Святого рівноапостольного великого князя Володимира (Гал 1:11–2:5)

Lectio (читання)

Звістую вам, брати, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою; 12. бо ж я її не прийняв, ані навчився від людини, лише через об’явлення Ісуса Христа. 13. Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її. 14. Я перевищував у юдействі багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15. Та коли Той, Хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав Своєю благодаттю, 16. зволив об’явити в мені Сина Свого, щоб я проповідував Його між поганами, то я негайно, ні з ким не радившись, 17. ані не подавшися в Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, пішов в Арабію, а потім знову повернувся в Дамаск. 18. По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу й перебув у нього п’ятнадцять день. 19. А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. 20. Те, що пишу вам, то ось перед Богом, що не обманюю. 21. Потім пішов у сторони сирійські та кілікійські; 22. на обличчя ж мене не знали Церкви Юдеї, що у Христі. 23. Вони лиш чули, що той, хто колись гонив нас, тепер проповідує ту віру, яку колись руйнував, 24. і прославляли заради мене Бога. 2:1. Згодом, по чотирнадцятьох роках, я знову пішов у Єрусалим з Варнавою, узявши із собою і Тита. 2. А пішов я туди за об’явленням і появив їм Євангелію, яку проповідую між поганами, особливо знатнішими, чи, бува, не дарма труджуся чи трудився. 3. А й Тит, що був зо мною, бувши греком, не був примушений до обрізання. 4. А щодо облудних братів влазнів, які крадькома пролізли, щоб підглядати нашу свободу, що її маємо в Ісусі Христі, щоб нас поневолити, 5. ми їхньому велінню не поступилися ні на хвилину, щоб правда Євангелії залишилася у вас.

Коментар до тексту

Цей уривок − частина т. зв. апології Павла (Гал 1–2), у якій він розповідає про своє навернення, а отже, корені та причини свого проголошення Євангелія Ісуса Христа. Саме в Гал 1:11–24 апостол переконливо доводить, що Євангеліє, яке він проповідує, не було ні його власним винаходом, ні чимось, що він отримав від Єрусалимської Церкви, але звісткою, яку він отримав через безпосереднє об’явлення Самого Ісуса Христа (1:11–12). Павло переповідає досвід свого навернення, описуючи, як у своєму попередньому житті він як ревний зелот переслідував Церкву. Однак потім Бог об’явив йому Свого Сина – дослівно «у мені» (ἐν ἐμοί / en emoi) – для того, щоб він міг проголошувати Ісуса між язичниками (1:13–16а). У відповідь на об’явлення Павло не почав шукати контактів та спілкування з Єрусалимською Церквою, але відразу вирушив до Аравії, імовірно, на гору Синай, як колись зробив пророк Ілля, коли його «ревність», як і Павлова, не цілком добре закінчилася, а потім, як і пророк, він повернувся до Дамаска (1:16б–17). У цьому короткому автобіографічному фрагменті Павло ретельно наводить уривки, які відлунюють до діяльності старозавітних пророків. Саме тому ті, які підозрювали його в нелояльності до ізраїльських традицій, могли побачити, як він свідомо і дбайливо проживав свою роль в межах того, що вважав біблійною розповіддю, яка триває. Далі Павло описує, як він нарешті вирушив до Єрусалима через три роки після свого навернення / покликання, щоб зустрітися з Кифою, тобто Петром. Та в Єрусалимі він бачив лише Якова, брата Господнього по плоті, і більше нікого (1:18–19). Павло наполегливо засвідчує, що говорить правду, мабуть, тому, що зловмисники в Галатії стверджували, що одразу після свого навернення він отримав послання й мандат від єрусалимських апостолів (1:20). Однак Павло наполягає, що його послання прийшло від Самого Ісуса, а Церква в Єрусалимі тільки дякувала Богові за його працю. Після цього, не затримуючись у Юдеї, Павло відправився, як сказано в Діяннях апостолів, до свого рідного Тарса в Кілікії. Відтак Варнава привів його до сирійської Антіохії, щоб допомогти управляти й навчати молоду Церкву (1:21–24; пор. Ді 9:23–30; 11:19–26)[1].

