Субота четвертого тижня Великого посту. Дотик Христа та важливість пошуку нових виявів своєї уваги сьогодні (Мк 7:31-37)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя. 32. І приводять Йому глухонімого і благають Його, щоб на нього руку поклав. 33. І взявши його набік від народу, вклав йому пальці Свої у вуха і, добувши Своєї слини, торкнув йому язика; 34. а глянувши на небо, зітхнув та й каже: “Ефата”, тобто: “Відкрийся!” 35. І зараз же відкрились його вуха, і розв’язалися зав’язі його язика, і почав він виразно говорити. 36. І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше Він їм наказував, то більше вони те розголошували. 37. І, зачудовані понад усяку міру, говорили: “Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову – німим”».

Коментар до тексту

Повернувшись із язичницького регіону Фінікії (там були розташовані портові міста Тир і Сидон) у Галилею, Ісус відразу вирушає до іншої землі, населеної язичниками, – Декаполісу (з грецької – Десятимістя – територія на східному березі Йордану, на якій був розташований союз десяти грецьких міст). У Мк 5:1-20 читаємо, що саме на цій території Ісус зцілив біснуватого чоловіка, який жив у гробах, тепер тут Він оздоровляє глухонімого, а потім тут же ж вдруге помножить хліби (Мк 8:1-10). Ці декілька подій свідчать про те, що Бог прагне послужити усім людям.

Узявши глухонімого набік, Ісус хоче уникнути розголосу про Свою чудотворну діяльність, яка могла б розігрівати в народі неправильні очікування політичного характеру, пов’язані з постаттю Месії (таку поведінку Ісуса дослідники Євангелій називають «Месіанською таємницею», яка найбільше виражена саме в Євангелії від Марка). Дехто також вважає, що така скромна поведінка Ісуса вказує на те, що Він не хотів, щоб Його порівнювали з магами, які робили різні дії напоказ і яких не бракувало у цьому язичницькому краї. Описуючи звернення Ісуса до глухонімого, Марко використовує дієслово ἐφφαθά / ephphata (від арамейськогоאֶתְפָּתַח / etppettah) – дослівно «будь відкритий», це вказує на те, що Ісус говорив арамейською мовою.

Meditatio (розважання)

«І взявши його набік від народу, вклав йому пальці Свої у вуха і, добувши Своєї слини, торкнув йому язика; 34. а глянувши на небо, зітхнув та й каже: “Ефата”, тобто: “Відкрийся!” 35. І зараз же відкрились його вуха, і розв’язалися зав’язі його язика, і почав він виразно говорити». Ісус міг зцілити цього чоловіка лише Своїм словом (пор. Мт 8:8-13), проте Він вкладає пальці у його вуха і Своєю слиною торкається його язика. Дехто вважає, що так Ісус хотів збудити віру цієї страждаючої людини, хоча язичники могли потрактувати такі жести, як якийсь магічний ритуал. Найімовірніше, що через дотик Ісус виявляє Свою гуманність та заангажованість у життя того чоловіка. У цьому чуді присутня не тільки всемогутня Божа дія, але також людяність Ісуса, дотик Його солідарності та підтримки терплячої особи.

Наші жести, дотики, усмішка, погляд, який виявляє зацікавлення, знак уважного слухання – усе це дуже важливе для нас, які виходимо поза свій малий егоїстичний світ, та для тих, до кого усе це спрямоване, оскільки вони промовляють не менше від слів: «Ти важлива чи важливий. Я маю на тебе час. Мене болить, коли болить тебе»… 

Уважне читання Євангелія відкриває нам живу, дуже «людську» особу Ісуса, який несе на Собі наші болі і ранами якого ми зціляємося (пор. Іс 53:4-5). Ми бачимо Ісуса, який плаче над гробом Свого друга Лазаря (пор. Йо 11:35-36), але Його велике і любляче серце відкрите на всіх людей: Він глибоко переживає втрату єдиного сина у матері, яка була вдовою (Лк 7:11-17), жаліє втомлених людей, які немов вівці без пастуха (Мт 9:35-38), зціляє хворих, які натовпами ходять за Ним (Мт 14:13), відкриває очі сліпим (Мт 20:34) – у всіх випадках євангелисти використовують на позначення реакції Ісуса дієслово σπλαγχνίζομαι / splanhnidzomai, яке передає найвищий ступінь співпереживання та солідарності (пор. також Мт 15:32; Мк 1:41; 6:34; 8:2; 9:22; Лк 10:33; 15:20).

Oratio (молитва)

Господи дякую Тобі за Твою близькість та повсякчасну присутність у моєму житті…

Contemplatio (споглядання)

Ці роздуми вперше були записані в дуже незвичних обставинах, коли увесь світ переживав пандемію коронавірусу, і з метою запобігання поширення цієї небезпечної хвороби рекомендовано уникати контактів з іншими людьми, а також зменшити дотики. Зараз ми усі розуміємо, як для нас усе це неприродно, як це обмежує нашу людськість. Тому для нас, християн, головно в часі цієї війни з рашистами, важливо ще більше свідчити про Христа, якому не байдужий цей світ та кожна особа, яка переживає страх чи перебуває в недузі. Очевидно, найкраще зможемо це зробити, віднайшовши нові шляхи і способи вияву своєї солідарності, співпереживання, небайдужості і любові, не наражаючи при цьому на небезпеку чиєсь життя. Нові обставини показують, що людяності потребуємо, як ніколи, хоча вона потрібна завжди, а Бог постійно дає можливості, як її відповідно виявити навіть серед найскладніших реалій життя…