Початок Нового церковного року (Лк 4:16-22)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«І прибув Він у Назарет, де був вихований, увійшов Своїм звичаєм Суботнього дня в синагогу і встав, щоб читати. 17. Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, Він натрапив на місце, де було написано: 18. “Господній Дух на Мені, бо Він Мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, 19. оповістити рік Господній сприятливий”. 20. А згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на Нього. 21. І Він почав до них говорити: “Сьогодні збулось це Писання у вухах ваших”. 22. Усі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст Його, й говорили: “Чи ж Він не син Йосифа”?».

Коментар до тексту

Уривок Євангелія, у якому Лука подає проповідь Ісуса в рідному Назареті, слугує своєрідним репрезентативним зразком місії Ісуса серед власного народу, а навіть парадигмою цілого Його служіння. Цей епізод чітко показує Божий план для світу та роль Ісуса в ньому. Він також демонструє, якіреакції у людських серцях викликає навчання Ісуса (Лк 2:34−35): тут спостерігаємо цікавість поряд із відкиненням. Опис людської неспроможності позитивно відповісти на Божий план відлунює до послання в кінці старозавітної книги Второзаконня, а також до теми ставлення вибраного народу до Божих пророків та посланців. Лука ще не раз повертатиметься до цієї паралелі з пророками, навіть Сам Ісус скаже: «Горе вам, що будуєте гроби пророкам, а це ваші батьки їх убили! 48. Ви так стаєте свідками й даєте згоду вчинкам батьків ваших: вони їх повбивали, а ви будуєте їм гроби! 49. Тому й каже мудрість Божа: Я їм пошлю пророків і апостолів; вони деяких з них уб’ють, а деяких будуть гонити, 50. щоб цей рід відповів за кров усіх пророків, пролиту від створення світу, 51. від крови Авеля до крови Захарії, забитого між вівтарем і Храмом. Так, я кажу вам: Рід цей здасть за те рахубу!» (Лк 11:47−51). У сьомій главі книги Діянь апостолів маємо співзвучну промову первомученика Стефана[1].

Слова з книги пророка Ісаї (61:1−2а; 58:6), які Ісус прочитав перед зібраним у синагозі народом (Лк 4:18−19), дуже стисло, але водночас доволі масштабно окреслюють план Божої місії для людей, який Ісус прийшов сповнити. Що мав на увазі Ісая? Як Ісус хоче сповнити цю місію? У чому, зрештою, полягає ця місія?

Свідомий Свого помазання Святим Духом – «Господній Дух на Мені» (пор. Лк 3:22) – Ісус підкреслює, що Він і є отим Господнім Слугою з книги Ісаї, який приніс «Добру Новину бідним», трохи далі у Проповіді на рівнині Ісус знову скаже подібні слова: «Блаженні вбогі, бо ваше Царство Боже» (Лк 6:20)[2].

Конкретно це означає, що час Ісуса (месіанський час) – це початок надзвичайних змін, які торкаються щоденного життя кожної людини. Насамперед ідеться про настання економічної та правової справедливості, бо саме тепер час, коли треба «звіщати полоненим визволення». Благовістується «сліпим прозріння» − духовне і фізичне. Мовиться і про те, що можна назвати лікувальним чи терапевтичним правосуддям / справедливістю. Ісус також прийшов, щоб «випустити пригноблених на волю», у Його служінні це означає зцілення хворих, прощення гріхів та проголошення етичного вчення, яке декларує соціальну та економічну справедливість. У контексті пророцтва Ісаї ці слова ще означали відновлення Ізраїлю – повернення народу з полону. Вислів «оповістити рік Господній сприятливий» − цитата з Іс 61:2, яка спирається на повчання про Ювілейний рік з книги Левіт 25:8−17, зокрема на вірш 10 («Уважатимете за святий п’ятдесятий рік, і проголосите волю всім мешканцям краю. То буде ювілей для вас, і кожен повернеться у свою посілість і до роду свого»), в якому йдеться про економічну справедливість, адже в цей рік прощалися усі борги, а рабів відпускали на волю.

