П’ятниця першого тижня Великого посту. Радісна та трагічна історії (Бут 2:20-3:20)

Час прочитання: 11 хвилин

Lectio (читання)

«І дав чоловік назви всякій скотині, всякому птаству піднебесному і всякому звіреві польовому, але для чоловіка не знайшлося помочі, йому придатної. 21. Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом. 2. Потім з ребра, що його взяв від чоловіка, утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка. 23. І чоловік сказав: “Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка”. 24. Так-то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом. 25. А були вони обоє, чоловік і його жінка, нагі та (одне одного) не соромилися.

3: 1. З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій. Він і сказав до жінки: “Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?” 2. Жінка відповіла змієві: “Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді. 3. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: “не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете”. 4. І сказав змій до жінки: “Ні, напевно не помрете! 5. Бо знає Бог, що коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло”. 6. Тож побачила жінка, що дерево було добре для поживи й гарне для очей і приманювало, щоб усе знати; і взяла з нього плід та й скуштувала й дала чоловікові, що був з нею, і він теж скуштував. 7. Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим-то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси. 8. Але почули вони луну від Господа Бога, що ходив собі садом під час денної прохолоди, і сховався чоловік із своєю жінкою від Господа Бога серед дерев саду. 9. Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: “Де ти?” 10. Той відповів: “Я чув Твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався”. 11. Він же сказав: “Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?ˮ 12 . Чоловік відповів: “Жінка, яку Ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я ївˮ. 13. Тоді Господь Бог сказав до жінки: “Що ти це наробила?ˮ Жінка відповіла: “Змій обманув мене, і я їла”. 14. Отож Господь Бог сказав до змія: “За те, що ти вчинив це, будь проклятий з-поміж усякої скотини та з-поміж усіх диких звірів. На череві твоїм будеш повзати і їстимеш землю по всі дні життя твого. 15. Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися вп’ястися Йому в п’яту”. 16. А жінці сказав: “Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою”. 17. Адамові ж сказав: “За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. 18. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. 19. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох”. 20. Тоді Адам дав своїй жінці ім’я Єва, бо вона була мати всіх живих».

Коментар до тексту

Звірята позбавлені «дихання життя» і не перебувають на тому самому рівні, на якому є людина. Жодне творіння не заповнює пустки, яку відчуває чоловік, і тому Бог творить жінку з його ребра (євр. צֵלָע / sela). Кістка у Старому Завіті – символ природи людини, і таке створення жінки підкреслює, що вона має ту саму природу, що й мужчина. У єврейській мові чоловік звучить אִישׁ / ish, а жінка –  אִשָּׁה / isha (дослівно «чоловічиця»). Рівність чоловіка і жінки не руйнується поняттям «ezer» (поміч, підтримка – 1:18; 1:20). Поміч не розуміється в негативному сенсі, як послуга важливішому чи вищому, але поміч як підтримка, «товаришування», яке підтримує міжособистісний діалог у різних площинах людського життя. Єдиний елемент, який різнить чоловіка і жінку, це їх тілесність, яка, з іншого боку, також їх взаємно притягує.

Розповідь про дарування Адамові жінки має таку мету: показати одноприродність чоловіка і жінки; освятити моногамне подружжя; «не добре чоловікові бути самому» – означення суспільної та соціальної природи людини; тільки жінка – відповідний помічник для чоловіка і навпаки. Реакція Адама на жінку виявляє його захоплення даром іншої особи.

Двадцять віршів 3-ї глави Буття, які є частиною читання дня, привносять великий трагізм у розповідь про перші роки життя людини і мають за мету показати, що Бог не є причиною зла – людина сама завдяки свобідній волі обрала шлях від Бога. Корінь зла криється у втраті довіри до Божого слова, гордості та бажанні самоствердити себе без Бога, які закралися у серце людини за намовою змія. Фразою «З усіх же польових звірів, що їх сотворив Господь Бог, найхитріший був змій» (Бут 3:1) підкреслюється, що змій є одним зі створінь. Його зовнішній вигляд нагадує дракона з вавилонських та єгипетських памʾяток. Книга Одкровення ототожнює дракона зі змієм: «І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну» (12:9).

Спокушування Єви зображено як витончений обман: змій починає з очорнення Бога. Суть гріха – порушення волі Божої та духовне відпадіння від Творця, а основний мотив – «бути як боги» та керувати світом без Бога. Важливо розуміти, що розповідь у Бут 3 передає нам не стільки якісь конкретні факти, але їх духовне значення: на початку свого існування людський рід вирішив піти власним шляхом, реалізуючи владу від Бога відповідно до своєї, а не Божої волі.

