15-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Бог справжньої свободи (Гал 4:8−21)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Колись-то ви, не знавши Бога, служили богам, що не були справді богами. 9. Тепер же, коли ви спізнали Бога, чи радше, коли Бог спізнав вас, як можете ви повертатися знову до немічних та вбогих первнів, яким, як і колись, хочете знову служити? 10. Уважаєте пильно на дні, на місяці, на пори та на роки! 11. Побоююся за вас, чи не трудивсь я коло вас даремно! 12. Благаю вас, брати, будьте, як я, бо і я такий, як ви. Ви мене нічим не образили. 13. Ви ж знаєте, як я з-за недуги тіла звістував вам перший раз Євангелію, 14. і, незважаючи на мою недугу, яка була вам спокусою, ви не погордували мною, ані відіпхнули, але, як ангела Божого, прийняли, як Христа Ісуса. 15. Де ж воно, те ваше щастя? Свідкую вам, що якби можна було, ви вирвали були б свої очі й мені віддали б! 16. Невже я ворогом став вашим, говоривши вам правду? 17. Вони нещиро за вас побиваються, вони вас хочуть від нас відсторонити, щоб ви про них дбали. 18. Воно добре – ревнувати, але у добрім, завжди, а не лиш тоді, коли я між вами. 19. О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос відобразиться у вас! 20. А я хотів би бути серед вас тепер і змінити свій голос, бо й сам не знаю, що з вами робити! 21. Скажіть мені, ви, що хочете бути під Законом, чи ж ви не розумієте Закону?».

Коментар до тексту[1]

Цей уривок − частина довшого дискурсу Павла про те, що людина оправдується перед Богом вірою, а не виконанням приписів Закону Мойсея (Гал 3–4). Тлом, на якому Павло будує свою аргументацію для галатійських християн, слугують події Виходу Ізраїлю з Єгипту. Галати вийшли з «Єгипту» ідолопоклонства – вони були викуплені спасенним діянням Бога у Своєму Сині та Святому Дусі (Гал 4:4–7), і як колись євреї налякалися свободи й забажали повернутися в Єгипет, так само галати хочуть повернутися в рабство, але не ідолів, а юдейського Закону, який був даний євреям у період між Мойсеєм і приходом Месії – Ісуса з Назарета. Тепер Закон уже виконав свою роль, і тому повернутися до юдейських практик означає поставити їх на рівень самостійних та вічних цінностей, у такому разі Закон займає місце Бога, явленого в Ісусі Христі. Павло прагне, щоб галати пізнали істинного Бога – Ісуса Христа і в Ньому віднайшли справжню свободу. Якщо ж говорити ще точніше, Павло бажає, щоб галати дозволили Богові пізнати їх. Якщо ж галати продовжують дотримуватися старозавітних свят (в. 10), то це вказує на те, що вони й далі очікують великого акту відкуплення і спасіння в майбутньому (у цьому полягає суть багатьох свят СЗ) і не визнають, що це спасіння прийшло в Ісусі Христі. Саме тому Павло звертається до галатів як до своїх духовних дітей і пригадує, що як вони свого часу приймали його, незважаючи на неміч плоті, яку він тоді переживав, так само і їхнє «необрізання» плоті не повинно бути для них проблемою (юдейські агітатори, які прийшли з Єрусалима, наполягали, що віри у Христа замало, позаяк щоб стати справжнім християнином, треба спершу прийняти обрізання й виконувати різні приписи Закону Мойсея), тому що вистачає віри в Ісуса Христа.