Для багатьох читачів Євангелія завжди існує спокуса надавати цій звільняючій діяльності Ісуса радше духовного чи символічного значення, але як і пророк Ісая, архангел Гавриїл, Пречиста Діва Марія, батько Йоана Хрестителя Захарія, Господні ангели поза Вифлеємом та старець Симеон, Ісус говорить про реальні речі, які сповняться для Його сучасників у месіанську епоху, що почалася з Його приходом (1:32−33, 54−55, 68−79; 2:10, 25−32)[3].

Meditatio (розважання)

Два останні вірші цього уривку Євангелія торкають з особливою силою: «І Він почав до них говорити: “Сьогодні збулось це писання у вухах ваших”. 22. Усі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст Його, й говорили: “Чи ж Він не син Йосифа”?» (Лк 4:21−22). Треба перебувати в мирі та мати благодать проникливості від Святого Духа, щоби побачити, як Божа сила навколо нас потрохи, але постійно преображує світ, і саме це відбувається тут і тепер, як каже Ісус: «Сьогодні». Чи я завжди це бачу?

Наше довір’я до Бога, наші стосунки з Ним завжди формуються поміж отими двома фразами, які нам пригадує Лука: «Усі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст Його» та «Чи ж Він не син Йосифа. Кожного дня ми стоїмо поміж двома реальностями – захопленням і духовною радістю в особливі моменти переживання Божої благодаті та сумнівами в практичній площині нашого життя: «Чи цей син Йосифа справді бачить сьогодні мою ситуацію, і мені треба підкоритися з довірою та в мирі Його планові для мого життя?» і т. д. Від того, як наш духовний досвід формує наше щоденне життя, залежить і наш духовний прогрес або регрес.

Незважаючи на всю унікальність Доброї Новини, яку проголошував Христос, та здивування від Його слів («Усі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст Його»), Ісусові односельці все-таки «говорили: “Чи ж Він не син Йосифа?”». Факт Його людського походження, зростання у всіх на очах у звичайних умовах галилейського села стали для людей непереборною перешкодою. Можливо, навіть неусвідомлене запитання: «Чи Бог може бути аж так близько до людини?» та правдиві і непопулярні слова Ісуса на зразок тих, якими послуговувалися старозавітні пророки (див. текст Лк 4:23−30), виявилися схожими до хірургічного скальпеля, який пропонує зцілення через розтин загноєних ран умів і сердець. До такого ніхто не був готовий…

Oratio (молитва)

Господи, навчи мене довіряти Твоєму позірному безсиллю, Твоїй звільняючій силі Бога, Який став Сином Людським, захотів бути сином Йосифа, щоб Твоя преображуюча сила могла приносити щодня справжнє визволення у моє життя та життя тих, кого Ти поставив на моїй життєвій дорозі. Амінь.

Додаткова молитва: Пс 33

Contemplatio (споглядання)

Слово Боже з Євангелія від Луки на початку Нового літургійного року запрошує мене і тебе у парадоксальну духовну подорож повсякчасної довіри Ісусові, синові Йосифа, Який приходить до мене і до тебе кожного дня в цілком непередбачуваний спосіб, щоби Божий план, відкритий у Писанні, сповнювався у моєму і твоєму житті…


[1] Bock D. L., Luke Volume 1: 1:1−9:50. Grand Rapids, Mich: Baker Books, 1994 (Baker Exegetical Commentary on the New Testament). − Р. 394.

[2] Проповідь на рівнині в Луки 6:20−49 паралельна до Нагірної проповіді в Матея 5−7. Імовірно, Ісус вийшов на гору і став на рівному місці, це пояснює різні назви в євангелистів на означення тої самої проповіді.

[3] Gundry R. H., Commentary on the New Testament, Baker Publishing Group. Kindle Edition 2011, Kindle Locations 13190−13193.

1 коментар до “Початок Нового церковного року (Лк 4:16-22)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *