Lectio (читання)
«А таке довір’я до Бога ми маємо через Христа, 5. не щоб ми були самі здібні помислити щось із самих себе, здібність-бо наша від Бога. 6. Він нас зробив здібними слугами Нового Завіту не з букви, але з духу, бо буква вбиває, дух же оживлює. 7. Коли ж служіння смерти, вирізане буквами на каміннях, було в (такій) славі, що сини Ізраїля не могли дивитися на обличчя Мойсея з-за блиску слави його обличчя, що мала зникнути, 8. то скільки більше служіння духа буде у славі? 9. Бо коли служіння осуду славне, то служіння виправдання багато більше перевищує у славі. 10. І таким чином, те, що частинне було славне, не має більше слави ради переважаючої слави. 11. Бо коли те, що минуло, славне, то багато більше те, що перебуває, славне».
Коментар до тексту
У цьому уривку Павло говорить про своє апостольське служіння, до якого покликав його Сам Господь. Це служіння полягає у проголошенні Нового Завіту, завдяки якому Христос примирив людство зі Своїм Отцем. Апостол доводить, що Новий Завіт супроти Старого незрівнянно вищий, тому й апостольське служіння перевершує служіння Мойсея. Служіння Мойсея, правду кажучи, ширило смерть та осуд, бо тільки вказувало на гріх (вв. 6, 7, 9) і було тимчасовим (вв. 7, 11), а служіння апостолів дарує життя і спасіння (вв. 6–9) та є постійним (в. 11). Якщо служіння Мойсея було величним, то служіння апостолів − ще величніше. Коли св. Павло говорить про служіння «смерти» й «осуду» (вв. 7, 9), це не означає, що Старий Завіт не був чимось святим і справедливим, але що Закон Мойсея як частина цього Завіту, хоч і вказував шлях до праведности, не був вистачальним, бо не давав людям сили перемогти гріх. Саме в цьому сенсі можна сказати, що Старий Закон містив у собі смерть та осуд: він робив грішника свідомішим важкости свого гріха й цим збільшував відчуття провини[1].
Meditatio (розважання)
«Не щоб ми були самі здібні помислити щось із самих себе, здібність-бо наша від Бога. 6. Він нас зробив здібними слугами Нового Завіту не з букви, але з духу, бо буква вбиває, дух же оживлює». У 2 Кор 2:16 св. Павло говорить про служіння апостолів, яке тим, які його приймають, дає можливість жити не тільки фізичним життям, але й життям майбутнього віку – життям вічним, бо ті, які його не приймуть, після фізичної смерти можуть пережити і смерть духовну, мовою Одкровення − «другу смерть» (Од 2:11; 20:6): «Для одних запах, що від смерти веде до смерти, а для інших – запах, що від життя веде до життя. Хто, отже, здатний до цього?»
У в. 5 цього уривку апостол дає відповідь на запитання, яке він ставить у 2 Кор 2:16: до Благовісти життя здатні ті, яких покликав Сам Господь, і Саме Він робить їх здібними слугами Нового Завіту. Так само від Бога ми, які колись відпали через гріх, отримуємо вічне життя за посередництвом Нового Завіту, установленого у Крові Христа, завдяки Його Страстям та Воскресінню. Благовісниками цього Життя, Яке в «Отця перебувало й нам явилося» (1 Йо 1:2), є апостоли та їх наступники, яких Господь кличе й наділяє спосібністю проголошувати Добру Новину. Здібність апостолів та їхніх наступників походить не від них самих, а від Бога, Який ділиться з людьми Своїм життям і робить окремих людей здатними передавати його іншим.
Новий Завіт − це не просто оновлений кодекс вимог супроти Заповідей, які Мойсей отримав на кам’яних таблицях (Вих 24:12). Новий Завіт став можливим завдяки Смерті Ісуса на Хресті та Його славному Воскресінню на третій день, унаслідок чого Святий Дух пише Божі Заповіді на скрижалях нашого серця й дарує благодать ними жити. Цей Новий Завіт провіщали пророки Старого Завіту задовго до приходу Бога в людському тілі в цей світ, адже Бог хоче, щоб ми жили життям, задля якого Він нас сотворив: «Ось який Завіт Я створю з домом Ізраїля після тих днів, – слово Господнє: Укладу Закон Мій у їхнє нутро й напишу його в них на серці. Я буду їхнім Богом, вони ж − Моїм народом» (Єр 31:33); «Я дам їм одне серце і вкладу в них новий дух, Я вийму з їхнього тіла камінне серце й дам їм серце тілесне, 20. щоб вони за Моїми заповідями ходили та Моїх законів пильнували і їх виконували. Тоді вони будуть Моїм народом, а Я буду їхнім Богом» (Єз 11:19–20).
Oratio (молитва)
«Бо Ти великий і твориш дивні речі, Ти Бог єдиний» (Пс 86:10).
Contemplatio (споглядання)
Бог хоче, щоб учасниками Нового Завіту стали всі люди на землі, тому Воскреслий Христос дав Своїм учням украй важливе доручення: «Ісус же приступив і промовив до них: “Дана Мені всяка влада на небі й на землі. 19. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, 20. навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав. Отож Я з вами по всі дні аж до кінця віку”» (Мт 28:18–20). Стати учасником Нового Завіту означає стати причасним життя Пресвятої Тройці. Саме тому це найважливіше доручення й найважливіший проєкт на цій землі. Важливо пам’ятати, що якщо ми охрещені, то неодмінно повинні вкласти свою лепту (якою б вона не була) у реалізацію цього проєкту, який є сповненням волі Самого Христа. Щоб це стало реальним і ми не мали відмовки через наші обмеження, Ісус обіцяв бути з нами по всі дні аж до кінця цього віку.
[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 141.
Дякую отче за Вашу частку у служінні заповіданому нам Господом!
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!