Наслідки гріхопадіння є трагічними: пробудження статевого сорому – плоть виходить з-під контролю; втрата довір’я до Бога – бажання сховатися та приховати правдиву причину гріха, згодом це переросте у страх язичників перед богами; постійна боротьба з демонічними силами (пор. Рм 7:15-20); порушення гармонії людських стосунків (Бут 3:16); руйнація гармонії між людиною і природою – праця стає важкою; позбавлення людей близькості з Богом – вигнання з раю; входження смерті в життя людини через втрату Богоспілкування.

Хоч Адам і Єва уникають Бога, Він сам знаходить їх і робить перший крок назустріч: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися Йому в п’яту» (Бут 3:15). Цей фрагмент називають «Протоєвангелієм», бо саме потомство «нової Єви» – Марії – Ісус Христос через Свою смерть та Воскресіння знищить голову змія і подарує нам нове життя. 

Meditatio (розважання)

«Жінка, яку Ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв». Той, хто побачив Єву і в захопленні сказав до неї: «Ти моє друге я» (а приблизно так можна окреслити емоційну компоненту ідіоматичного вислову «Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла»), після гріхопадіння у запамороченні каже, що винною є тільки жінка, бо ж вона дала плід (!). Дехто може сказати, що наказ не їсти з дерева пізнання добра і зла Господь дав тільки Адамові (Бут 2:16-17), а Єва не встояла перед спокусою не просто людини, але хитрого сатани. Однак у цій розповіді йдеться не про казуїстичний пошук більше чи менше винного / винної, а про те, що після гріхопадіння наші прародичі пережили дуже глибокий внутрішній надлом та деградацію – Адам ховається від Бога за деревом (від Творця світу!), обоє прародичів не визнають своєї провини. Замість володіти світом, усвідомлюють, що їх власна плоть виходить з-під контролю – починають встидатися одне одного.

Через втрату довіри до Бога приходить втрата довіри одне до одного – відбувається страшна діалектика деградації людини. Редукція особистості доходить до абсурду: відійшовши від Бога і розірвавши з Ним стосунки, людина переживає жахливе спотворення своєї ідентичності. Цю страшну динаміку біблійні автори у наступних текстах найчастіше висловлюватимуть трьома термінами, які разом вказуватимуть та драматичний ланцюг цього опущення людини від первісного Божого задуму: חָטָא / chata – «відхід від цілі», פֶּשַׁע / pesha – «розрив стосунків», עָוֹן / awon – зображує зігнутий, скручений предмет поруч зі стандартом. Відійшовши від Бога і розірвавши з Ним стосунки, наші прародичі спотворили своє життя, або, простіше кажучи, зруйнували стосунки і між собою.

Господь постійно вболіває над нами: від запитання до Адама: «Де ти ?» і т. зв. «Протоєвангелія», яке міститься у словах, сказаних до змія (Бут 3:15), Він дбає про те, щоб ми не боялися Його та одні одних, щоб не відчували своєї внутрішньої наготи і беззахисності перед Ним та перед нашими ближніми, не ховалися за різними масками від Нього та від інших людей (пор. Бут 3:10). Господь хоче, щоб ми відновили довіру до Його Слова і заповідей, почали ними жити, а відтак навчилися сприймати одні одних у простоті та невинності, а їх Ісус зауважував у малих дітях (пор. Мт 18:3).

Oratio (молитва)

«Помилуй мене, Боже, з милости Твоєї; з великого милосердя Твого зітри мої провини. 4. Обмий мене повнотою від вини моєї, очисть мене від гріха мого. 5. Провини-бо мої я знаю, і гріх мій завжди передо мною» (Пс 50:3-5).

Contemplatio (споглядання)

Перше чудо в Євангелії від Йоана, яке сам євангелист називає знаком (σημεῖον / semeion), відбувається у Кані Галилейській (2:1-11), де бачимо переміну води на вино, яка символізує творчу та преображуючу діяльність Ісуса. Як богослов Нового Творіння Йоан показує, що Ісус поступово перемінює усе відповідно до первісного Божого задуму, але насамперед благословляє подружжя Своєю присутністю. Тому віднова Божого порядку починається з віднови стосунків між людьми, між чоловіками і жінками у подружжі, яке є першою і найважливішою малою спільнотою, у якій виховуються особистості, а вони згодом формують суспільство. Вода у Біблії – це символ життя, а вино – радості. Присутність Христа у стосунках між людьми надає їм абсолютно іншого виміру та якості. Як християни ми можемо впливати на суспільні зміни насамперед через приклад якості наших родинних стосунків, наріжним каменем яких є Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа…