Неділя по Різдві. Покликаний Божою благодаттю, щоб проголошувати Євангеліє (Гал 1:11–19)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Сповіщаю вас, що Євангеліє, яке я вам проповідував, не від людей, 12. бо ж я його не прийняв, ні навчився від людини, а через об’явлення Ісуса Христа. 13. Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я жорстоко гонив Божу Церкву та руйнував її. 14. Я визначався серед багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків. 15. Та коли Той, Хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав Своєю благодаттю, зволив 16. об’явити в мені Сина Свого, щоб я проповідував Його між поганами, я негайно, ні з ким не радившись, 17. не пішов у Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, але пішов в Арабію і потім знову вернувся в Дамаск. 18. Три роки після того пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і пробув у нього п’ятнадцять день. 19. Іншого ж з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього».

Коментар до тексту

Павло написав листа до Галатійських Церков у Малій Азії (територія сучасної Туреччини), тому що після його відходу з цих теренів туди прийшли деякі проповідники, фактично лжевчителі, які почали заперечувати апостольський авторитет Павла, а також настирливо переконувати новонавернених язичників, що для того, аби стати справжніми християнами, їм спочатку потрібно прийняти обрізання та виконувати інші приписи юдаїзму, як вони казали, «Закон Мойсея». Проте св. Павло досвідчив на собі, що ревне виконання Закону Мойсея не тільки не спричинилося до його праведності й не наблизило до Бога, але зробило його Божим ворогом, позаяк через незнання він переслідував Церкву Божу. Та коли по дорозі до Дамаска йому об’явився Христос і особисто доручив проголошувати Євангелію, майбутній апостол народів спочатку провів декілька років на самоті в Аравії. Ми не знаємо, чи в цьому часі він ходив до розташованої там гори Синай, на якій Бог обʼявився перше Мойсеєві, а потім Іллі, але з пізніших листів Павла проглядається усвідомлення, що очікування усіх Писань Ізраїлю сповнилися в Ісусі Христі. Отже, апостол не повірив в іншого бога, але пережив досвід Бога своїх предків, Який об’явився Йому у Своєму Єдинородному Сині. Уся ця неймовірна пригода в житті Павла трапилася з ним не через його ревне виконання Закону, але завдяки невимовній Божій милості.

Meditatio (розважання)[1]

«Покликав Своєю благодаттю, зволив 16. об’явити в мені Сина Свого, щоб я проповідував Його між поганами». Насамперед св. Павло хоче підкреслити, що це було «об’явленням» самого Христа, а не передано через когось. В інших місцях поняття «ἀποκαλύπτω / apokalipto», яке тут вжив апостол, має есхатологічні конотації (Рим 1:18; 2:5; 1 Кор 1:7; 2 Сол 1:7) − те, що мало стати явним в останній день, відкрилося перед часом. Павло говорить про своє покликання висловами, які окреслюють покликання пророків та видіння, які, можливо, тоді їх супроводжували (Іс 49:1–5; Єр 1:5). Цей уривок паралельний до 1 Кор 15:3–11 – там Павло також наголошує, що Ісус явився йому так, як і іншим апостолам, інакше вони стояли б вище від нього. Це було одкровення Сина Божого, Якого Павло відразу починає проповідувати в синагогах Дамаска, адже усвідомлює, що Син Божий – Месія Ізраїлю (Ді 9:20; Рим 1:3–4). Вислів «ἐν ἐμοί / en emoi» (в. 16) можна розглядати як «у мені» або «через мене». Ісус спочатку відкрився Павлові, а тоді через нього Бог відкриває Ісуса іншим.

Павлова розповідь про його навернення (Гал 1:11–17; 1 Кор 9:1; 15:8–11) та оповідь Луки в Діяннях апостолів (Ді 9; 22:6–16; 26:12–18) – це спроби передати людською мовою досвід, який неможливо висловити у звичайних категоріях. Згодом Павло не раз говорив, що його навернення відбулося винятково завдяки силі і благодаті Божій, через які він став протилежністю до того, ким був (1 Кор 9:17; 15:10; Гал 1:15). Він переконаний, що бачив Воскреслого Ісуса, а тому має всі повноваження бути апостолом (1 Кор 9:1; 15:8; пор. Дії 1:22).

Досвід навернення Павла мав як об’єктивний, так і суб’єктивний аспекти: об’єктивний полягав у тому, що Ісус видимо з’явився та словесно виявив Павлові Свою волю, і це стало основою для наступного суб’єктивного знання; зміна на суб’єктивному рівні відбулася не відразу, тобто ніякої магії − Павло потребував три дні молитви, щоб завершилося його навернення, тому він завжди підкреслюватиме непередбаченість об’єктивного одкровення, його обумовленість дією сили Божої.

Старий Завіт сформував у Павла ряд базових богословських понять: монотеїзм; віра, за якою спасіння полягає у праведності перед Богом; ідея жертви за гріхи; навчання про прийдешній Суд, тілесне воскресіння та месіанське царство. Якою ж стала нова віра? Що заволоділо розумом і серцем колишнього гонителя? Павло увірував, що Ісус із Назарета − живий. Розп’ятий Месія більше не мертвий – Він живий Господь і Владика. Під час навернення по дорозі до Дамаска Павло усвідомив це з такою силою, що ця віра не полишала його ніколи. Усі його послання пронизані впевненістю в живій присутності Воскреслого Христа Владики.

Ключове значення у своєму покликанні апостол Павло надавав Божій благодаті. Дотриманням Закону Мойсея Павло не тільки не здобув статус перед Богом, але й упав у тяжкий гріх − переслідував учнів Ісуса. Жодних заслуг − Павло не вибирав Бога, Бог сам його обрав, і Бог не покарав його за ворожнечу проти Христа, а помилував…

Oratio (молитва)

«Нехай Твоя ласка, Господи, буде над нами, бо ми надіємось на Тебе» (Пс 33:22).

Contemplatio (споглядання)

Зустріч із Христом зумовила усе подальше життя св. Павла. Ісус живий, і Він хоче подарувати благодать нового життя кожній людині – це те, що раз і назавжди усвідомив великий апостол народів. Яка моя реакція на цей досвід колишнього гонителя?

---

[1] Розважання основане на: N. T. Wright, The Resurection of the Son of God.Christian Origins and the Question of God. Vol 3, Fortress Press, Minneapolis 2003, P. 375–381; B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 222–225.