Lectio (читання)
«Я маю, отже, чим хвалитись у Христі Ісусі щодо речей Божих. 18. Не смію-бо говорити про те, чого Христос не сподіяв через мене для послуху поган словом і ділом, 19. силою знаків і чудес, силою Духа Божого, так що я розповсюдив Євангелію Христову від Єрусалима й околиць аж до Ілірику, 20. вважаючи, однак, за честь не проповідувати Євангелії там, де Христове ім’я було вже відоме, щоб не будувати на чужій основі, 21. але, як написано: “Ті, що про Нього їм не звіщалось, Його побачать, і ті, що про Нього не чули, зрозуміють”. 22. Власне, тому я мав щоразу перешкоди, щоб прийти до вас. 23. Тепер же, не маючи більше поля праці в цих країнах і гаряче бажаючи з давніх літ до вас прибути, коли виберуся в Еспанію, 24. надіюсь, як буду проходити, побачити вас, і що ви мене туди проведете після того, як я трохи натішусь вами. 25. Тепер же йду до Єрусалима святим служити, 26. бо Македонія і Ахая вирішили зробити якусь збірку на потреби вбогих святих у Єрусалимі. 27. Вирішили, та й винні їм: бо як погани стали спільниками їхніх духових благ, то повинні допомогти їм у тілесних. 28. Коли я це виконаю і вручу їм особисто цю збірку, направлюсь від вас в Еспанію. 29. Я знаю, що коли прийду до вас, то прийду в повноті Христового благословення».
Коментар до тексту
Цей уривок − частина послання, яку називають моральною (Рим 12–15). Заохотивши вірних у Римі до життя благодаттю Христа (Рим 12–15:13), апостол Павло присвячує кінець цієї глави короткій розповіді про своє служіння серед язичників: його місії часто супроводжувалися численними знаками й чудесами, які діялися силою Святого Духа, а Господь через нього поширив Євангелію від Єрусалима аж до північно-західної Греції на Адріатичному узбережжі (вв. 17–19). Апостол намагався проповідувати тільки там, де не проповідували інші, і цим сповнював пророцтво Ісаї 52:15 (в. 21). Після успішної місії благовістування Євангелія у східній частині Римської імперії апостол задумав піти до Іспанії (вв. 23, 28) і заодно відвідати Римську Церкву (вв. 24, 28). Павло повідомляє про свою подорож до Єрусалима (вв. 25–27), щоб принести щедрий дар допомоги для місцевої спільноти від Церков, розташованих у римських провінціях Македонії та Ахаї (територія сучасної Греції).
Meditatio (розважання)
«Так що я розповсюдив Євангелію Христову від Єрусалима й околиць аж до Ілірику». Павло свідомий того, що такий великий успіх у поширенні Євангелії відбувся завдяки Христові, Який діяв через апостола у слові та ділі (в. 18), численних знаках і чудесах (в.19), а також завдяки діянню й силі Духа Божого (в. 19). Павло не діяв сам, не покладався на свої знання Писання та риторичні здібності, але дозволив Богові бути присутнім у його житті, провадити його місією проголошення Євангелія. Саме завдяки Божій дії плоди служіння Павла перевершили будь-які людські уявлення та сподівання.
Очевидно, що Господь повною мірою використав природні таланти Павла, а також його суспільний статус. Майбутній апостол народився в діаспорі – у місті Тарс, яке тоді було частиною Римської провінції Кілікія (сучасна Туреччина). Він добре знав грецьку культуру, риторику, філософію. Більшу частину свого молодого життя провів у Єрусалимі біля ніг єврейського вчителя Гамалиїла (Ді 22:3), який був учнем одного з найбільших раввинів Ізраїлю – Гілеля. Апостол також мав римське громадянство, яке давало певну безпеку. Отже, Павло був людиною трьох світів: мав єврейське коріння, грецьке виховання та римське громадянство. Усе це разом дивовижним чином послужило поширенню Євангелія.
Павло, хоча й був євреєм, потрафив вийти за межі своєї національної культури і стати апостолом народів. Він одним із перших усвідомив універсальний характер Благовісті та факт, що спасіння у Христі стосується всіх людей. Мене завжди надихає те, що цей чоловік не звів досвід зустрічі з Христом до суто приватної, особистої сфери. Навпаки, зустріч із Господом зумовила динаміку всього його життя. Святий Павло цілим своїм єством бажав, щоб кожна людина пережила подібний досвід спасіння, і це стало справою всього його життя.
Oratio (молитва)
«Я буду згадувати Твоє ім’я від роду й до роду, тим прославлятимуть Тебе народи по віки вічні» (Пс 45:18).
Contemplatio (споглядання)
Церква має місійну природу. Тому бути учнем Ісуса означає бути Його свідком для кожної особи; означає бути відкритим, відважним, живим, життєрадісним, співчутливим, милосердним; означає намагатися чимраз більше бути подібним до Самого Христа. Для цього треба відважитися вийти за межі свого особистого малого світу так само, як колись перші апостоли покинули свій малий світ навколо Галилейського озера й пішли до всіх кінців землі. Можливо, ми не зможемо повторити масштаби місії Павла, але варто почати з людей, яких ми знаємо, але які ще не знають Ісуса. Потім Господь підкаже, що треба робити далі.
Дуже дякую
Дякую
Дякую.