П’ятий тиждень Великого посту. Середа. Бог над усім (Прип 15:20–16:9)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Розумний син веселить батька, | дурний же матір свою зневажає. 21. Дурнота – радість безглуздому, | розумний чоловік іде шляхом просто. 22. Без міркування задуми не таланять, | а як порадників багато – щастять. 23. Людина рада відповіді своїх уст, | і яке любе слово, сказане до речі! 24. Стежка життя веде мудрого вгору, | щоб ухилитись від Шеолу долі. 25. Господь розвалить дім гордих | й утвердить межу вдовиці. 26. Огидні Господеві задуми погані, | слова ж чисті – приємні. 27. Хто жадібний наживи, той руйнує дім свій, | а хто гостинці ненавидить, той буде жити. 28. Серце праведного обдумує, що має відповісти, | а уста злих зло виливають. 29. Господь від лихих далеко, | молитву ж праведних вислуховує. 30. Ласкавий погляд веселить серце, | добра новина підкріпляє тіло. 31. Вухо, що слухає спасенного картання, | посеред розумних перебуває. 32. Хто напоумлення відкидає, свою душу зневажає, | а хто на навчання зважає, той глузду набуває. 33. Острах Господній – мудрости навчання, | славу випереджує покора. 16:1. Людина робить задуми в серці, | але від Господа – відповідь язика. 2. Усі дороги людини чисті в очах власних, | Господь же розцінює духа. 3. Здайся на Господа у твоїх справах, | і задуми твої здійсняться. 4. Усе зробив Господь для власної мети, | ба навіть грішника – на день лиха. 5. Осоружний Господеві кожен гордий серцем, | такий напевне кари не уникне. 6. Милосердям і правдою покутується гріх, | а острахом Господнім ухиляється зло. 7. Коли вчинки людини Господеві милі, | то Він і ворогів його мирить з ним. 8. Ліпше трохи з правдою, | ніж з кривдою прибутки великі. 9. Серце людське обмірковує дорогу, | та Господь управляє його кроком».

Коментар до тексту

Як і попередні тексти, цей уривок − частина великої збірки приповідок Соломона (10:1–22:16), у якій цар та видатний мудрець Ізраїлю розмірковує над практичними аспектами щоденного життя людини. Частина тексту містить міркування, які Господь поклав на серце мудреця у різних життєвих ситуаціях. На самому початку (в. 20) Соломон підкреслює, що відповідь людини на повчання батьків або приносить їм радість, або ж засмучує (пор. Прип 15:5). Мудрий та дурний природно мають різну поведінку (в. 21). Мудрий не покладається на власний розум і радиться з іншими (в. 22). Людині завжди приємно, коли її слово влучне або корисне для інших (в. 23). Мудрість охороняє людину від погибелі (в. 24). Інші думки та афоризми виразніше пов’язані спільною темою. Наприклад, у вв. 25–33 містяться прислів’я, обрамлені контрастністю думки: Господь виступає проти гордих (в. 25а), але завжди перебуває з тими, які діють у смиренні, що походить з остраху Господнього (в. 33; пор. в. 25а). Вірші 24–32 розвивають цю тему, ілюструючи гордість нечестивих, яка виявляється в їхніх задумах (в. 26а), у жадібності до нечесної наживи (в. 27а), лихослів’ї (в. 28б) та відкиненні напоумлень (в. 32а). Така постава цілком протилежна до дороги праведних, яка проглядається в чистоті мови (в. 26б, 28а), підтримці справедливості (в. 27б) та прийнятті навчання і картання (в. 31, 32б). У центрі цього розділу − нагадування про те, що Господь перебуває далеко від нечестивих, але чує молитву праведних (в. 29). Дев’ять віршів 16-ї глави, які завершують це читання дня, містять роздуми про плани людського серця (вв. 1а, 9а) та суверенне правління Господа (вв. 1б, 9б). У вв. 2–8 наголошено на важливості зв’язку між діями й серцем людини[1].

