Шостий тиждень Великого посту. Понеділок. Чинити добро бідним (Прип 19:16–25)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Хто береже заповідь, той береже себе самого, | а хто словом нехтує, той помре. 17. Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, | і Він йому відплатить за його добродійство. 18. Карай твого сина, покіль є надія, | але б’ючи, не бий його до смерти. 19. Вельми гнівливий прийме кару, | бо коли його хочеш рятувати, зробиш ще більше гнівливим. 20. Слухай пораду й приймай навчання, | щоб стати мудрим наостанку. 21. Багато задумів у серці людини, | але воля Господня – вона встоїться. 22. Плід людини – її милосердя, | убогий ліпший, ніж брехун. 23. Господній острах – життєдайний: | насичений ним у спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає. 24. Ледачий запускає свою руку в миску, | та тяжко йому її до рота донести. 25. Коли насмішника вдариш, то й простодушний стане розумнішим, | коли розумного скартати, він набереться знання».

Коментар до тексту

Цей уривок − частина більшої збірки приповідок (10:1–22:16) царя Соломона, у якій він розмірковує над практичними аспектами щоденного життя людини. Великий мудрець Ізраїлю наголошує, що нагородою за зберігання заповідей є життя (в. 16; пор. Прип 3:2). Наше ставлення до бідних − це знак нашого ставлення до Бога (в. 17). Дисципліна, яка є частиною виховання, повинна бути виявом любові, і тільки так можна зберегти життя (в. 18; пор. Прип 13:24; 23:13–14). Треба мати на увазі, що у книзі Приповідок ми передусім навчаємося принципів, які маємо виважено та контекстуально застосовувати в різних ситуаціях, і тому, наприклад, інколи треба добре подумати, як поводитися з особою у гніві (в. 19; пор. Прип 10:12; 19:11)[1]. Зрештою, мудра людина завжди дослухається до поради (в. 20) і знає, що понад усякими людськими планами завжди є Божий план та Його воля (в. 21). Найвищий вияв людяності − милосердя (в. 22), а життя в острасі Господньому − найкращий вибір людини (в. 23). Лінивство дуже шкодить людині (в. 24), а простодушні та розумні вчаться на прикладі інших (в. 25).

Meditatio (розважання)

«Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, | і Він йому відплатить за його добродійство». Тема служіння людям у потребі та вбогим часто порушується як у Старому, так і в Новому Завітах. І в книзі Приповідок також подибуємо такі повчання: «Грішить той, хто гордує ближнім, | щасливий той, хто жалує вбогих» (14:21); «Хто гнітить убогого, той Творця його зневажає, | а почитає той, хто жалує бідного» (14:31); «Доброзичливий буде благословенний, | бо він дає бідному зі свого хліба» (22:9); «Хто бідному дає, той злиднів не зазнає, | хто ж закриває свої очі, той матиме прокльонів силу» (28:27).

У книзі Второзаконня читаємо, що перед тим, як народ мав увійти в Обіцяну Землю, Мойсей пригадував Ізраїлеві: «Коли ж у тебе буде убогий, хто-небудь із твоїх братів, у якомусь твоєму місті на твоїй землі, що її Господь, Бог твій, хоче тобі дати, ти не будеш твердий серцем, ані не буде скудною рука твоя супроти вбогого брата; 8. ні – ти радо даси зі своєї руки й охоче позичиш йому, скільки в біді, у яку він упав, йому потрібно» (15:7–8). Економічний та соціальний устрій в Ізраїлі мав відображати стосунки народу з Богом, тобто мали панувати співчуття, прощення, милосердя та любов. Тому Проповідник заохочує: «Пусти твій хліб на воду: по довгому часі ти знайдеш його знову» (Проп 11:1).

Здатність зауважити потребу іншої людини − це не тільки тест на нашу людяність, але й показник нашої віри, свідчення здорової та правильної духовності, тому Сам Ісус заохочує нас до милосердя та щедрості щодо ближніх: «Дайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою-бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють» (Лк 6:38); «Хто напоїть як учня одного з цих малих тільки кухликом холодної водиці, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди» (Мт 10:42). Якщо ми пізнали Божу любов, то розуміємо: усе, що робимо для наших ближніх, чинимо Самому Господеві. Ісус чітко говорить про це у притчі про Страшний суд: «А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, ви мені зробили» (Мт 25:40).

Oratio (молитва)

«Блажен, хто дбає про нужденного та вбогого, у лиху годину Господь його врятує» (Пс 41:2).

Contemplatio (споглядання)

Життя первісної Церкви було великим свідченням любові та взаємодопомоги її членів: «Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було» (Дії 2:45); «Апостоли з великою силою свідчили про Воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі. 34. Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане 35. та й клали в ноги апостолів, і роздавалось це кожному за його потребою» (Дії 4:34–35). У своїх посланнях апостоли часто наголошували на практичній любові. Наприклад, св. Павло у 2 Кор 8–9 присвячує цьому питанню аж дві глави й заохочує коринтян бути щедрими в допомозі потребуючим християнам у Єрусалимі: «Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоб була рівність: 14. щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність» (2 Кор 8:13–14). Чи ми сьогодні віримо в Того Самого Господа Ісуса і належимо до тієї ж Церкви?

---

[1] D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Prov 19:16−25.