Lectio (читання)
«Бо як в одному тілі маємо багато членів, і всі члени не виконують ту саму роботу, 5. отак і ми: численні – одне у Христі тіло, кожен один одному член. 15. Радуйтеся з тими, що радуються, плачте з тими, що плачуть. 16. Між собою будьте одної думки, про високе не мудруйте, радше до покірного схиляйтеся, не будьте зарозумілі на себе. 17. Нікому злом за зло не віддавайте, дбайте перед усіма людьми про добро. 18. Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми в мирі. 19. Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано-бо: “Мені належить помста, Я відплачу”, – говорить Господь. 20. Але коли твій ворог голодує, нагодуй його, і коли має спрагу, напій його, бо, роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля. 21. Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром».
Коментар до тексту
Ця глава розпочинає практичну частину послання (Рим 12:1–15:3). Якщо в Рим 1–11 апостол Павло роздумував над тим, що Бог зробив для всього світу через Ісуса Христа (т. зв. догматична частина), то в цьому фрагменті листа він дає практичні поради, як жити новим життям, яке випливає з наших стосунків із Христом, тобто з усього, що ми отримали в Ньому. За таким принципом побудовані всі Павлові послання. Отже, апостол дуже чітко розуміє взаємозв’язок між вірою та практикою, вказуючи на те, що богослов’я завжди дає матеріал для етики та її зумовлює. У вв. 4–5 апостол говорить про багатство духовних дарів, якими Господь обдарував Церкву, а у вв. 15–21 наголошує на тому, що пріоритетом християнина повинна бути любов, адже саме нею повинні керуватися учні Ісуса в найрізноманітніших обставинах життя. Святий Павло хоче, щоб представники молодої Римської Церкви зрозуміли, що яким би не було їхнє походження (хтось до навернення був язичником, а хтось сповідував юдаїзм), тепер усі покликані до нового етичного коду поведінки – життя в любові та смиренні, прикладом яких є милосердя Самого Бога (Рим 12:1)[1].
Meditatio (розважання)
«Коли можливо, оскільки це від вас залежить, будьте з усіма людьми в мирі». Павло не закликає до неможливих і нереалістичних речей. Він просить зробити все, що можемо, усе, на що ми здатні, для збереження миру у стосунках з людьми. Інколи інші люди не хочуть миру, але це не повинно нас турбувати. Ми завжди маємо робити свою частину роботи, старанно виконувати «своє домашнє завдання», намагаючись не втратити свого миру. Трохи далі апостол Павло знову заохочує: «Дбаймо, отже, запопадливо про те, що веде до миру та до взаємного збудування» (Рим 14:19). Автор Послання до Євреїв говорить, що альтернативи для миру немає, і це є частиною нашої дороги освячення: «З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить» (Євр 12:14).
У Євангелії від Марка Ісус навчає: «Сіль – добра, та коли сіль несолона стане, чим її приправите? Майте в собі сіль і живіть у мирі між собою!» (Мр 9:50). Сутність християнства (його суть, сіль) полягає у свідченні про невимовну Божу любов, яка виявилася в жертві Ісуса на Хресті. Ми покликані бути свідками цієї любови, і про це Ісус нагадує Своїм учням на Тайній Вечері: «З того всі спізнають, що Мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо 13:35). Одним із виявів любові, а також її автентичним плодом є зусилля, спрямовані на збудування миру. Святий Павло усвідомлював своє апостольське покликання як служіння примирення: «Усе ж від Бога, Який примирив нас із Собою через Христа і дав нам службу примирення. 19. Бо то Бог у Христі примирив Собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення» (2 Кор 5:18–19).
Мир завжди є наслідком життя в любові, плодом Божого порядку речей. Апостол Павло каже: «Бо Царство Боже не їжа й не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим 14:17). Часто неможливо встановити мир там, де котрась зі сторін його не бажає, але це завжди є свідченням більшої проблеми, часто – відчуження від Бога. Натомість служіння справі миру, а також наші зусилля, присвячені цьому, можуть бути найкращим свідченням нашої віри, а головно перед людьми, які мають дуже слабке уявлення про суть християнського життя.
Oratio (молитва)
«Він робить мир у твоїх межах, насичує тебе ситтю пшеничною» (Пс 147:14).
Contemplatio (споглядання)
Святий Павло стверджує: «Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося Його життям» (Рим 5:10). Отже, ми повинні бути свідомі, що мир інколи вимагає великої посвяти, заангажування всього нашого життя. Відтак, християни повинні бути людьми такої любови, яка здатна принести плоди миру…
[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 12:1–25.
Дуже дякую
Слава Ісусу Христу!
Повчання апостола Павла про мир, актуальні і в сьогоднішні часи!
Дякую отче Юрію за цікавий і зрозумілий коментар та нагадування практикувати їх у християнському особистому житті сьогодні!
Божої вам помочі у вашій праці!!!
Більшість християн та особливо ієрархи християнських церков намагаються щось докорити світові про те, що він живе не згідно Божоі волі, при тому самі залишаються в опозиціі до слів Нашого Господа: «З того всі спізнають, що Мої ВИ учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо 13:35) та “щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти Мене послав” (Йо 17:21)❗??❓
Слава Ісусу Христу.Дякую Вам.