П’ятий тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Майбутня слава (Рим 8:14–21)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«Усі-бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі. 15. Бо ви не прийняли духа рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли Дух усиновлення, Яким кличемо: “Авва! – Отче!” 16. Сам Цей Дух свідчить разом з нашим духом, що ми – діти Божі, 17. а коли діти, то й спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із Ним, щоб разом з Ним і прославитися. 18. Гадаю-бо, що страждання нинішнього часу не гідні майбутньої слави, яка має нам з’явитися. 19. Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих. 20. Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, 21. що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих».

Коментар до тексту[1]

У цьому уривку апостол Павло розповідає про Божу розв’язку проблеми, яка полягає в тому, що люди стали рабами гріха. Цією розв’язкою є дар Святого Духа, Який допомагає віруючим долати обмеження плоті й дає силу жити праведним життям. Християни повинні бути людьми, яких веде Святий Дух (в. 14; пор. Гал 5:18). Апостол також наголошує, що всі віруючі стають частиною Божої родини через усиновлення, а Святий Дух робить нас Божими дітьми та дозволяє взивати до Бога: «Авва!» (в. 15) – дослівно «Татусю!» Саме Святий Дух постійно пригадує про наш новий статус Божих дітей (в. 16), завдяки якому успадкуємо те, що Бог нам обіцяв, – вічне життя (в. 17; пор. Рим 8:10–11), і так станемо співспадкоємцями Христа. У вв. 18–21 св. Павло каже, що існує напруга між теперішнім стражданням та надією майбутньої слави, яка очікує на християн. Це вказує на те, що наше відкуплення сповнене тільки частково, його повноту осягнемо в часі Парусії Христа. Через гріхопадіння все творіння підпорядковується болю і стражданню, тому причина нашої надії полягає в певності майбутньої слави, яка нас очікує, тоді весь сотворений порядок буде остаточно звільнений від смерті й тління.

Meditatio (розважання)

«Гадаю-бо, що страждання нинішнього часу не гідні майбутньої слави, яка має нам з’явитися». Наші терпіння, якими б вони не були, не вічні. Інколи ми терпимо за свою віру або свої переконання, причиною можуть бути й відверті переслідування, і просто насмішки чи несприйняття християнства. Часом терпіння приходять через хвороби, каліцтво, природні катаклізми, фінансові втрати, убогість, голод чи смерть. Проте ніщо з цих перелічених речей не має вічної вартості, тому не триватиме вічно.

Вічним є тільки Бог і все, що з Ним пов’язане, – Його життя і Його слава. Павло каже, що ця слава є нашим майбутнім і вона обов’язково має нам з’явитися. Грецьке поняття «δόξα / doxa», яким послуговується Павло на означення «слави», вказує на цілковиту трансформацію наших тіл, якої вони зазнають у загальному воскресінні в часі Парусії (Другого славного приходу) Ісуса Христа. Апостол навчає: «Так само й воскресіння мертвих: сіється у тлінні, а встає в нетлінні; 43. сіється в безчесті, а встає у славі; сіється в безсиллі, а встає в силі; 44. сіється тіло тваринне, а постає тіло духовне. Якщо є тіло тваринне, то є й тіло духовне. 45. Так і написано: “Перший чоловік Адам став душею живою, а Останній Адам − Духом Животворним”» (1 Кор 15:42–45); «Коли ж Христос, ваше життя, з’явиться, тоді й ви з Ним з’явитесь у славі» (Кол 3:4).

Для того, щоб ми могли переносити страждання, не опускати рук, мужньо ставитися до викликів життя, ми повинні бути свідомі цієї великої надії. Трохи раніше в цьому посланні св. Павло писав: «Ми хвалимось і в утисках, знаючи, що утиск виробляє терпеливість, 4. терпеливість – досвід, а досвід – надію. 5. Надія ж не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний. 6. Христос бо тоді, як ми були ще безсилі, у Свою пору помер за безбожних. 7. Воно навряд чи хто за праведника вмирає, бо за доброго, може, хтось і відважився б умерти. 8. Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 5:4–8).

Oratio (молитва)

«Ти радою Твоєю мене вестимеш і потім приймеш мене у славу» (Пс 73:24).

Contemplatio (споглядання)

Християни повинні бути людьми, які вміють дивитися далі, ніж інші, здатні бачити в житті сенс усупереч складним обставинам й усвідомлювати, що в Божому плані ми вартуємо набагато більше, ніж про себе думаємо. Святий Павло навчає: «Бо те, що одну мить триває, − наше легке горе − готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави, 18. нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме-бо – дочасне, а невидиме – вічне» (2 Кор 4:17–18).

---

[1] Деякі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 8:14–21.