Lectio (читання)
«Та мавши той самий дух віри, про який написано: “Я вірував, тому й говорив”, – то й ми віримо, тому й говоримо, 14. бо знаємо, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами. 15. Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу. 16. Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день у день. 17. Бо те, що одну мить триває, – наше легке горе – готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави, 18. нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме-бо – дочасне, а невидиме – вічне».
Коментар до тексту
Цей уривок − частина ширшого дискурсу, у якому св. Павло пояснює особливості свого апостольського служіння. Хоча це служіння неминуче зустрічається з численними випробуваннями, віра у Христа і Його благодать дають змогу Павлові не опускати рук та рухатися вперед. У в. 13 апостол цитує псалом 116:10: як і пасалмопівець, за допомогою віри Павло здатний проголошувати Слово. До того ж, і сам апостол, і всі віруючі спроможні витримувати переслідування, бо живуть надією, підставою для якої слугує Воскресіння Ісуса (вв. 14–15). Святий Павло переконаний, що якими б не були страждання, вони усе ж є тимчасовими й так чи так провадять до вічної слави (вв. 16–18)[1].
Meditatio (розважання)
«Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день у день». Незважаючи на всі зовнішні та внутрішні випробування – від язичників і найбільше від лжебратів (2 Кор 11:23–29), Павло завжди був переконаний у тому, що він робив. Сам Господь часто покріпляв його (Ді 13:47; 23:11; 2 Тим 4:17), тому апостол сміливо проголошував Добру Новину і здійснював служіння примирення, яке дорого коштувало Самому Христові й так само коштувало Його учням. Трохи далі в цьому листі Павло пише: «Усе ж від Бога, Який примирив нас із Собою через Христа й дав нам службу примирення. 19. Бо то Бог у Христі примирив Собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення. 20. Ми ж посли замість Христа, немовби Сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: примиріться з Богом! 21. Того, Хто не знав гріха, Він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в Ньому» (2 Кор 5:18–21).
Служіння Павла приносило користь не тільки людям, яким він служив, але і йому самому, бо «Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. 8. Одному-бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з Тим Самим Духом, − слово знання; 9. іншому − віра в Тім Самім Дусі; іншому − дар зцілення в Тім єдинім Дусі; 10. іншому − сила творити чуда; іншому − дар пророкування; іншому − розпізнавання духів, іншому − різні мови, іншому ж − тлумачення мов. 11. А все це чинить один і той же Дух, що розподілює кожному, як Він хоче» (1 Кор 12:7–12). Служіння дарами вимагає часу, зусиль, посвяти й терпіння. У цьому постійному служінні ми потрохи старіємо фізично («наша зовнішня людина занепадає»), але зростаємо внутрішньо («наша внутрішня людина обновлюється день у день»).
Віруюча людина повинна повсякчасно зростати в пізнанні Бога, «аж поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф 4:13). У пізнанні Бога можна зростати, вдивляючись в обличчя Його Сина Ісуса Христа, наслідуючи Його спосіб життя й думання. Саме тому св. Павло закликає: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі» (Флп 2:5). Ця духовна праця потребує великої довіри до Ісуса, терпеливости й зусиль, але хто йде цією дорогою, той благодаттю Святого Духа знає, що такий труд у Господі не марний (пор. 1 Кор 15:58).
Oratio (молитва)
«Навчи мене, о Господи, путі Твоєї, провадь мене простою стежкою з огляду на тих, що на мене засідають» (Пс 27:11).
Contemplatio (споглядання)
Духовне зростання вимагає праці «день у день». Для цього росту, як і для духовного життя взагалі, потрібна щоденна пожива в читанні та слуханні Божого Слова, прийнятті Святих Таїнств, молитви й, очевидно, служіння ближнім. Якщо це робити постійно, тоді життя набирає справжнього змісту, що має вічний вимір. Новий Завіт називає таке життя «життям за Духом», або «життям у Дусі», і воно протилежне до фізіологічного життя за тілом (пор. Рим 8; Гал 5:16–23). У такій динаміці життя має свій шарм, бо кожен його період має свій сенс, свої особливості, свої неперевершені моменти.
[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. 2 Cor 4:13–18.
Дякую.
Дуже дякую
Як завжди чудові розважання. І знову дякую за них❤️🙏