Перший тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Наслідки наших учинків (Рим 1:18–27)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю, 19. тому що те, що можна відати про Бога, їм явне, бо Бог їм об’явив; 20. невидиме ж Його після створення світу роздумуванням над творами стає видиме: Його вічна сила й Божество, − так що нема їм оправдання. 21. Бо пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце. 22. Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними 23. і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину, птахів, четвероногих і гадів. 24. Тому й передав їх Бог за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою. 25. Вони замінили Божу правду на неправду й честь віддавали та служили створінню радше, ніж Творцеві, Який благословен повіки. Амінь. 26. За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні, 27. так само й чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду».

Коментар до тексту

У цьому уривку апостол Павло хоче сказати, що людина може стати праведною тільки завдяки вірі в Ісуса Христа (повній довірі до Бога та вдячному прийняттю Його спасіння), тому що після гріхопадіння люди (однаково євреї та язичники) самі собою не можуть бути праведними. Почавши з цього уривку, апостол розвиває цю тему аж до Рим 3:20. Павло описує поведінку поган / язичників під двома оглядами. Спочатку у вв. 18–23 він згадує про все, що в безбожному житті людини заслуговує на покарання, а вже у вв. 24–27 (і аж до в. 32 цієї ж глави) перелічує наслідки такого безбожного життя, які, по суті, і є покаранням людини, яка віддалилася від Божого життя[1].

Meditatio (розважання)[2]

«Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю». Для багатьох людей сама ідея, що Бог може гніватися, не тільки незрозуміла, але й неприйнятна. Ідею про Божий гнів складно поєднати зі словами, які читаємо в цьому ж посланні трохи далі: «Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 5:8). Тому варто прояснити декілька важливих речей.

По-перше, біблійні автори часто послуговуються антропоморфізмами тоді, коли говорять про Бога, тобто керуються людським досвідом, надаючи Богові людських рис, бо саме в такий спосіб людина може підкреслити особовість Бога. Такий підхід природно накладає зрозумілі обмеження, позаяк Бог завжди більший від того, що про Нього може сказати людина. У цьому контексті варто зауважити проблемність того факту, що ми часто воліємо застосовувати щодо Бога ідеалістичні та романтичні концепції.

По-друге, важливо усвідомлювати, що тут Павло говорить про Бога в контексті богослов’я творіння. Розповідь про сотворення світу й людини слугує тлом для розуміння Рим 1:18–23. Також у Рим 1:21–22 він пригадує про відмову людства (Адама) жити як творіння, натомість людина захотіла стати богом без Бога (пор. Бут 3:1–7). У розповіді книги Буття це намагання представлене як заперечення того, що ми є лише обмеженими створіннями, тому мусимо визнати свою потребу в Бозі та залежність від Нього. Саме через це ми знецінили свою людськість. Наш гріх – відхід від Божого задуму та неприйняття дійсного стану речей − призвів до страшних наслідків, про які йдеться вже в Бут 3–11 і в сьогоднішньому уривку.

Зважаючи на це, стає зрозуміло, що Павло говорить про Божий гнів, маючи на увазі дві речі. Найчастіше цей вислів позначує майбутню подію, коли Господь чинитиме суд над грішністю всього світу (Рим 2:5, 8; 5:9; Еф 5:6; 1 Сол 1:10; 5:9). Тут ідеться про Божу реакцію на гріх, а не якийсь каприз чи мстивість. Та в Рим 1:18 Павло не пише, що Божий гнів буде об’явлений в Останній День, а радше про те, що це відбувається тепер – це вже реальність (про що сказано і в інших листах Павла й текстах Нового Завіту: Рим 3:5; 4:15; 9:22; 1 Сол 2:16; Йо 3:36). Тут ідеться про непряму Божу дію, Його допуст. По суті, відхід від Бога містить у собі й покарання. Можна сказати, що Божий гнів вбудований у саму структуру творіння: відхід від Бога означає покарання, самознищення.

Коли ми порушуємо Божу волю, Божий порядок, вбудований у творінні, тоді знецінюємо самі себе, нищимо і себе, і своє майбутнє. Відкинення Божої правди (вв. 18–20), тобто правди про Божу природу та волю, призводить до суєтного та марного мислення (вв. 21–22), ідолопоклонства (в. 23), перверзій у царині Богом задуманого статевого життя (вв. 24–27) та тотального знищення морального виміру у стосунках між людьми (Рим 1:28–32).

Oratio (молитва)

«Ми не відступимо від Тебе; живи нас, і ми визнаватимемо Твоє ім’я» (Пс 80:19).

Contemplatio (споглядання)

Ми створені на образ і подобу Божу, тому маємо свобідну волю, яку Бог шанує. У Рим 1 апостол Павло тричі (у в. 24, 26, 28) каже «передав їх Бог / видав їх Бог». Це вказує на те, що різні аномалії в житті людини є наслідком її рішень, тому й стають покаранням для неї самої. Бог хоче, щоб ми жили, а ми часто вибираємо дорогу смерті. Ісус так пояснює причину Свого приходу у світ: «Я прийшов, щоб мали життя, щоб достоту мали» (Йо 10:10). Бог любить нас вічною любов’ю, але коли ми відкидаємо цю любов, то відмежовуємо себе від Його життєдайної сили. Відходячи від Бога та Його Слова, ми втрачаємо тверду основу нашого життя, а тоді тонемо в пісках власної гордині, бунту та непослуху.


[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Romans and Galatians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 67–68.

[2] Розважання та запрошення до споглядання основані на W. C. Kaiser, P. H. Davids, F. F. Bruce, M. T. Brauch. Hard Sayings of the Bible. InterVarsity Press, Downers Grove Illinois 1996, P. 541–543.

1 коментар до “Перший тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Наслідки наших учинків (Рим 1:18–27)”

  1. Світлана

    Дякую, отче! Господи, допоможи мені усвідомити, що я нічого не можу зробити без Твоєї Святої Волі!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.