Lectio (читання)
«Маючи ж згідно з даною нам благодаттю різні дари: коли то дар пророцтва, виконуймо його мірою віри; 7. хто має дар служіння, нехай служить; хто навчання, нехай навчає; 8. хто напоумлення, нехай напоумляє. Хто дає – у простоті, хто головує – дбайливо, хто милосердиться – то з радістю. 9. Любов нехай буде нелицемірна; ненавидівши зло, приставайте до добра. 10. Любіть один одного братньою любов’ю. Пошаною один одного випереджайте. 11. У ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть; 12. веселі в надії, у горі терпеливі, у молитві витривалі; 13. святих у потребах спомагайте і дбайте про гостинність. 14. Благословляйте тих, що вас гонять, благословляйте, не проклинайте».
Коментар до тексту
На самому початку Першого листа до Коринтян св. Павло пише: «Я завжди дякую моєму Богові заради вас за благодать Божу, що була вам дана у Христі Ісусі, 5. бо ви в Ньому всім збагатились – усяким словом і всяким знанням 6. згідно з тим, як Христове свідоцтво утвердилося між вами. 7. Тим-то не бракує жадного дару ласки вам, що очікуєте об’явлення Господа нашого Ісуса Христа, 8. Який і укріпить вас до кінця, щоб ви були бездоганними в день Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор 1:4–8). Апостол стверджує, що у Христі (прийнявши Ісуса як свого Господа) коринтяни благодаттю Святого Духа отримали численні дари, щоб ними служити одні одним і так зростати у Христі. Та проблема полягає в тому, що для багатьох із них посідання цих дарів стало причиною гордости, суперечок та навіть поділів у спільноті. І щоб вірні в Коринті мали правильне розуміння, які є духовні дари та для чого вони їх отримали, Павло пише 1 Кор 12–14. Проте спільнота в Римі також мала свої виклики: вірні не завжди могли належно служити одні одним, а новонаверненим вихідцям із язичництва бракувало вирозуміння до тих братів і сестер, які були вихідцями з юдаїзму. Павло навчає, що різні дари дано для добра спільноти, тому, керуючись вірою, ними треба служити іншим людям і при цьому стреміти до любови, з якої випливає наша християнська ревність та активність. Саме цьому найбільшому дарові, якого повинні прагнути та розвивати всі учні Ісуса, у Посланні до Коринтян присвячено цілу главу (1 Кор 13). Апостол переконаний, що дуже розмаїта спільнота християн у Римі може бути новою реальністю тільки тоді, коли всі вірні стремітимуть до нелицемірної любови.
Meditatio (розважання)
«Любов нехай буде нелицемірна; ненавидівши зло, приставайте до добра». Перелічивши різні дари, апостол закликає до любови. Наприкінці Першого послання до Коринтян Павло також торкається цієї теми: «Нехай усе у вас діється в любові» (1 Кор 16:14). Отже, любов є джерелом християнського життя і його ціллю. Любов не може бути вдавана − вона або є, або її немає. Любов не має в собі жодного зв’язку зі злом, але є проявом найвищого добра. Це вияв справжнього життя, задля якого ми сотворені та яке ми втратили через гріхопадіння, але наново отримали через Страсті та Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.
Удавана любов руйнує спільноту і є карикатурою на християнство. Цю підробку дуже легко розпізнати, бо Сам Ісус у Нагірній проповіді каже: «Так кожне добре дерево родить гарні плоди, а лихе дерево – плоди погані. 18. Не може добре дерево приносити плодів поганих, ані лихе дерево – плодів добрих. 19. Усяке дерево, що не родить доброго плоду, рубають і у вогонь кидають. 20. За їхніми плодами, отже, пізнаєте їх. 21. Не кожний, хто промовляє до Мене: Господи, Господи! – увійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця Мого, що на небі» (Мт 7:17–21). Справжня любов завжди приносить добрі плоди, які мають вічну вартість.
Церква має свої спільноти по цілому світі серед різноманітних народів і культур. У різних місцях є різні виклики та завдання, але є і щось спільне – те, що робить ці спільноти християнськими: усі вірні в локальних спільнотах, проголосивши Ісуса своїм Господом і Спасителем, відкриваються на дію Святого Духа, і саме благодаттю Божого Духа отримують різні дари на спільну користь (1 Кор 12:7). Ці дари дуже розмаїті. У Новому Завіті є декілька переліків цих духовних дарів (Рим 12:6–8; 1 Кор 12:4–8, 28–30; Еф 4:11–16), але найбільшим серед них є любов (1 Кор 13:13), тому всі християни покликані до любови. Коли ми живемо в любові, ми живемо в Господі – саме це наповнює наше життя справжнім сенсом, а все інше є просто додатком.
Oratio (молитва)
«До святих, що на землі: до шляхетних – уся моя любов до них» (Пс 16:3).
Contemplatio (споглядання)
У своєму Першому соборному посланні апостол Петро закликає: «Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває!» (1 Пт 4:8). Сам Ісус на Тайній Вечері каже: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте й ви один одного! 35. З того всі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо 13:34–35). Наша любов до ближніх випливає з нашої любови до Господа, Який, коли ми любимо, перебуває в нас і дає нам силу любити, а також з того, як ми пізнаємо Боже Слово та його дотримуємося: «Коли хтось Мене любить, то й Слово Моє берегтиме, і злюбить його Мій Отець, і прийдемо Ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Йо 14:23). Критерієм любови до Бога є також наша любов до ближніх: «Коли хтось каже: “Я люблю Бога”, а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, Якого він не бачить. 21. І таку ми заповідь одержали від Нього: “Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого”» (1 Йо 4:20–21).
” Коли ми живемо в любові, ми живемо в Господі – саме це наповнює наше життя справжнім сенсом, а все інше є просто додатком.” ???
Дуже дякую!!!