Meditatio (розважання)

«Тепер же, коли ви спізнали Бога, чи радше, коли Бог спізнав вас, як можете ви повертатися знову до немічних та вбогих первнів, яким, як і колись, хочете знову служити?». Починаючи від сотворення людини на образ і подобу Божу (Бут 1:27), покликання Авраама (Бут 12), Виходу з Єгипту (Вих 1–18) та багатьох інших подій, описаних у Старому та Новому Завітах, Бог завжди Сам виявляв ініціативу й дарував людям досвід Своєї незбагненної милості. Бог завжди діє першим і закликає народ або якусь особу відгукнутися. Читаючи Святе Письмо, зауважуємо, що моральність, етична постава чи правильна поведінка людини – це завжди відповідь вдячності в межах особистісних стосунків, а не просто якийсь сліпий послух правилам чи відданість позачасовим принципам. Від самого початку дотримання Ізраїлем Божого Закону мало стати відповіддю на те, що Бог учинив. Божа благодать завжди випереджує дії людини. Читаючи ту ж книгу Виходу, бачимо, що стосунки Ізраїлю з Богом основувалися не тільки на Його спасенній благодаті, але й підтримувалися завдяки благодаті повсякчасного Божого прощення[2].

Як людина, яка дуже добре знала старозавітну Істрію спасіння, Павло хотів, щоб галати усвідомили, настільки Бог пішов далеко за ними, увійшов у їхнє життя через Воплочення Свого Єдинородного Сина. Великий Апостол Народів прагнув, щоб галати осягнули справжню свободу через пізнання Бога та дозволи Йому пізнати їх. Життя, присвячене Богові та наповнене поклонінням Йому, звільняє людину від ідолів. Завжди легше жити у старій системі координат, у системі расової чи племінної самобутності, географічної чи територіальної приналежності, залежати від умов, які диктують гроші, секс та влада. Набагато важче слідувати за Богом, Який об’явився в Ісусі Христі та Святому Дусі, пізнати справжню свободу та людяність, братство інших учнів Ісуса.

Відсутність пізнання Бога стає причиною духовного відпадіння. Коли Бог не посяде місце в нашому серці, тоді хтось інший чи щось інше прийде на Його місце. Позаяк галати, хоч і пізнали Бога, але не перебували у стосунках із Ним, то юдействуючі агітатори з Єрусалима дуже швидко почали баламутити їхню незрілу віру й обмежувати їхню свободу у Христі. Ці лжевчителі не тільки викривляли все, чого навчив галатів Павло, а й відверто перекреслювали Божий задум стосовно формування однієї великої родини в Ісусі Христі з усіх без винятку людей, натомість вони хотіли створити спільноту, яка структурно нагадувала б концентричні кола: зовнішнє коло мало включати християн з язичників, а внутрішнє – християн, які вийшли з юдаїзму (юдеохристиян). Галати, за їхнім задумом, мали прийти і смиренно просити обрізання, і лише так могли бути допущені до внутрішнього кола. Проте Павло знав, що в Божій благодаті немає різних кіл, тому великий апостол хотів, щоб галати буле ревні не у виконанні старозавітних приписів та побудові Божої родини за етнічним та фізичним принципами (напр., обрізання, яке їм нав’язували юдействуючі), але горіли любов’ю до Бога, усіх без винятку людей та до проголошення Євангелія. Задля цього Павло дуже сердечно та по-братськи переконує галатів відкритися на всеосяжну любов в Ісусі Христі.

Oratio (молитва)

«Я ж бідний та нужденний, але Господь дбає про мене. Ти – моя допомога і мій Визволитель, Боже мій, не забарися!» (Пс 40:18).

Contemplatio (споглядання)

Увесь уривок, а головно останні дуже особисті слова Павла до галатійських церков, є чудовим прикладом, якими повинні бути християнські благовісники: це мають бути люди, які дуже добре знають суть Божої Істини і вміють нею аргументовано ділитися, а також вони повинні бути людьми серця – тими, співпереживають та вболівають за тих, кому служать та благовістують. Як каже Том Райт, цей фрагмент послання красномовно свідчить про єдність розуму і серця як у навчанні, так і в пастирській опіці, який формується Євангелієм Христа. Без цих двох компонентів (розуму і серця) наше свідчення, навчання та служіння не буде успішне.


[1] Коментар до тексту, розважання та споглядання основані на T. Wright. Paul for Everyone. Galatians and Thessalonians London SPCK, Westminster John Knox Press 2004, P. 48–55.

[2] C. J. H. Wright. Old Testament Ethics for the People of God. Inter-Varsity Press 2004, P. 25−30.

2 коментарі до “15-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Бог справжньої свободи (Гал 4:8−21)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.