати над тим, що передувало подіям Тайної Вечері, Страстей та Воскресіння Ісуса, та задля чого це все і до чого воно спрямоване.

Oratio (молитва)

«Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував».

Contemplatio (споглядання)

У 2003 році у видавництві «Кайрос» вийшов український переклад книжки Романа Брандштеттера «Біблійне коло». Це унікальне особисте свідчення поляка єврейського походження про те, як уважне та вдумливе читання Старого Завіту (ТАНАХ-у) привело його до рішення прийняти Ісуса Христа – стати християнином. Він відчув, що Старий Завіт без Христа неповний, бо саме у Ньому є відповідь на усі старозавітні сподівання. На самому початку автор з великою теплотою та вдячністю згадує заповіт свого дідуся, який він залишив йому за декілька днів до своєї смерті: «Читатимеш Біблію безустанно, – сказав він мені. – Любитимеш її більше, ніж батьків… більше, ніж мене… Ніколи з нею не розлучатимешся… А коли постарієш, дійдеш переконання, що всі книжки, прочитані тобою в житті, − це тільки бездарні коментарі до цієї єдиної Книги…»[1].

---

[1] Р. Брандштеттер. Біблійне коло (пер. з пол.). Київ, Кайрос 2003, С. 18.