Lectio (читання)
«Павло, апостол Ісуса Христа, покликаний волею Божою, і брат Состен 2. Церкві Божій, що в Коринті, освяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, з усіма, що призивають на всякому місці ім’я нашого Ісуса Христа, Господа їхнього й нашого, − 3. благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа. 4. Я завжди дякую моєму Богові заради вас за благодать Божу, що була вам дана у Христі Ісусі, 5. бо ви в Ньому всім збагатились – усяким словом і всяким знанням 6. згідно з тим, як Христове свідоцтво утвердилося між вами. 7. Тим-то не бракує жадного дару ласки вам, що очікуєте об’явлення Господа нашого Ісуса Христа, 8. Який і укріпить вас до кінця, щоб ви були бездоганними в день Господа нашого Ісуса Христа. 9. Вірний Бог, що вас покликав до спільности зі Своїм Сином Ісусом Христом, Господом нашим. 10. Благаю вас, брати, іменем Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили, щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні і в одній думці».
Коментар до тексту[1]
Павло прибув до Коринта приблизно 50 або 51 року в період своєї Другої місійної подорожі й пробув там півтора року (Ді 18:1–18). Коринт був столицею Римської провінції Ахаї. У 146 р. до Хр. місто зруйнували римляни, але його відбудував Юлій Цезар і колонізували ті ж римляни, тому там оселилося дуже багато ветеранів. Однією з причин економічного успіху Коринта було те, що місто розташовувалося на перешийку між двома частинами Греції – Аттикою на півночі та Пелопонесом на півдні, а ще зі сходу місто омивалося Егейським морем, а з заходу − Іонійським (ці моря мали свої важливі затоки). Після місії в Коринті Павло три роки перебував в Ефесі в межах своєї Третьої місійної подорожі, і там до нього дійшли тривожні вістки про проблеми та поділи в Коринтській Церкві. Тоді апостол написав коринтянам листа, у якому закликав їх не спілкуватися з аморальними людьми (1 Кор 5:9). На жаль, цей лист не зберігся до нашого часу, хоча деякі дослідники вважають, що уривок з нього вміщено у 2 Кор 6:14–7:1. Та після першого листа беззаконня у спільноті не тільки не припинилися, але навіть зросли. Про стан справ у громаді Павло дізнався з декількох джерел: від домашніх Хлої (1 Кор 1:11), від делегації з трьох осіб (1 Кор 16:17) та листа, у якому коринтяни цікавилися думкою апостола щодо різних питань (1 Кор 7:1). Це спонукало св. Павла написати одне зі своїх найпрактичніших послань, яке побудоване так: у 1 Кор 1–6 він відповідає на проблеми, про які дізнався з чуток (угрупування, які руйнували єдність Церкви; випадки аморальної поведінки; судові позови, які подавали одні християни супроти інших), а в 1 Кор 7–16 відповідає на запитання, які поставили йому коринтяни у своєму листі (тут він почергово розглядає кожне питання, щоразу починаючи з тієї самої формули: «А про те, що ви писали мені» (7:1–24); «Тепер про дівиць» (7:25–40); «Тепер про ідоложертвенне» (8:1–11:1); «Тепер про духовні дари» (12:1–14:40); «Тепер про збірку для святих» (16:1–12)).
Цей уривок містить початок послання, до якого Павло, наслідуючи форму стародавнього грецького листа, дбайливо додає ті акценти, які пізніше він розвине в листі.
Meditatio (розважання)
«Благаю вас, брати, іменем Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили, щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні і в одній думці». Перша проблема, на якій наголошує св. Павло, − це поділи у спільноті. Сьогодні нам складно повністю реконструювати тогочасну ситуацію в Коринті, але він каже, що коринтяни неправильно відчитали значення повчань різних апостолів, які проповідували в їхньому місті. Починаючи з цього вірша, Павло буде говорити про цю проблему аж до 1 Кор 4:21.
Уважно читаючи послання далі, можна зробити висновок, що багато проблем, про які Павло згадує в цьому листі, походять від тенденції коринтян більше відображати стиль життя їхнього міста, ніж цінності осіб, які належать до Христового Тіла (1 Кор 6:15). Коли коринтяни почули Добру Новину про Ісуса, то прийняли її з ентузіазмом, але з часом їхні старі звички далися взнаки, і культура, у якій вони виросли, спотворила їхнє наслідування Ісуса Христа.
Коринтяни як справжні греки вважали себе дуже розумними, тому оцінювали апостолів та місіонерів, які приходили до них, суто з естетичного чи риторичного погляду. У цьому втрачалося найважливіше – суть та зміст проповіді. Вони не заглиблювалися в Боже Слово, щоб загорітися наслідуванням Ісуса, а частіше оцінювали рівень проповіді про Ісуса. Апостол закликає коринтян визнати над собою владицтво Ісуса Христа й дозволити Святому Духові провадити їх у духовному рості. Павло не хоче, щоб кожен віруючий втрачав свою індивідуальність, але щоб зрозумів найважливіше і цим жив, щоб усі були єдині в незмінному. Цим незмінним є усвідомлення любови Христа й підкорення Йому всього свого життя, унаслідок чого Святий Дух зможе провадити їх у духовній дорозі.
Oratio (молитва)
«Господь – мій пастир: нічого мені не бракуватиме» (Пс 23:1).
Contemplatio (споглядання)
Завдання Церкви − поєднати людину з Богом і сприяти духовному росту кожної особи. Коли людина бере від Церкви саме це, тоді вона є на правильній дорозі й поступово духовно росте. Коли ж людина очікує від Церкви різних речей, але не життя в Бозі, яке дає змогу краще будувати стосунки із самим собою та ближніми, тоді вона йде хибним шляхом і створює хаос навколо себе. Важливо завжди питати себе: «Як я переживаю все, що Бог дарує мені через Церкву?», «Як моя участь у житті Церкви допомагає рости іншим?», «Що я можу зробити, щоб моя церковна спільнота була місцем автентичних зустрічей і стосунків Бога й людини та людей між собою?»
[1] Деякі думки в коментарі до тексту основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 1 Cor 1:1–10.
Дуже дякую вам отче за глибокі та дуже слушні для нашого часу розважання!❤️???
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!