Lectio (читання)
«Бо кого Господь любить, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає». 7. На вашу науку ви терпите. Бог поводиться з вами, як із синами. Хіба є такий син, що його батько не карає? 8. Коли ж вас виховано без картання, якого всі зазнають, то ви незаконно вроджені, а не сини. 9. А втім, коли ми мали батьків тілесних як виховників і їх поважали, то чи ж не багато більше маємо коритися Отцеві духів, і будемо жити? 10. Ті-бо на короткий час, як знали, нас карали, Він же – нам на користь, щоб нас зробити учасниками святости Cвоєї.
Коментар до тексту
Представивши у Євр 11 різних людей віри зі Старого Завіту, апостол запрошує наслідувати їхню поставу, а передусім вдивлятися «пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, Який замість радости, що перед Ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і Який возсів праворуч Божого престолу» (Євр 12:2). Павло заохочує вихідців із юдаїзму, які прийняли християнство, але під тиском переслідувань знову захотіли повернутися до старої релігії, думати «про Того, Хто витерпів від грішників таке велике проти Себе противенство, щоб ви, ізнемігшись, не впали духом. 4. Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха. 5. І ви забули попередження, що вам, як синам, говорить: “Мій сину, не легковаж Господнім каранням і не падай духом, коли Він тебе картає, 6. бо кого Господь любить, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає”» (Євр 12:3–6). У Євр 12:5–6 Павло наводить слова з книги Приповідок (3:11–12), і саме другою частиною цієї старозавітної цитати починається текст сьогоднішнього читання, у якому наголошується, що Господь через терпіння, які зносять послідовники Ісуса, духовно гартує та водночас виявляє батьківське піклування про вічне добро Своїх дітей.
Meditatio (розважання)
«Ті-бо на короткий час, як знали, нас карали, Він же – нам на користь, щоб нас зробити учасниками святости Cвоєї». Ці слова торкаються теми незрозумілих Божих доріг та сенсу наших терпінь. Павло послуговується прикладом родинного виховання, бо він сам та його адресати знали, що згідно з римським правом батько мав майже абсолютну владу над своїми дітьми, а отже, вважався остаточним суддею у справах їхнього виховання[1]. Задля справедливости мусимо сказати, що люди часто думають, що вибирають найкращі методи виховання, але з досвіду можемо ствердити, що це не завжди так, бо люди часто мають певні слабкості й інколи не можуть вийти поза власні обмеження. Однак Павло говорить про те, що батьки переважно готують дитину до життя в цьому світі, а Бог готує нас до вічности. Його задуми незрівнянно більші й природно перевершують межі нашого сприйняття чи розуміння, про що читаємо в Ісаї: «Думки-бо Мої – не ваші думки, і дороги ваші – не Мої дороги, – слово Господнє. 9. Бо так, як небо вище від землі, так Мої дороги вищі від доріг ваших і думки Мої вищі від думок ваших» (Іс 55:8–9).
Тут фактично ставкою виступає наше вічне життя, а цього ми найчастіше не розуміємо, що, зрештою, також цілком природно: «Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор 2:9). З огляду на те, що ми посідаємо наднищену гріхом людську природу і внаслідок цього досвідчуємо різні терпіння, наше духовне бачення стає притуплене, а в окремих випадках майже відсутнє. Проте Бог дивиться на людину цілком інакше, ніж людина дивиться сама на себе. Він ні на мить не забуває, що ми створені на Його образ і подобу та призначені розділити з Ним Його життя. До перших учнів Ісуса, які переживали страшні переслідування, апостол Петро писав: «Ви ж – рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали Того, Хто вас покликав з темряви у дивне Своє світло» (1 Пт 2:9).
Християнам у Римі, які не могли зрозуміти, чому Ізраїль відкинув свого Месію, апостол Павло пригадував, що «дари Божі й покликання незмінні» (Рим 11:29). Бог не відмовляється від Своїх задумів через те, що людина їх не сприймає, і лише Господь знає, що для нас найкраще. Тому Павло стверджує: «Що ж бо, коли деякі не повірили? Хіба ж їхня невірність знищить вірність Божу?» (Рим 3:3). Для того, щоб ми могли жити Божим життям, відбувається уся Історія спасіння. Вона наповнена дивовижними Божими діяннями з однією метою – щоб ми жили справжнім життям, задля якого ми сотворені (пор. Йо 10:10). Для осягнення цієї мети ми терпимо не самі (дуже загально можна сказати, що через гріх у світі існує терпіння, і воно зачіпає всіх). Бог розділяє з нами цю важку дорогу. Апостол Павло каже: «Він власного Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як же разом із Ним не подарує нам усього?» (Рим 8:32).
Oratio (молитва)
«Вкажи мені, о Господи, Твої дороги, навчи мене, де Твої стежки» (Пс 25:4).
Contemplatio (споглядання)
Коли ми живемо християнським життям, то не звільняємося від терпінь, але отримуємо силу їх долати і з вірою йти звивистими стежками життя. Читання Божого Слова відкриває нам мудрість Божих задумів, так би мовити, на стратегічному рівні. Ми приймаємо Євхаристію й перебуваємо в молитві для того, щоб могти зреалізувати Божу тактику – часом складну й незрозумілу для світу, але важливу в контексті великої Божої стратегії нашого спасіння. Апостол Петро стверджує: «Бо Його Божа сила дала нам усе до життя та побожности завдяки спізнанню Того, Хто нас покликав Своєю славою та силою! 4. Завдяки їм нам були даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю розповсюдилось у світі. 5. І тому саме докладіть усі ваші старання і зрощуйте у вашій вірі чесноту, а в чесноті − пізнання, 6. у пізнанні – стриманість, у стриманості − терпеливість, у терпеливості − побожність, 7. у побожності − братолюбство, у братолюбстві − загальну любов. 8. Бо якщо це буде у вас, і буде у вас його багато, то воно не залишить вас без діла й без плоду для глибшого пізнання Господа нашого Ісуса Христа» (2 Пт 1:3–8).
[1] P. Ellingworth, E. A. Nida, A Handbook on the Letter to Hebrews, UBS Handbook Series. New York: United Bible Societies 1994, P. 298.