У Гал 2:1–5 Павло описує свою другу подорож до Єрусалима й викладає перед апостолами суть Благовісті, яку він проповідував язичникам, і що на початку так шокувало юдеохристиян, які помилково вважали, що перед наверненням до християнства всі язичники спочатку повинні прийняти юдаїзм.

Meditatio (розважання)

«Звістую вам, брати, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою; 12. бо ж я її не прийняв, ані навчився від людини, лише через об’явлення Ісуса Христа». Це твердження, яке Бог безпосередньо об’явився Павлові, він ще раз повторює в цьому уривку у в. 16: «(…) зволив об’явити в мені Сина Свого». Грецький вислів «ἐν ἐμοί / en emoi» (Гал 1:16) можна перекласти «у мені» або «через мене». Видається, що Ісус спочатку відкривається апостолові, а тоді через нього Бог відкриває Ісуса іншим.

Для апостола вкрай важливим був факт, що це було «відкриттям» Самого Христа, а не передача якоїсь інформації через когось ще. В інших місцях Нового Завіту дієслово «ἀποκαλύπτω / apokalyptō», яке тут вживає Павло, має есхатологічне значення (Рим 1:18; 2:5; 1 Кор 1:7; 2 Сол 1:7) – те, що мало стати явним в останній день для всього Ізраїля, перед часом було відкрите Павлові.

Апостол говорить про своє покликання тими самими словами, які окреслюють покликання пророків, та видіння, які, можливо, їх супроводжували (Іс 49:1–5; Єр 1:5).

Текст Гал 1:11–17 за змістом перегукується з ідеями, які Павло висловлює в 1 Кор 15:3–11: апостол підкреслює, що Ісус явився йому так само, як іншим апостолам, якби це було не так, то вони стояли б вище за нього: «А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явивсь і мені, 9. бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. 10. Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна, бо ж я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною. 11. Чи то я, отже, чи то вони – так ми проповідуємо, і так ви увірували» (1 Кор 15:8–11). Грецьке дієслово «ὤφθη / ōphthē» (походить від «ὁράω / horaō» – дослівно «бачити», «зʼявлятися», «ставати видимим») Павло вжив в особливій формі – пасивному стані третьої особи однини (т. зв. Passivum Divinum), що вказує на Бога як підмет дії, тобто все, що сталося, походить від Бога. Це було вражаюче одкровення Сина Божого, якого Павло відразу починає проповідувати в синагогах Дамаска. Син Божий – Месія Ізраїля (Ді 9:20; Рим 1:3–4).

Для Павла факт, що він бачив Розіп’ятого Месію живим, був настільки важливим, що він згадує про це ще й в іншому місці: «Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви у Господі є достовірним доказом мого апостольства» (1 Кор 9:1). Коли Павло стверджує, що бачив Ісуса, то має на увазі, що бачив Його фізично, реально, а не просто мав видіння. Тож у розумінні Павла апостолом є той, хто бачив Воскреслого, а доказом апостольства є плодотворність служіння[2].

Oratio (молитва)

«Я воспіваю моєму Богові нову пісню. Ти, Господи, великий, сильний! Ти – дивний силою, непереможний!» (Юд 16:13).

Contemplatio (споглядання)

Цей чудовий текст авторства Павла читаємо в день, коли літургійно згадуємо святого рівноапостольного великого князя Володимира. Подібно до Павла Володимир пережив глибоке навернення, що позначилося на прийнятті християнства цілою державою, яка сьогодні відома як Україна. Ми не маємо свідчень про те, що Володимир бачив Христа, але маємо безліч свідчень, як особиста зустріч князя з Христом радикально вплинула на його свідомість, поведінку й життєвий шлях. Отже, украй важливими є наші особисті стосунки з Христом, бо від них залежить якість нашого духовного життя та його плоди або ж їхню відсутність.

[1] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK. P. 405.

[2] Детальніше про те, коли Павло бачив Ісуса, див.: N. T. Wright. The Resurrection of the Son of God (Christian Origins and the Question of God. Vol 3). Society for Promoting Christian Knowledge, 2003. P. 375−398.