Світла субота. Уміти розпізнати своє покликання (Йо 3:22−33)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Після того вирушив Ісус із Cвоїми учнями у край Юдейський і перебував там із ними і хрестив. 23. А й Йоан хрестив – в Еноні біля Салиму, бо там води було багато, тож приходили туди і хрестилися. 24. Ще бо Йоана не посаджено у в’язницю. 25. Отож знялася суперечка між Йоановими учнями та одним юдеєм про очищення. 26. Прийшли вони до Йоана та й кажуть йому: “Учителю, Отой, що був із тобою по той бік Йордану і що про Нього свідчив ти, он Він хрестить, та й усі до Нього йдуть”. 27. Йоан же у відповідь промовив: “Не може людина щось приймати, коли не дано воно їй із неба. 28. Самі ж свідчите мені, що я казав: Не Христос я, лише послано мене поперед Нього. 29. У кого молода, той і молодий. Дружба ж молодого, що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє. Отака й моя радість, що оце сповнилося! 30. Йому треба рости, мені ж маліти. 31. Хто з висоти приходить, Той – над усіма. Хто із землі − той земний, той і говорить по-земному. А Хто з неба приходить – над усіма Той. 32. Що бачив і що чув, про те Він свідчить, та свідоцтва Його ніхто не бере до уваги. 33. Хто прийняв Його свідоцтво, той ствердив, що Бог правдивий”».

Коментар до тексту

Текст Йо 3:22−36 «містить заключне свідчення Йоана Хрестителя про Ісуса. Воно складається з двох частин: Йоанове розуміння своєї місії особисто свідчити про Ісуса (вв. 22−30) та його останній заклик до народу сприйняти Ісусове звернення і вчення, викладене в розмові з Никодимом (вв. 31−36). Люди, взявши до уваги слова Йоана про те, що він не є Месією і що саме Ісус – Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи цього світу, залишають його та просять Ісуса охрестити їх, мабуть уважаючи, що якщо приймуть хрещення від Нього, то очищення від гріхів виявиться «кращим», ніж від Йоана Хрестителя (пор. в. 25). Найвідданіші учні Хрестителя навіть намагалися переконати його в тому, що Ісус переманює його послідовників (в. 26).

Йоан Хреститель використовує цю ситуацію, аби ще раз проголосити, що він не є Месією, і з радістю сповіщає, що Ісус як наречений нарешті прийшов по Свою наречену. Ці художні образи особливо підкреслено у фрагменті, який описує весільний бенкет у Йо 2:1−11. Ісус має вивищитися, а Йоанова роль має зменшитися, оскільки він уважає, що виконав свою місію.

Друга частина свідчення (вв. 31−36) – це заклик до народу послухати і сприйняти те, що говорить Ісус, зокрема в розмові з Никодимом (пор. Йо 3:31−32 та 3:11−13). Це заключне свідчення особливо підкреслює унікальні стосунки Ісуса з Отцем як Того, Кого Бог любить, Кому довірив усе і в Якому в усій повноті перебуває Дух, про що нам пригадує Йо 1:32. Йоан Хреститель насправді єдиний, кому відкрито Боже свідчення про Ісуса, і він до кінця свого життя його поширював. Це останній епізод у Євангелії з участю Йоана Хрестителя, проте його свідчення продовжує жити (пор. Йо 5:33; 10:41)»[1].

Meditatio (розважання)

«Отака й моя радість, що оце сповнилося! 30. Йому треба рости, мені ж маліти». Йоан мав глибокий внутрішній досвід Бога. Цей досвід допомагав йому виконувати Божу волю, реалізовувати Божий задум. Його життям керував Святий Дух, а не людські прагнення та амбіції. Властиво, він дозволяв Святому Духові направляти вітрило свого життя і тому знав, коли і що саме потрібно натхненно проголошувати, коли потрібно розставляти чіткі акценти, а коли мовчати і відійти у «тінь».

Йоан радів тим, що він робив і внутрішньо переживав. Господній Хреститель не мав гіркоти чи людського жалю. Він не опускався до рівня людських пристрастей, і тому навіть обурливі зауваження його учнів не збивали його з основної дороги життя. Йоан усвідомлював цінність бути «другим номером». Він не полишив місії, яку йому доручив Бог, заради місії, яку йому нашіптувало еґо. Говорячи сучасною мовою, Йоан умів працювати в команді. Саме тому його місія була сповнена, і Бог не мусів шукати іншого Предтечу.

Насправді, щоби бути щасливим у житті, не потрібно дуже багато. Важливо просто усвідомити, що Бог хоче від тебе, що повинен / повинна зробити саме ти. Бог бачить усю картину і має дуже чіткий план. Якщо ми дозволяємо Богові бути Богом, усвідомлюємо, що стоїть за визнанням, що тільки «Він є Господом мого життя!», тоді ми з радістю приймаємо від Нього завдання та виконуємо ту роль, яку Він доручає нам виконати. Якщо б усі християни шукали Божої волі та з радістю виконували її, тоді це приносило б грандіозні плоди…

Oratio (молитва)

«Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував».

Contemplatio (споглядання)

Свідчення Йоана Хрестителя і сьогодні продовжує спонукати нас до застанови, наскільки ефективно ми самі свідчимо про Ісуса. Як ми поводимося, коли інша особа краще за нас виконує своє служіння? Чи ми радіємо, що люди приходять до Христа завдяки такому служінню, чи не постає перед нами спокуса діяти так, як учні Йоана Хрестителя? Чи ми, врешті, розпізнали своє покликання і раді з того, що робимо в житті? Свідчити про Ісуса означає більше, ніж про Нього проповідувати. Найсильнішим свідченням про Христа є наше життя у Христі[2].

---

[1] Т. Окуре. Євангеліє від Йоана. (Міжнародний Біблійний Коментар. Т. 4: Євангелія та Діяння апостолів). Пер. з англ. Львів, Свічадо 2019. – С. 321−322.

[2] Там само. – С. 322.