Meditatio (розважання)

«Усе зробив Господь для власної мети, | ба навіть грішника – на день лиха». У сучасних західних перекладах цей текст звучить по-різному: «Господь сотворив кожну річ з точним наміром», «Господь має причину для всього, що Він робить». Другий рядок цієї приповідки пояснює значення першого. День лиха – це день суду й покарання. Та важливо розуміти, що Господь не творить когось грішником чи творить для того, щоб потім покарати. Один із західних перекладів (Today’s English version) доволі близько передає значення цього єврейського вислову: «Господь вирішив, яким повинно бути все, що Він створив, і Він постановив, що нечестиві мають бути покарані»[2].

Біблійний автор каже, що все походить від Бога. Коли ж він говорить, що Господь створив грішника, то лише стверджує, що грішник не міг би існувати в цьому світі без Божого допусту. Біблійна людина переконана, що якщо Бог є Богом, тоді ніщо не існує у світі без Його відома. Таке твердження цілком задовольняло людину, яка мислила такими простими, але зрозумілими категоріями. Проте у світлі навчання всього Писання сучасній людині краще передати цю думку словами, що ніщо в цьому світі не існує без Божого відома чи допусту, і все так чи так постане перед Божим судом.

Бог установлює порядок і є гарантом того, що кожна людина відповість за свої вчинки. До речі, термін «לַמַּעֲנֵהוּ / lamma’anehu» можна перекласти і як «для своєї мети», і як «для своєї відповіді», позаяк «מַעֲנֶה / maaneh» означає «відповідь», а «לְמַעַן / lemaan» – «намір»[3]. Св. Павло, роздумуючи над тим, чому його народ не прийняв Месію, а натомість це зробили язичники, також каже слова, які для нас можуть звучати дивно, але які наголошують на суверенності Бога та незбагненності Його доріг: «Отож, кого Він хоче, того милує, а кого хоче, того чинить затверділим. 19. Скажеш, отже, мені: “Чому ще хтось докоряє? Хто бо спротивиться Його волі?” 20. А хто ти такий, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Хіба виріб із глини скаже тому, хто його зробив: “Навіщо зробив єси мене так?” 21. Хіба ганчар не має над глиною влади, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть? 22. Коли ж Бог, хотівши показати гнів Свій і виявити Свою силу, зносив з великим довготерпінням посудини гніву, що вже були готові на погибель, 23. щоб виявити багатство Своєї слави на посудинах милосердя, котрі Він наперед приготував на славу, 24. – на нас, яких покликав не тільки від юдеїв, а й від поган» (Рим 9:18–24).

Oratio (молитва)

«Щасливий той, кому Бог Якова подає допомогу, у кого надія на Господа, Бога свого, 6. що створив небо й землю, море і все, що є в них, що вірність береже повіки, 7. що пригнобленому чинить правосуддя, що дає хліб голодним» (Пс 146:5–7).

Contemplatio (споглядання)

Завершуючи роздуми про долю свого народу Ізраїлю, св. Павло пише до язичників та вихідців із юдаїзму, які творили одну спільноту в Римі, бо увірували у Христа: «Як ви колись були неслухняні Богові, а тепер помилувані через їхній непослух, 31. так і вони тепер через милосердя, якого ви зазнали, стали неслухняні, щоб і вони тепер зазнали милосердя. 32. Бо Бог замкнув усіх у непослух, щоб усіх помилувати. 33. О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні Його постанови й недослідимі Його дороги! 34. Хто-бо коли зрозумів думку Господню? Хто був Його дорадником? 35. Або хто дав Йому наперед, щоб воно знову було Йому віддане? 36. Усе-бо від Нього, через Нього і для Нього. Йому слава навіки. Амінь» (Рим 11:30–36).

---

[1] The ESV Study Bible. Crossway Bibles 2008. Bible Works 10 electronic edition. (Prov 15:25–6:9).

[2] W. D. Reyburn, E. McG. Fry. A Handbook on Proverbs. New York: United Bible Societies 1994, P. 348.

[3] The NET Bible First Edition Notes. Biblical Studies Press 2006. Prov 16:4. (Logos 9 Electronic edition 2021).