П’ятий тиждень після Пасхи. Субота. Різні погляди апостолів (Ді 15:35–41)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Павло ж із Варнавою лишилися в Антіохії, де вони з багатьма іншими навчали та звіщали Слово Господнє. 36. По кількох днях Павло промовив до Варнави: Повернімось і відвідаймо братів у кожному місті, у яких ми були звіщали Господнє Слово, щоб довідатися, як маються”. 37. А Варнава хотів узяти із собою і Йоана, прозваного Марком. 38. Та Павло вважав ліпше не брати із собою того, хто відлучився від них у Памфілії і не пішов був з ними на роботу. 39. І виникла гостра суперечка, так що вони розстались. Варнава взяв із собою Марка й відплив до Кіпру. 40. А Павло, вибравши Силу, рушив у дорогу, переданий братами Господній благодаті. 41. І проходив він через Сирію та Кілікію, зміцняючи Церкви».

Коментар до тексту

Із цього уривку довідуємося про початок Другої місійної подорожі апостола Павла (Ді 15:40–18:22), яка тривала впродовж 49–52 рр. Павло та Варнава намірилися відвідати раніше засновані ними Церкви та повідомити їм рішення Єрусалимського Собору (Ді 15:6–29). Проте між ними виникла суперечка щодо участі в цій місії Йоана Марка, тому що той залишив їх під час Першої місійної подорожі (Ді 13:13). Позаяк Марко був племінником Варнави (Кол 4:10), той поставився поблажливіше до його вчинку, натомість Павло підійшов до цієї ситуації принциповіше, тому апостоли вибрали різні напрямки: Варнава, узявши із собою Марка, вирушив до своєї батьківщини – Кіпру, звідки починалася Перша місійна подорож апостолів (Ді 13:4), а Павло із Силою (він також відомий під римським іменем Силуан – пор. 2 Кор 1:19; 1 Сол 1:1; 2 Сол 1:1; 1 Пт 5:12) подалися до Сирії та Кілікії (де народився Павло) – двох сусідніх провінцій, розташованих та території сучасної Туреччини.

Meditatio (розважання)[1]

«І виникла гостра суперечка, так що вони розстались». Грецьке поняття «παροξυσμός / paroxysmos», яке вживає Лука на позначення гострої суперечки між апостолами, вказує на стан роздратування, виражений через аргументацію, у цій ситуації зовсім різну. Цікаво, що у всьому Новому Завіті цей термін вжито ще тільки один раз у заклику до любові: «І зважаймо один на одного, заохочуючи до любови й до діл добрих» (Євр 10:24). У цьому другому випадку йдеться про заохочення та підбадьорення до християнської любові. І в першому, і в другому вжитку мається на увазі виразна й конкретна, чітко виражена позиція. У Другій місії Варнава хотів дати Маркові ще один шанс, а Павло вважав за потрібне саме цього разу стриматися й не брати його. Проте пізніше Павло далі співпрацював з Марком.

Багатьох незрілих християн таке непорозуміння може лякати, але ми забуваємо, що апостоли так само, як і ми сьогодні, були живими людьми з різноманітними поглядами та підходами. Та важливо розуміти, що вони були різними, але щирими. Залишаючись на своїх позиціях, кожен із них вирушив проголошувати Євангеліє язичникам. Апостоли пішли різними дорогами робити ту саму роботу. Ми звертаємо увагу тільки на відмінності, забуваючи при цьому, що їх об’єднувало набагато більше. Було б чудово, якби наші розбіжності спонукали нас до більшої ревності у служінні, бо часто можна зауважити, що різні погляди завершуються особистою неприязню та взаємним поборюванням.

Дуже важливим є ще й інший факт: у Новому Завіті ніде не прочитаємо, що апостоли після цього випадку відчужилися один від одного. Навпаки, у своїх листах, написаних після цієї події, Павло завжди ставитиме Варнаву та Марка за приклад і хвалитиме за їхню ревність: «Чи, може, один я і Варнава не маємо права не працювати?» (1 Кор 9:6); «І визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Йоан, що вважалися стовпами, на знак єдности дали мені й Варнаві правиці, щоб ми йшли до поган, вони ж до обрізаних» (Гал 2:6); «Вітає вас Аристарх, товариш мій у неволі, і Марко, небіж Варнави, про нього маєте вказівки, прийміть його, як до вас прийде» (Кол 4:10). Щобільше, перебуваючи в ув’язненні в Римі, у своєму заповіті, яким, по суті, вважають Друге послання до Тимотея, Павло пише: «Один Лука зо мною. Візьми Марка й приведи із собою, бо він мені потрібний для служби» (2 Тим 4:11).

Oratio (молитва)

«Вкажи мені, о Господи, Твої дороги, навчи мене, де Твої стежки» (Пс 25:4).

Contemplatio (споглядання)

Від самих початків Новий Завіт розповідає нам про чудо єдності серед різноманітності. Люди різних культур, рас, соціального статусу та походження почали творити одну велику родину Церкви, де єдиною мовою, яку всі розуміли, була мова любові – мова, якої всі учні навчалися від Христа. Стаючи членами Церкви, люди не втрачали (принаймні не відразу) своїх особливостей характеру та вдачі, вони потрохи вдосконалювалися та «шліфувалися» у Христі, росли духовно, і при цьому могли мати різні погляди та підходи, прóбувати різні шляхи, пропонувати різні виходи зі складних ситуацій. Та кожен діяв у сумлінні й не забував про найважливіше: ким він чи вона є у Христі, до чого ми всі покликані, зокрема старатися жити в любові й бути вищим від усього, що може налаштовувати нас проти людей. У Посланні до Ефесян Павло пише: «Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах» (Еф 6:12). Сьогодні маємо навчитися боротися не проти людей, а за людей – за їхнє духовне добро та щастя.


[1] Деякі думки в розважанні основані на The Navarre Bible. The Acts of the Apostles. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 121–122.

1 коментар до “П’ятий тиждень після Пасхи. Субота. Різні погляди апостолів (Ді 15:35–41)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.