Неділя сиропусна. Час сприятливий (Рим 13:11–14:4)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували. 12. Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. 13. Як день, поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах, 14. але вдягніться в Господа Ісуса Христа й не дбайте про тіло задля похотей. 14:1. Слабкого у вірі приймайте, не вступаючи з ним у суперечки. 2. Один вірить, що можна все їсти, а слабкий (у вірі) їсть городину. 3. Хто їсть, хай тим, що не їсть, не гордує, а хто не їсть, хай того, що їсть, не судить, бо Бог його прийняв. 4. Ти хто такий, що чужого слугу судиш? Своєму господареві стоїть він або падає, а стоятиме, бо Господь має силу втримати його».

Коментар до тексту

У Рим 13:8–10 апостол Павло стверджує, що любов є виконанням Закону. Отож перша частина сьогоднішнього читання (Рим 13:11–14) містить заохочення жити в цій любові. Час, у якому, живемо, є особливим часом – «останніми днями», які розпочалися зі Смертю та Воскресінням Ісуса Христа. Очікуючи Дня Господнього, тобто Його Парусії (Другого славного приходу Ісуса Христа), мусимо чувати, щоб не впасти в духовну сплячку та зберігати духовну тверезість. Павло наголошує на цій тематиці у різних своїх посланнях: «Та ви, брати, не в темряві, щоб вас той День зненацька захопив, як злодій: 5. бо всі ви – сини світла й сини дня. Ми не належимо ні ночі, ані темряві. 6. Не спімо, отже, як інші, а чуваймо та будьмо тверезі! 7. Ті бо, що сплять, сплять уночі, і ті, що впиваються, впиваються вночі. 8. Ми ж, які належимо дневі, будьмо тверезі, надягнувши броню віри та любови й шолом надії на спасіння» (1 Сол 5:4–8). В очікуванні Парусії апостол заохочує вірних «одягнутися в Господа Ісуса Христа» (Рим 13:14) – ця метафора вказує на те, що християни повинні уподібнюватися до стилю життя та любові Христа (пор. Гал 3:27; Кол 3:9–10). Спосіб життя за прикладом Христа передбачає вирозуміння до слабкої віри деяких осіб, які були сформовані в юдаїзмі і яким доволі складно було відразу прийняти той факт, що всяка їжа дозволена, бо насправді не вона визначає глибину наших стосунків із Богом (Рим 14:1–4; пор. Мт 15:10–20).

Meditatio (розважання)

«Тим більше, що ви знаєте час, що вже пора вам прокинутись із сну: тепер бо ближче нас спасіння, ніж тоді, як ми увірували». Для поняття «час» св. Павло вживає грецьке слово «καιρός / kairos», яке може означати певний відрізок чи період часу, завжди призначеного для чогось, однак без наголосу на точну хронологію. Цей термін може також перекладатися як «можливість, момент, нагода» та вказувати на період, позначений певним критичним чи переломним моментом[1].

Від Воскресіння Ісуса Христа і до Його Парусії – це час Церкви. Час навернення, освячення, служіння, а відтак і зростання у Христі. Час на спасіння. Ми не можемо втратити цей дар, використовуючи його неналежно, тобто перебуваючи в духовній сплячці – живучи в лінощах та керуючись тілесними похотями і пристрастями. Навпаки, усвідомлюючи, що кожна мить наближає нас до зустрічі з Господом, очікуючи в Його Парусії настання повноти спасіння, ми докладаємо зусиль, щоб утримувати зв’язок із Ним та зростати в Ньому, «аж поки ми всі не дійдемо до єдности у вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф 4:13).

Для того, щоб закликати християн як годиться використовувати час, який Бог дав для освячення, щоб прояснити суть своїх думок і, врешті, увиразнити важливість своїх закликів, св. Павло послуговується яскравими метафорами: «пробудитися зі сну» (Рим 13:11), «протверезитися» (1 Кор 15:34), «бути дітьми світла і дня, а не темряви і ночі» (1 Сол 5:5), «не спати, чувати і бути тверезими» (1 Сол 5:6) тощо. Апостол заохочує своїх адресатів відповісти Богові на Його благодать, спонукає до руху, позитивної динаміки, праці, служіння та життя у Христі, яке природно знайде своє сповнення в часі Парусії Господа: «Тепер ми бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж – обличчям в обличчя. Тепер я спізнаю недосконало, а тоді спізнаю так, як і я спізнаний» (1 Кор 13:12).

Oratio (молитва)

«Але я молюся, Господи, до Тебе, у сприятливий час. О Боже, вислухай мене у Своїй доброті великій, Твоїм спасінням певним» (Пс 69:14).

Contemplatio (споглядання)

Через гріхопадіння прародичів людство відпало від Джерела життя й опустилося в сутінки існування. Пам’ять про Бога, зв’язок із Ним замінили туга й неспокій. В Ісусі Христі повертаємося до життя, задля якого ми сотворені. Цей шлях повернення називається християнством (пор. Ді 9:2; 19:9, 23; 22:4; 24:14, 22). Христос іде разом із нами історією нашого життя, перебуває з нами в нашому часі й допомагає долати труднощі цієї дороги (пор. Йо 14:6). Важливо навчитися приймати Його допомогу (Йо 15:5), кріпитися в Його силі (Еф 6:10), довіряти Його Слову й не дозволяти темряві світу заколисувати нас і впроваджувати в духовну сплячку, у якій ми знову втрачаємо пам’ять про Бога й віддаляємося від Джерела життя. Одним із варіантів ефективного використання часу, який пропонує Церква для нашого освячення, є свята, коли згадуємо ті моменти, у яких вічне зустрічається із земним, і в такий спосіб відчуваємо передсмак того дня, коли час, у якому живемо, преобразиться у вічності (Од 21–22).


[1] W. Arndt, F. W. Danker, W. Bauer. A Greek-English lexicon of the New Testament and other early Christian literature. (3rd ed.) Chicago: University of Chicago Press 2000, P. 497–498.

5 коментарів до “Неділя сиропусна. Час сприятливий (Рим 13:11–14:4)”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.